Економічні науки/12. Економіка сільського господарства

К.е.н. Семенда Д.К.

Уманський національний університет садівництва, Україна

Кооперація в молочарстві: проблеми та перспективи їх вирішення

Молочний сектор відіграє важливу роль у забезпеченні продовольчої безпеки держави, оскільки насичує ринок висококалорійними молокопродуктами і значною мірою впливає на сировинну базу та диверсифікацію господарської діяльності ряду субгалузей аграрного сектора. Негативним моментом його розвитку стали стагнаційні процеси в аграрній сфері на початку 90-х років, які супроводжувалися скороченням поголів’я молочних порід ВРХ, руйнацією техніко-технологічної бази молочнотоварних сільськогосподарських підприємств, дестабілізацією роботи підприємств молочної промисловості.

Сучасні демографічні процеси в тваринницькій галузі області дають підстави для невтішних прогнозів щодо її розвитку найближчим часом. Поголів’я корів скорочується швидкими темпами, особливо в сільськогосподарських підприємствах.

Станом на 1 січня 2014 р. у господарствах усіх категорій утримувалося лише 2508 тис. голів корів, що на 69% менше, ніж у 1990 р. Господарствами населення утримувалось 74% загальної чисельності корів. У сільськогосподарських підприємствах лише 565,4 тис. голів, або 26%.

У 2014 р. в світі було вироблено 740 млн. тонн молока. Україна з обсягом виробництва молока й молочної продукції 11,1 млн. тонн посіла 17-те місце у світі. Наша країна за двадцять років суттєво втратила свої позиції на світовому ринку виробництва молока, рухаючись з 6-го місця у 1990 році, 10-го у 2005, до 17-го у 2014 році. При цьому, частка України у Світі скоротилась з 5,1% до 1,8%, в Європі з майже з 9% до 5,3% за результатами останнього досліджуваного року.

Скорочення поголів’я молочної худоби, незважаючи на зростаючу динаміку показника продуктивності корів, призводить до постійного зменшення обсягів виробництва молочної сировини усіма категоріями господарств. Так, у 2013 році в Україні вироблено молока в обсязі 11488,2 тис.т, або 46,9% від рівня 1990 року. Причому господарства населення виробляли 8905,7 тис.т., або 77,5%.

На світовому ринку вітчизняне молоко не витримує конкуренції. Низька конкурентоспроможність нашої продукції пов’язана, насамперед, з високою собівартістю та низькою якістю, які є наслідком глибокої затяжної кризи молочного скотарства. У свою чергу, причиною кризового стану галузі є занепад крупнотоварного виробництва молока та зосередження виробництва молока у домогосподарствах населення. В умовах, коли виробництво молока зосереджується в особистих домогосподарствах, значно ускладнюється можливість управління розвитком галузі та планування обсягів виробництва. Крім того, переважне виробництво молока у домогосподарствах населення є причиною суттєвих сезонних коливань його виробництва. Тому актуальним та своєчасним питанням залишається добровільне перетворення особистих селянських господарств у нові, ефективніші організаційно-правові структури шляхом здійснення їх трансформації, об’єднання та інтеграції.

Великі та дрібні форми сільськогосподарського виробництва в своєму розвитку повинні не протиставлятися, а взаємно доповнювати одна одну. Зокрема, сільськогосподарські підприємства та фермерські господарства повинні надавати різноманітні послуги (технічне, зооветеринарне і транспортне обслуговування, послуги підсобних виробництв тощо) особистим селянським господарствам. Досконалішою формою взаємовідносин сільськогосподарських підприємств, фермерських та особистих селянських господарств є їх кооперування з метою виробництва продукції, її переробки і збуту.

Сучасна політика Уряду спрямована на прискорення кооперації в індивідуальному секторі, головною ознакою якого є низькотоварні економічно слабкі сільські подвір’я. Те, що вони займають домінуючу роль у забезпеченні населення країни певними видами сільськогосподарської продукції є результатом неефективної в минулому політики держави стосовно аграрного сектора економіки. Виробництво молока в домогосподарствах населення знижує конкурентоспроможність молока, оскільки ці господарюючі суб’єкти через обмежені фінансові можливості не мають змоги застосовувати нові інтенсивні технології, проводити належну племінну роботу у тваринництві, закуповувати високопродуктивних племінних корів тощо. Наслідком цього є зростання собівартості виробленої продукції та зниження економічної ефективності виробництва в цілому.

Для прикладу, за орієнтир візьмемо кооперативний сектор країн Західної Європи (табл. 1).

1. Частка кооперативів на ринку молочної продукції в країнах ЄС

Країна	Питома вага, %
Ірландія	100
Швеція	99
Великобританія	98
Данія	93
Нідерланди	92
Фінляндія, Австрія, Португалія, Люксембург	80−90
Бельгія, Німеччина	55−60
Франція, Італія, Іспанія	35−49
Греція	20

Середній розмір молочних ферм в більшості з них становить 20–25 корів. В північних країнах він коливається в межах 30−40, а на півдні, як правило, до 15 голів. Надій на одну фуражну корову перевищив рубіж 6,5–7,5 тис. літрів, а в Греції і Польщі становить близько 4,5 тис. літрів. Фермерські господарства розвинених країн є головними виробниками тваринницької продукції, через організовані ними кооперативні структури вони контролюють її переробку та реалізацію на ринку. Селянські господарства, які виробляють товарне молоко та бажають збільшити поголів’я корів, мають отримувати державну підтримку на рівні з сільськогосподарськими підприємствами. Потребують подальшого подовження програми часткової компенсації понесених витрат на придбання обладнання для доїння й охолодження молока, реєстрацію й ідентифікацію худоби господарств населення, штучне осіменіння маточного поголів’я тощо.