Филологические науки/1. Методика преподавания языка и литературы

К.філ.н. Одинцова Г.С.

Тернопільський національний педагогічний університет ім. В.Гнатюка,Україна

ФОРМУВАННЯ МОВНОЇ КОМПЕТЕНЦІЇ ШКОЛЯРІВ ЗАСОБАМИ ЦІКАВОГО МОВОЗНАВСТВА

В умовах інтеграції України в європейський освітній простір набуває актуальності компетентнісний підхід до навчальної діяльності учнів. Стосовно освітньої галузі «Мови і літератури» Державного стандарту базової і повної загальної середньої освіти він передбачає формування мовної компетентності шляхом засвоєння системних знань про мову як засіб вираження думок і почуттів [2]. Ця проблема знайшла своє відображення у цілій низці наукових розвідок (М. Пентилюк, Л. Мацько, Т. Симоненко, Г. Шелехова, М. Вашуленко та ін.).

У науковій літературі досі неоднозначно трактуються дефініції «компетентність» і «компетенція». Ми дотримуємося думки, що «мовна компетенція – це глибоке опанування знаннями з лексики, словотвору, граматики (морфології та синтаксису), фонетики й правопису виучуваної мови та формування на їх основі відповідних умінь і навичок: фонетичних, лексичних, словотвірних, орфографічних, пунктуаційних, графічних та каліграфічних, граматичних (морфологічних і синтаксичних), що пов’язані з будовою слова, частинами мови, конструюванням текстів» [1, с. 59].

Основним джерелом формування мовної компетенції учнів є, без сумніву, шкільний підручник, який укладений відповідно до вимог чинної програми і забезпечує процес викладання мови у кожному класі з урахуванням принципу наступності. Однак дидактичним засобом одержання мовних знань школярів поряд із підручником може бути використання на уроках елементів цікавого мовознавства, які би органічно доповнювали виучуваний матеріал, сприяли розвитку пізнавальних інтересів, збудили прагнення до нових знань.

Вивчення мови, як і будь-якої іншої дисципліни, передбачає насамперед ґрунтовне засвоєння її термінології. Тому доречними будуть цікаві у пізнавальному плані відомості про походження слів-термінів (якщо вони іншомовні), їхню етимологію, міжмовні паралелі тощо. Так, наприклад, цікаво дізнатися, що термін апостроф грецького походження і з’явився в українській граматиці через посередництво французької мови. У грецькій мові воно мало значення «кривий, зігнутий, повернутий убік». А поняття буква в усі слов’янські мови прийшло від німців. У них воно означало букове дерево, а також дощечку з дерева, призначену для писання. Слово основа мало таке первісне значення: головні, подовжні нитки у тканині. Пізніше воно стало означати опору якоїсь будівлі, найважливіші положення певної науки, частину слова, що виражає основне значення тощо. Слово префікс латинського походження (від prae — спереду та fixus — прикріплений). За підрахунками вчених, у сучасній українській мові понад 100 префіксів, серед яких близько 20 — запозичені. Термін суфікс теж латинський (від suffixus — прикріплений). Учені вважають, що в українській мові близько 400 суфіксів та їхніх варіантів, у тому числі понад 20 з них іншомовного походження. Слово дефіс у перекладі з латинської divisio буквально означає «поділ», «розчленування». У давнину він використовувався тільки як знак переносу. Термін тире походить із французької мови, де це слово було утворене від дієслова із значенням «тягнути». Отже, тире — щось протягнуте, протягнута лінія.

Ще грецькі вчені помітили, що іменники мають свою основну форму – пряму, а також непряму, відмінну від прямої. Ці «відмінні» від прямої форми й утворили категорію відмінка. У сучасних мовах світу існує приблизно 30 різних відмінків.

Вагомим доповненням до матеріалу підручника можуть бути відомості з історичного та порівняльного мовознавства. Цікава фактуально-змістова інформація сприятиме кращому розумінню суті мовних явищ. Так, винахід терміна «морфологія», який походить з коренів двох грецьких слів (morpho — вид, форма і logos — слово, вчення), належить великому німецькому поетові Гете, який багато років вивчав будову й форму рослин і тварин. Як мовознавчий термін слово «морфологія» стало широко вживатися в кінці XIX — на початку XX ст. в лінгвістичних працях таких відомих мовознавців, як Іван Олександрович Бодуен де Куртене, Пилип Федорович Фортунатов, Олексій Олександрович Шахматов та ін.

Термін лексикологія вперше був використаний у французькій енциклопедії Дені Дідро та Жана Лерона Д’Аламбера у 1765 році.

Найдавнішою буквою вважається буква О. Вперше вона появилася в фінікійському алфавіті приблизно 1300 років до н. е. і з тих пір зовсім не змінилася. Сьогодні буквою О послуговуються 65 алфавітів світу.

З-поміж усіх алфавітів світу лише грузинський не розрізняє великих і малих літер. У голландській мові та частина слова, яку ми називаємо коренем, має назву «стовбур». Китайська мова не використовує ніякої пунктуації. Є мови, в яких відмінків зовсім немає: болгарська, італійська, французька, таджицька, абхазька та ін. Категорії роду немає в фіно-угорських, тюркських, японській та деяких інших мовах. Мова ескімосів Північної Америки і Гренландії має 63 форми теперішнього часу дієслова.

А болгари уже з давніх-давен не вживають відмінкових закінчень. У них один відмінок, а роль розрізнювачів відмінкових форм виконують прийменники. У німців і французів таку роль виконують артиклі. Отже, кожна мова використовує ті засоби, які є в її розпорядженні, але всі вони придатні для висловлення думки.

Емоційний вплив на учнів матимуть влучні висловлювання відомих людей про виучувані мовні одиниці: «Як дерево починається з кореня, так слово починається зі звука» (Олексій Довгий); «Правопис — це одяг писемної форми вироблюваної віками літературної мови. У всі часи він має бути зручним і ошатним» (Віталій Русанівський); «Слова в мові не існують ізольовано одне від одного. Вони, як і люди, об’єднуються в родини» (Ніна Клименко); «Розділові знаки — це як нотний знак. Вони твердо тримають текст і не дають йому розсипатись» (Костянтин Паустовський) і т. ін.

Як дидактичний матеріал, який сприяє кращому запам’ятовуванню виучуваних мовних одиниць, можна використовувати лінгвістичні загадки, ігри, усмішки, бувальщини тощо:

Якось компанія літераторів завітала до приміського ресторану. Письменник Олександр Купрін проглянув меню і замовив:

— Шість порцій орфографічних помилок.

— Цього подати не можемо, не тримаємо, — відповів офіціант.

— Однак у меню великий вибір помилок на всі смаки, — сказав Купрін і зачитав меню (З журналу).

Використання елементів цікавого мовознавства у навчальній діяльності школярів зробить уроки мови інформативно насиченими, сприятиме розвитку допитливості і кращому засвоєнню мовної інформації.

Література

1. Гнаткович Т. Компетентнісний підхід у мовній освіті учнів / Т. Гнаткович / Науковий часопис НПУ імені М.П. Драгоманова. Серія № 5. Педагогічні науки: реалії та перспективи. – Випуск 26: збірник наукових праць / за наук. ред. О. В. Биковська, П. В. Дмитренко. – К.: Вид-во НПУ імені М.П. Драгоманова, 2011. – С. 58-64.

2. Державний стандарт базової і повної загальної середньої освіти [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://education.km.ua/uploads/Держ_станд_базової%20і%20повної.doc

3. Одинцова Г. Цікаве мовознавство в початковій школі / Г. Одинцова, Я. Кодлюк. – Тернопіль: Підручники і посібники, 2013. – 208с.

4. Пентилюк М. Компетентнісний підхід до формування мовної особистості в євроінтеграційному контексті / М. І. Пентилюк // Українська мова і література в школі. – 2010. – № 2. – С. 2-5.