Д.пед.наук, доц. Сулаєва Н. В.
Полтавський національний педагогічний
університет імені В. Г. Короленка
Формальна
та неформальна релігійна музична освіта
на
теренах України з часів прийняття християнства
У нових умовах розвитку українського
суспільства все більшої гостроти набуває питання духовного становлення молодого
покоління. Його розв’язання зумовлює вивчення унікальної спадщини українського
народу, важливе місце в якій посідає релігійна православна музична освіта. Вітчизняні
науковці й практики (М. Грінченко, П. Козицький, С. Миропольський,
В. Сипченко, О. Цалай-Якименко й інші) дослідили важливі аспекти становлення
й розвитку релігійної музичної освіти в Україні та за її межами, водночас недослідженими
залишилися питання конвергентності формальної та неформальної музичної
релігійної освіти на теренах України з часів прийняття християнства й до
сьогодні.
На початковому етапі становлення
православної освіти на теренах України передача релігійної музчиної спадщини
здійснювалася у підтримуваних державою навчальних закладах Київської Русі,
зокрема, у парафіяльних початкових школах, писемних школах при соборах,
монастирях, єпископіях, княжих дворах, освіта в яких носила формальні ознаки. У
них викладався церковний спів, а саме засвоювалися основи знаменного співу з
оволодінням умінням виконувати літургійний речитатив. Разом із тим більш
популярними в часи Київської Русі були індивідуальне навчання, яке надавалося
при церквах і монастирях, та домашнє виховання, під час якого відбувався
розвиток релігійності за рахунок передачі досвіду музичної діяльності від старшого
покоління молодшому. Такі види духовної музичної освіти характеризувалися
неформальністю. Отже, у період Київської Русі яскраво простежуються рівноправні
напрями освітньої діяльності з передачі релігійної музичної спадщини –
формальний і неформальний зі значною перевагою останнього.
Період ХІІІ – першої половини ХV століть вирізняється
поглибленням конфесійного характеру мистецької освіти й посиленням формальних
ознак релігійної освіти. При митрополичих і єпископських кафедрах навчали
грецьким співам, нотному запису мелодій. Водночас сакральному співові починають
навчати у всіх без винятку парафія, завдяки чому церковний спів збагачується місцевими
пісенними рисами. Тому означений період можна схарактеризувати взаємним проникненням
формальних і неформальних ознак релігійної музичної освіти.
Поступальний розвиток мистецтва у другій
половині ХV – початку ХVІ століть спонукав до активного розвитку релігійної музичної освіти,
яка стала важливим складником навчання в новостворених освітніх закладах:
парафіяльних школах в Ярославлі, Крем’янці, Луцьку, Турові, Володимир-Волинському
(де вивчалися величання чи приспіви); кафедральних школах Львова, Перемишля,
Києва, Красновтави (в яких православна музика входила до семи вільних наук).
Така освіта мала суто формальні ознаки, оскільки підтримувалася державою та
надавалася відповідно до встановлених норм щодо змісту, терміну навчання й
оцінювання рівня компетентності учнів. Поряд із нею розвивалася й православна
музична освіта, що характеризувалася неформальністю. Зокрема, мандрівні дяки,
на долю яких припадала значна кількість населення, навчала учнів не лише
грамоті, але й молитвам, псалмам та церковним піснеспівам. Приватні вчителі –
переважно високоосвічені представники духовенства та випускники
західноєвропейських університетів –, які навчали дітей шляхтичів, заможних
міщан та духовенства також на високому рівні передавали досвід релігійної
музичної діяльності своїм учням. Таким чином, означений характеризується рівнозначним
розвитком формальної та неформальної релігійної музичної освіти.
Православна духовна освіта визнана
державою у другій половині ХVІ – першій половині ХVІІІ століття надавалася у Києво-Могилянській та
Чернігівській колегіях, Харківському і Переяславському колегіумах, школах при
православних Братствах в Острозі, Луцьку, Скиті, Крехові, Замості, Дрогобичі,
Рогатині, а також у Січовій та Глухівській співацьких школах тощо.
Конвергентністю формальних та неформальних ознак вирізнялося релігійне музичне
навчання в братських школах Львова, Луцька, Києва. Дієвою й найбільш поширеною
залишалася домашня (неформальна) освіта, в ході якої часто удосконалювалися
вміння й навички відтворення біблійних сюжетів, які закономірно містили
музичний матеріал. Отже, спостерігаємо симбіоз формальних і неформальних ознак
релігійної музичної освіти означеного періоду.
Збагаченням визнаної державою духовної
музичної освіти творами релігійної музики, яка написана на церковні тексти та
може виконуватися в концертних залах на світських церемоніях, характеризувався
навчальний процес у консерваторіях, музичних інститутах, академіях, семінаріях,
музичних училищах, державних та приватних музичних школах періоду другої
половини ХVІІІ – початку ХХ століття. Водночас потужно розвивалася аматорська
музично-освітня діяльність в студентських хорах та ансамблях, яка
характеризувалася неформальністю. Про її високий рівень свідчать благодійні
вечори, в яких брали участь багаточильні хороі колективи навчальних закладів Києва,
Харкова, Львова. Неформальністю відзначалася й музично-просвітницька
діяльність, яку здійснювали в церквах сіл і містечок випускники семінарій,
прилучаючи прихожан до високодуховних музичних творів. Таким чином, в означений
період формальний і неформальний складники духовної музичної освіти вирізнялися
особливим впливом на становлення музиної культури народу.
Найскладнішим періодом для розвитку
релігійної музичної освіти на теренах України був період радянського
тоталітаризму. Репресії, закриття чи знищення церков, ліквідація єпархій,
заборона релігійних творів, заміна релігійної освіти атеїстичною спричинила
практично повний занепад духовно-музичного проствіництва. Із близько пятнадцяти
вищих духовних навчальних закладів на теренах держави залишилося лише три:
Київська, Одеська та Луцька духовні академії (семінарії), де фахівці на
високому рівні забезпечували музичну освіту майбутніх священнослужителів. При
навчальних закладах діяли худмистецькі колективи, діяльність у яких вирізнялася
неформальністю.
Із здобуттям Україною незалежності та
визнанням на державному рівні документів про освіту, виданих духовними
навчальними закладами, релігійна музична освіта стала на вищий щабель розвитку.
Релігійну музичну освіту сьогодні добувають у всіх духовних навчальних
закладах. Водночас спеціальну духовну музичну освіту отримують на регентських
відділеннях духовних семінарій, у регентських духовних училищах, на регентських
курсах. Вільне функціонування релігійних осередків сприяє
музично-просвітницькій діяльності, що має неформальні ознаки (йдеться про
недільні школи при церквах та монастирях).
Таким чином, ретроспективний аналіз
розвитку вітчизняної православної музчиної освіти дозволяє констатувати, що
упродовж тисячолітньої історії розвитку культури передача досвіду релігійної
музичної діяльності мала формальні й неформальні ознаки з паралельним їх співіснцуванням,
взаємовпливом та взаємопроникненням.
Литература:
1.
Історія української
музики : [в 6 т.] / [гол. ред.: М. М. Гордійчук та ін.]. – К. :
Наук. думка, 1989. – Т. 1. – 446 с.
2.
Орлов Р. С.
Прикладне мистецтво: церковне і народне / Р. С. Орлов // Історія
культури давнього населення України / [гол. ред. П. П. Толочко].
– К., 2001. – Т. 1. – С. 921–926.
3.
Сулаєва Н. В.
Неформальна мистецька освіта майбутніх учителів у художньо-творчих
колективах : дис.. … докт. пед. наук : 13.00.04 – теорія і методика професійної
освіти / Наталія Вікторівна Сулаєва. – К., 2014. – 591 с.
4.
Сулаєва Н. В. Підготовка вчителя в
педагогічному просторі неформальної мистецької освіти : монографія [Текст] / Наталія
Сулаєва. – Полтава : ПНПУ імені В. Г. Короленка, 2013. – 408 с.