Миколаївський міжрегіональний
інститут розвитку людини
ВНЗ ВМУРоЛ „УКРАЇНА”, Україна
ОПТИМІЗАЦІЯ СТРУКТУРИ
КАПІТАЛУ: ОСНОВНІ НАПРЯМКИ ТА МОДЕЛІ
Оптимізація структури капіталу є одним із найбільш важливих і складних
завдань, які вирішуються у процесі фінансового управління підприємством.
Оптимальна структура капіталу – це таке відношення використання власних і
позикових засобів, при якому забезпечується найбільш ефективна пропорційність
між коефіцієнтом фінансової рентабельності та коефіцієнтом фінансової стійкості
підприємства, тобто максимізується його ринкова вартість [4].
Як правило, підприємство може обрати будь-яку
структуру капіталу, яку тільки забажає. Але головною метою керівництва
підприємства є вибір такої структури капіталу, яка за його найнижчої вартості
допомагатиме підтримувати стабільні доходи й дивіденди. Тобто, оптимальна
структура капіталу має зводити до мінімуму середню вартість капіталу та
водночас підтримувати кредитну репутацію підприємства на рівні, що дозволяла би
залучати нові види капіталу на прийнятних для цього підприємства умовах.
Так, наприклад, у західній теорії й практиці
фінансового менеджменту найбільша увага приділяється оптимізації структури
капіталу через мінімізацію вартості окремих його джерел і формування
оптимальної структури капіталу виходячи з прийнятного рівня фінансового
лівериджу [3, 7, 10].
Аналіз економічної літератури показав, що
найповніше й детальніше зміст сучасних теорій корпоративного управління щодо
формування оптимальної структури капіталу викладений саме в працях іноземних
науковців. У той же час в Україні відчувається недостаток у відповідних
розробках вітчизняних авторів, що враховували б особливості національного економічного,
політичного й корпоративного розвитку.
Найбільш повно та систематизовано, з нашої точки
зору, процес формування оптимальної фінансової структури капіталу підприємства
був розглянутий І.О. Бланком та А.А. Мазаракі, Л.О. Лігоненко і Н.М. Ушаковою,
за якими були виділені такі підходи до оптимізації структури капіталу:
-
оптимізація структури капіталу за критерієм
політики фінансування активів;
-
оптимізація структури капіталу за критерієм
мінімізації його вартості;
-
оптимізація структури капіталу за критерієм
ефективності його використання.
Перший підхід,
оптимізація структури капіталу за критерієм політики фінансування активів,
пов’язаний з процесом диференційованого вибору джерел фінансування різних
складових частин активів підприємства [2].
Бланком І.О. виділяється
три принципових підходи до управління активами підприємства: консервативний,
помірний та агресивний [1]. Для цього всі активи поділяють на три групи –
необоротні активи, постійна частина оборотних активів і змінна частина
оборотних активів. Формування активів здійснюється за рахунок таких джерел, як
власний капітал, довгостроковий позиковий капітал, короткострокові кредити й
кредиторська заборгованість (короткострокові зобов’язання).
Вибір того чи іншого підходу зводиться до
визначення розміру довгострокових пасивів і розрахунку на його основі величини
власного оборотного капіталу як різниці між довгостроковими пасивами й
необоротними активами.
Так, ідеальна модель
(„агресивна” за І.О. Бланком) побудована, виходячи із сутності категорій
“оборотні активи” й “короткострокові зобов’язання” та їх відповідності одна
одній. [2]. Вона передбачає фінансування необоротних активів за рахунок
власного й довгострокового позикового капіталів. Усі оборотні активи повинні
фінансуватися за рахунок короткострокових зобов’язань.
З одного боку, цей підхід забезпечує найнижчу
вартість капіталу підприємства. Але з іншого боку, він є найризикованішим з
позицій ліквідності через те, що, за несприятливих умов, підприємство може
постати перед необхідністю продажу частини своїх основних засобів для покриття
поточної кредиторської заборгованості [1]. Іншими словами, доповнює І.О. Бланк,
ця модель є проблематичною з позиції забезпечення платоспроможності й
фінансової стійкості промислового підприємства, оскільки існує чимала загроза
настання кризи платоспроможності, хоча й дозволяє здійснювати господарську
діяльність з мінімальною потребою в довгострокових пасивах [2]. Тому, перед
підприємством постає задача постійного координування строків отримання
короткострокових кредитів з необхідними строками використання капіталу для
формування своїх оборотних активів.
Для конкретного підприємства найбільш реальною
вважається одна з трьох наступних моделей стратегії управління активами, які
передбачають, що для забезпечення ліквідності як мінімум необоротні активи й
постійна частина оборотних активів повинні покриватися довгостроковими
пасивами. Таким чином, різниця між моделями визначається тим, які джерела
фінансування обираються для покриття змінної частини оборотних активів.
Агресивна модель („помірна” - за І.О. Бланком)
означає, що довгострокові зобов’язання й власний капітал служать джерелами
покриття необоротних активів і постійної частини оборотних активів, тобто того
їх мінімального розміру, який є необхідним для здійснення поточної
господарської діяльності. Змінна частина оборотних активів, відповідно,
фінансується за рахунок короткострокових зобов’язань. Ця модель забезпечує
прийнятний рівень фінансової стійкості, але з позиції ліквідності вона
вважається ризикованою, тому що в реальному житті (за нормальних умов) для
підприємства неможливо обмежитися лише мінімальним розміром оборотних активів.
Консервативна модель передбачає, що змінна частина
оборотних активів також фінансується за рахунок довгострокових пасивів. У цьому
випадку відсутні як короткострокові зобов’язання, так і ризик втрати
ліквідності. Вважається, що ця модель також носить штучний характер.
Компромісна модель („консервативна” – за І.О. Бланком)
передбачає фінансування необоротних активів, постійної частини оборотних
активів і половини змінної частини оборотних активів за рахунок довгострокових
зобов’язань і власного капіталу. Така модель забезпечує високий рівень
фінансової стійкості підприємства в процесі його розвитку.
Як правило, в реальному житті ці підходи до фінансування
активів підприємства мають багато проміжних варіантів і в чистому вигляді
практично не зустрічаються. Залежно від свого ставлення до фінансових ризиків
торговельні підприємства можуть обрати один із варіантів наведених моделей. Також
необхідно враховувати той факт, що сьогодні в Україні значне місце серед
позикових джерел капіталу промислових підприємств займає кредиторська
заборгованість, тому наведені моделі фінансування активів необхідно автоматично
скоригувати у відповідному напрямку.
Другим варіантом оптимізації структури капіталу є
оптимізація за критерієм його вартості. Вартість є фундаментальним поняттям
економічних теорій й одним з основних понять фінансово-економічної теорії, яке
відображає умови залучення фінансових ресурсів для формування капіталу та
дозволяє оцінювати, регулювати й прогнозувати фінансову діяльність
підприємства.
Основна складність при розрахунках вартості
капіталу міститься у визначенні вартості одиниці капіталу, який був отриманий з
певного джерела коштів. В економічній літературі існує багато методик
визначення як окремих елементів власного капіталу (метод дивідендів, оцінка
ризику на основі моделі САРМ, метод доходів тощо), так і окремих елементів
позикового капіталу [5]. За показник оптимізації структури капіталу за
критерієм його ефективності використовують рівень рентабельності власного
капіталу. При розробці політики в галузі структури капіталу підприємство
становить перед собою певну мету, яка полягає у збільшенні частини позикового
капіталу, якщо необхідні для фінансування діяльності кошти вигідніше взяти в
кредит, або, навпаки, фінансування буде здійснюватися за рахунок власного
капіталу. Тому в якості наступного критерію оптимізації важливе значення
набуває показник фінансового лівериджу як вимірювача фінансового ризику фірми.
В цілому, з урахуванням розглянутих критеріїв
оптимізації кожне підприємство може формувати кінцевий варіант фінансової
структури капіталу. Але й тут є свої нюанси, пов’язані з визначенням
пріоритетності застосування певного критерію для конкретного підприємства.
Звичайно, не можна нав’язувати підприємствам якусь конкретну модель
фінансування активів з наведених вище, але все ж таки необхідно намагатися
якомога ближче дотримуватися загальновідомих положень цієї політики. Ми вважаємо,
що в даній ситуації необхідно проводити комплексні заходи щодо оптимізації
структури капіталу торговельних підприємств, які містяться в збалансуванні
зазначених критеріїв. До того ж, потрібно діяти не тільки одними зусиллями
конкретних підприємств, а й залучати до співробітництва державні й банківські
структури, оскільки від покращення фінансового стану підприємства залежить як
стан суб’єктів фінансового ринку, так і благополуччя держави.
Література:
1.
Бланк И. А. Финансовый менеджмент : учебный курс /
И. А. Бланк. – [2-е изд., перераб. и доп.]. – К. : Эльга, Ника-Центр,
2008. – 656 с.
2. Бланк И. А. Управление формированием капитала / И. А. Бланк. – К.:
Ника-Центр, 2005. – 512с.
3. Василенко Ю. Оптимізація структури капіталу підприємства в Україні / Юрій
Василенко // Економічний часопис – ХХ1. – 2009. - №8. – С.125-127.
4.
Ковалев В. В. Введение в финансовый менеджмент /
В. В. Ковалев. – М. : Финансы и статистика, 2005. – 768 с.
5. Кріпак М.О. Формування оптимальної структури капіталу в умовах ринкової економіки / М.О. Кріпак // Держава та
регіони. Серія: Економіка та підприємництво. - 2011. - № 1. - С. 383-388.
6. Ярмак О.О.
Структура капіталу підприємства та шляхи її оптимізації / О. О. Ярмак //
Фінанси України. – 2011. –№ 6. – С. 14-22.