Філософія / 2. Соціальна філософія

Богданова Н. Г.

Українська інженерно-педагогічна академія

ІНДИВІДУАЛЬНЕ ПЛАНУВАННЯ ПРОЦЕСУ РОЗВИТКУ КУЛЬТУРИ ЖИТТЄТВОРЧОСТІ ОСОБИСТОСТІ

Одним із основних чинників, що визначає потенціал людини до самоздійснення на основі культури життєтворчості, є саме вміння свідомо планувати, стратегічно визначати цілі і засоби особистісної самореалізації.

Життєдіяльність окремої людини, її прагнення і мотивації є індивідуальними та унікальними, а соціальне планування, зокрема виконує функцію синхронізації, інтеграції таких унікальностей в певну суспільну цілісність зі своїми цілями, завданнями, спільними тенденціями розвитку. Гармонійною складовою суспільних стратегій, що встановлюються соціальним плануванням інноваційно-гуманістичного характеру, є стратегії особистісні, тобто життєтворчі проекти особистісної самореалізації і самоздійснення.

Важливою сучасною тенденцією гуманітарних наук є визначення особистісних стратегій як антропологічних проявів загального соціокультурного процесу. Російські науковці О. Васильєва та О. Демченко, наприклад, виділяють такі три основні типи життєвих стратегій [див.: 1, с. 94-107]: стратегія благополуччя, стратегія життєвого успіху, стратегія самореалізації. Ці типи стратегій, на їх думку, засновані на більш узагальнених уявленнях про те, до чого, як правило, прагнуть люди у житті. Зміст цих стратегій визначається характером соціальної активності особистості. Планування особистісних стратегій, таким чином, безпосередньо залежить від соціального планування, в якому закладаються основні цілі і пріоритети розвитку соціальної спільноти, членом якої є кожна окрема особистість. Поєднання соціального планування із процесом формування культури життєтворчості особистості відбувається на основі синхронізації ціннісних орієнтацій особистості та спільноти. Ця синхронізація відбувається як шляхом прищеплення спільних цінностей особистості у процесі виховання, освіти, соціалізації, так і шляхом активної творчої участі людини в процесі артикуляції і розвитку таких ціннісних установок і пріоритетів. Взаємонаправленість цих тенденцій, з одного боку, дозволяє наповнити життєвий простір особистості аксіологічною складовою, яка запобігає утворенню ціннісного вакууму, а з іншого – сприяє тому, що людина відчуває себе необхідною, важливою, корисною складовою загального суспільного організму, що також надає життю додаткових смислів, здатних інтенсифікувати життєтворчі потенції.

Ще одним завданням соціального планування як важливого чинника формування культури життєтворчості особистості є вибудовування аксіологічної ієрархії, яка дозволяє особистості ціннісно самовизначатися, усвідомлювати рівень важливості і необхідності тих чи інших ціннісних орієнтацій та пріоритетів. «У соціальній психології більш уживаним є термін «ціннісні орієнтації», під яким розуміється: 1) ідеологічні, політичні, моральні, естетичні й інші основи оцінок суб’єктом оточуючої дійсності і орієнтації в ній; 2) спосіб диференціації об’єктів індивідом за їх значущістю [2, с. 127]».

Така тотальна взаємопов’язаність ціннісних середовищ, в рамках яких формується культура життєтворчості особистості, зайвий раз підкреслює суспільну природу людини, неможливість її становлення та самореалізації поза суспільними формами функціонування.

Література:

1.Васильева О. С. Изучение основных характеристик жизненной стратегии человека / О. С. Васильева, Е. А. Демченко // Вопросы психологии. – 2001. – № 2. – С. 74-85.

2. Поліщук Ю. Й. Особистісні цінності у стратегії життєтворчості членів громадських молодіжних об’єднань / Ю. Й. Поліщук // Теоретичні питання освіти та виховання: [Зб. наук. праць]. – Випуск 16. – К.: Видавничий центр КДЛУ, 2001. – С. 127-131.