К. пед. н. Найдьонова А. В.
Національний університет біоресурсів і
природокористування України, Україна
Проблемні аспекти
підготовки економістів аграрного профілю в університетах України
Нині в Україні стабілізація національної аграрної
сфери більшою мірою залежить від піднесення аграрної науки та освіти,
співіснування яких тісно взаємопов’язане і їхня діяльність повинна
спрямовуватись, насамперед, на подолання кризових явищ, стабілізації розвитку
аграрної галузі, її трансформації в глобальне міжнародне економічне ринкове
середовище [1].
Однак у зв’язку з нестачею висококваліфікованих економістів аграрного профілю,
недосконалою системою визначення перспективних потреб у кваліфікованих фахівцях
із вищою агро-економічною освітою виникає ряд ключових проблем, пов’язаних із
розвитком аграрного сектора української економіки.
Розглянемо детальніше особливості реалізації професійної підготовки
економістів-аграрників у вищих навчальних закладах України. Перш за все,
зазначимо, що спеціальність “Економіка підприємства” – одна з найбільш
поширених галузей навчання, оскільки її вивчають у 16 вищих вітчизняних
аграрних навчальних закладах.
Аналізуючи динаміку зарахування
студентів до ВНЗ II–IV рівнів акредитації за напрямом “Економіка підприємства”
аграрного спрямування у 2000–2012 рр., зауважимо, що кількість вступних
місць за держзамовленням помітно зменшилася, а за кошти фізичних та юридичних
осіб – значно зросло.
На основі вивчених нами данних можна
зробити такі висновки:
–
лише чверть аграрних ВНЗ не готує економістів аграрного
профілю;
–
напрям “Економіка підприємства” охоплює третину
ліцензованого обсягу прийому студентів серед інших напрямів підготовки;
–
більша частина студентів здобуває освіту за вищевказаним
напрямом підготовки на умовах контракту, а це свідчить про низький рівень
зацікавленості держави у підготовці економістів-аграрників.
Такі фактори призводить до низької ефективності системи
підготовки економістів аграрного профілю у ВНЗ України.
Щодо навчального процесу в аграрних університетах України при підготовці
економістів аграрного профілю, то він здійснюється у формі навчальних занять,
практичної підготовки, виконання індивідуальних завдань, самостійної роботи
студентів, контрольних заходів, дистанційного навчання.
На нашу думку, найефективнішою формою
навчання є самостійна робота студента, що вважається ключовим способом вивчення
навчального матеріалу у позанавчальний час. Обсяг самостійної роботи
визначається робочим навчальним планом студента й охоплює, як правило, не менше
від половини загального навантаження на опрацювання окремої дисципліни [3]. У вітчизняній педагогіці
не існує єдиного розуміння поняття “самостійна
робота”. Різні вчені по-різному
диференціюють самостійну роботу, і ці визначення характеризують різні аспекти
цього явища.
З. Кучер
тлумачить самостійну роботу як систематизовану, планомірну, цілеспрямовану
роботу студента, в процесі якої він самостійно сприймає, конспектує, аналізує
та узагальнює навчальний матеріал, тим самим поглиблює свої знання й навички, у
процесі чого формує вміння самостійності та розумової дієздатності як риси
особистості [3].
За
І. Зимньою, самостійна робота це внутрішньо мотивована, цілеспрямована
діяльність студента, яку суб’єкт самостійно розподіляє на сукупність і коригує
в процесі й результаті своєї діяльності. Також, на думку вченої, студент
самостійно вибирає зручний для себе час для самостійного опрацювання
матеріалів, але опосередковано контрольований викладачем [2].
Варто
зазначити, що такий вид діяльності набирає все масштабнішого значення в процесі
підготовки фахівців, зокрема, економістів аграрного профілю, у вищих навчальних
закладах. Значна частина навчального матеріалу виноситься на самостійне
опрацювання у позааудиторний час. Під час такої форми навчання студент
самостійно досягає поставлених цілей, що, в свою чергу, сприяє розвитку
самостійності та самоконтролю.
Однак
наголосимо, що студенти вітчизняних навчальних закладів ще не повною мірою
підготовлені до навчання за такою формою. Окрім того, наразі не розроблено
високоякісної та доступної методики контролю для викладачів, які використовують цю форму навчання у своїй роботі.
В українських вищих навчальних закладах кількість
нормативних (обов’язкових) дисциплін становить 60% від загального обсягу
навчального плану, 34% відведено на вибіркові дисципліни і лише 6% на практику.
Закономірно, що такий поділ призводить до байдужості студентів, які не можуть
суттєво впливати на професійну орієнтацію свого навчання, і знижує
продуктивність професійної підготовки. Оскільки всі студенти навчаються за
однаковою програмою, це не дозволяє кожному студенту розвивати різні професійно
орієнтовані навички.
На основі
вищезазначеного маємо підстави стверджувати про відсутність оригінальності та
прогресивності форм у процесі підготовки економістів-аграрників, зміст яких
характеризується ідентичністю й відсутністю концептуальних змін ще з часів
радянської системи освіти. Вважаємо закономірним, що така особливість зумовлює
пасивність, демотивацію та низький рівень якості академічної підготовки
фахівців у вітчизняних аграрних ВНЗ.
На нашу думку, у системі професійної
підготовки економістів аграрного профілю в університетах України існує низка
нагальних суперечностей, які варто негайно усувати конкретними кроками
реформування вітчизняної агро-економічної системи освіти.
Література:
2.
Зимняя И. А. Педагогическая психология
[Электронный ресурс] / Ирина Алексеевна Зимняя. – Ростов-на-Дону : Феникс,
1997. – 480 с. – Режим доступа:
www.pedlib.ru/Books/2/0309/2_0309-69/shtml.
3.
Кучер З. Форми самостійної роботи студентів за
кредитно-модульної системи навчання / Зоя Кучер // Трудова підготовка в
закладах освіти. – 2007. – № 5–6. – С. 52–54.
4.
Про затвердження “Положення про організацію навчального
процесу у вищих навчальних закладах” [Електронний
ресурс] : Наказ від 2 черв. 1993 р. № 161 / М-во освіти
України. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/z0173-93. – Назва з екрана.