Качний Олександр Сталіноленович,

к.держ.упр., докторант Міжрегіональної академії управління персоналом

Форми та методи державного регулювання соціально-економічного розвитку регіонів

На сучасному етапі становлення України необхідним стає забезпечення системності, цілісності, збалансованості, внутрішньої консолідації, адаптивності і стійкості її регіонів. До того ж, відсутність державних методичних рекомендацій щодо дослідження розвитку регіональної економіки в умовах ринку значно ускладнює процес підготовки обґрунтованих рішень із регулювання комплексного економічного і соціального розвитку регіону. Це й зумовлює необхідність вдосконалення методологічних основ державного управління регіональним розвитком.

Форми й методи державного управління соціально-економічними процесами на регіональному рівні визначаються, з одного боку, загальнодержавною соціально-економічною політикою, а з іншого, – регіональною політикою, що враховує особливості розвитку регіонів.

Залежно від ознак, покладених в основу класифікації, виділяють певні групи методів управління, наприклад, за критерієм ступеня безпосереднього впливу держави на процес прийняття суб'єктами управлінських рішень розрізняють методи прямого і непрямого впливу.

Прямі методи передбачають безпосередню активне втручання органів державної влади в ті чи інші сфери життєдіяльності суспільства, наприклад шляхом цілеспрямованого фінансування окремих галузей або підприємств тощо. До числа прямих методів відносять також розробку різних регіональних програм економічного, соціального, науково-технічного розвитку.

Зазначимо, що прямі методи державного регулювання роблять безпосередній вплив на діяльність господарюючих суб'єктів, вони змушують їх приймати рішення, засновані не на самостійному економічному виборі, а на приписах держави.

Непрямі методи проведення регіональної політики спрямовані на створення сприятливих умов в області соціально-економічного розвитку за допомогою фінансових або політико-правових важелів.

Такі методи передбачають використання інструментів і способів впливу держави на приватне підприємництво з точки зору забезпечення макроекономічних пропорцій розширеного відтворення. Відтак, при їх застосуванні держава безпосередньо не втручається в процес прийняття рішень економічними суб'єктами. Вона лише створює передумови до того, щоб при самостійному виборі суб'єкти тяжіли до тих варіантів, які відповідають цілям державної соціально-економічної політики.

Підкреслимо перевагу непрямих методів впливу яка полягає в тому, що вони не порушують ринкової ситуації. При цьому, їх недоліком є наявність певного часового лагу, що виникає між моментами вжиття заходів державою, реакції на них економіки і реальними змінами в господарських результатах.

Непрямі методи можуть мати різну ступінь впливу на прийняття суб'єктами самостійних рішень. Наприклад, податки і мита впливають досить активно, надання ж економічної інформації ринкового сектору хоча і реалізується в інтересах державної політики, але не викликає настільки серйозної реакції ринкових агентів.

За організаційно-інституційним критерієм прийнято розрізняти адміністративні та економічні методи державного регулювання регіонального соціально-економічного розвитку.

Адміністративні методи базуються на силі державної влади. Функціями адміністративних методів є: забезпечення стабільного юридичного становища для ділового життя; захист конкурентного середовища; гарантування права власності і свободи прийняття економічних рішень.

Зауважимо, що у країнах з розвиненими формами ринкових відносин адміністративні методи регулювання економіки в звичайних умовах використовуються мало. У критичних же ситуаціях (під час воєн, кризового становища в економіці тощо) їх роль різко зростає.

На нашу думку, ступінь застосування адміністративних методів різна в залежності від сфери народного господарства. Найбільш активно вони використовуються в галузі охорони навколишнього середовища, соціальної підтримки малозабезпечених і щодо незахищених верств населення шляхом створення мінімальних побутових умов.

При цьому, адміністративні методи поділяються на заходи заборони, дозволу і примусу.

У країнах, в яких здійснюється централізоване планування, домінують адміністративні методи регулювання економічної діяльності.

Економічні ж методи являють собою заходи державного впливу, за допомогою яких створюються певні умови, що направляють розвиток ринкових процесів в потрібне державі русло. Ці заходи регулювання застосовуються або для створення додаткового матеріального стимулу, або при виникненні небезпеки фінансового збитку.

З економічних заходів найбільш часто використовуються: кошти фінансової (бюджетної, фіскальної) політики; кошти грошово-кредитної політики; прогнозування, планування і програмування економіки; вплив державного сектора економіки, що є самостійним комплексним інструментом.

Безперечно, у ринкових умовах господарювання переважна роль належить економічним методам управління. Основні форми прямого впливу на розвиток соціально-економічного стану регіону включають: розробку планів і прогнозів; бюджетне фінансування економічних і соціальних цільових програм, інвестиційних проектів; розміщення на підприємствах регіону замовлень для загально-регіональних потреб; надання субвенцій для окремих підприємств, що працюють у складних соціально-економічних умовах; здійснення націоналізації або приватизації підприємств тощо.

Таким чином, необхідність реформування механізму державного регулювання процесами соціально-економічного розвитку також вимагає уваги до удосконалення його форм та методів.