Педагогические науки/ 2.Проблемы подготовки специалистов.

Рябуха Т. В., Гостіщева Н. О., Харченко Т. І.

Мелітопольський державний педагогічний університет

імені Богдана Хмельницького

Роль міжкультурної комунікації у формуванні

комунікативної компетенції студентів

В основі сучасної цивілізації лежить різноманіття культур, які перебувають у постійному взаємозв'язку і взаємодії. При цьому кожна культура має свою мовну систему, за допомогою якої носії спілкуються один з одним. Вивчення іноземної мови є невід’ємним від ознайомлення з культурою країни, мова якої вивчається, її історією, культурними традиціями, особливостями національного бачення світу. У зв'язку з цим останнім часом філологічна наука активно розвивається, а проблема мовної картини світу отримала новий ракурс розгляду. Сучасних лінгвістів цікавить можливість використання мови як джерела пізнання навколишнього світу.

Кожне заняття з іноземної мови – це практика міжкультурної комунікації, взаєморозуміння між національними культурами – процес достатньо складний, але дає можливість пізнати культуру чужої країни. Діалог культур є загальновизнаним фактом, оскільки в соціальній дійсності мова – це путівник, який отримує все більшу значимість в якості керівного початку в науковому вивченні культури [2, с.138].

Проблеми, що виникають в ситуаціях міжкультурного спілкування, розглядаються як результат відмінностей у поведінці та мисленні представників різних культур. Культурні відмінності часто ведуть до неефективності спілкування. Більш глибоке розуміння сутності культурних відмінностей збільшує ефективність в різних ситуаціях спілкування. Тому опанування мови лише шляхом формування лексико-граматичних навичок не вирішує проблеми мовного бар’єру. Відсутність уявлення про культурні відмінності залишається перешкодою для успішної комунікації. [1, с.61].

Новий час, нові умови вимагають суттєвого перегляду методології, конкретних методів, прийомів викладання іноземних мов. За нових умов стрімкого входження в світове співтовариство (скачки в політиці, економіці, культурі, зміна відносин між країнами світу) вимагаються абсолютно нові цілі спілкування. Все це висуває нові проблеми в теорії і практиці викладання іноземних мов. Таким чином, мотивацію до вивчення іноземної мови необхідно розглядати в абсолютно іншому ракурсі та почати підготовку викладацьких кадрів нового типу.
Традиційно викладання іноземних мов зводилося до читання художніх або професійно спрямованих текстів. У такий спосіб реалізується одна функція мови, зокрема функція повідомлення (інформативна функція). До того ж з чотирьох навичок володіння мовою (читання, говоріння, письмо, розуміння) фактично розвивалися лише навички читання, орієнтовані на «впізнавання».
Викладання іноземних мов на підставі тільки письмових текстів зводило комунікативні можливості мови до пасивної здатності розуміти кимось створені тексти, а не створювати, чи не породжувати мовлення, а без цього реальне спілкування неможливо.

Навчити людей спілкуватися, навчити говорити іноземною мовою, а не тільки розуміти іноземну мову, ускладнюється ще й тим, що спілкування це не просто вербальний процес. Його ефективність залежить від безлічі факторів: умов і культури спілкування, правил етикету, знання невербальних форм вираження думки тощо. Подолання мовного бар'єру недостатньо для забезпечення ефективності спілкування між представниками різних культур. Для цього потрібно подолати бар'єр культурний.

Підвищення рівня навчання комунікативного спілкування, спілкування між людьми різних національностей, може бути досягнуто тільки за умови розуміння та врахування соціокультурного фактора. Один із шляхів подолання цієї прогалини – розширення і поглиблення ролі соціокультурного компонента в розвитку комунікативних здібностей. За словами Е. Сепіра, кожна культурна система і кожен одиничний акт суспільної поведінки явно чи приховано має на увазі комунікацію [2, с. 211].

Таким чином, існує необхідність більш глибоко і ретельно вивчати світ (не мову, а світ) носіїв мови, їх культуру в широкому сенсі слова, їх спосіб життя, національний характер тощо. тому що вживання слів у мові, реальне мовотворення в значній мірі визначається знанням соціального і культурного життя. Мова не існує поза культурою, тобто поза соціально успадкованою сукупністю практичних навичок та ідей, які характеризують наш спосіб життя [2, с. 185].
За словами Тер-Минасової, знати значення слів і правила граматики явно недостатньо для того, щоб активно користуватися мовою як засобом спілкування. Необхідно знати якомога глибше світ досліджуваної мови. Крім значень слів і правил граматики потрібно знати: 1) коли сказати /написати, як, кому, де; 2) як дане значення /поняття, даний предмет думки живе в реальності мови, що вивчається». [3, с. 29]. 
Адже мова не просто пасивно відображає все, що надається людині за чуттєвим, творчим і культурним досвідом. На думку Тер-Минасової, мова одночасно (тобто, безперервно взаємодіючи з культурою і мисленням) формує носія мови як особистість, що належить даній соціокультурній спільноті, нав'язуючи і розвиваючи систему цінностей, мораль, поведінку, ставлення до людей [3, с. 68].
Відображення світу в мові – це колективна творчість народу, що говорить цією мовою, і кожне нове покоління отримує з рідною мовою повний комплект культури, в якому вже закладені риси національного характеру, світогляд, мораль тощо. Мова, таким чином, відображає культуру і світ і формує свого носія. Вона – дзеркало та інструмент культури одночасно, виконує пасивні функції відображення і активні функції творення [3, с. 68]. Ці функції реалізуються в процесі спілкування, комунікації, головним засобом якої є мова.
Вивчення світу носіїв мови спрямоване на те, щоб допомогти зрозуміти особливості використання мовлення, додаткові смислові навантаження, політичні, культурні, історичні і тому подібні конотації одиниць мови. Особлива увага приділяється реаліям, оскільки глибоке знання реалій необхідно для правильного розуміння явищ і фактів, що відносяться до повсякденної дійсності народів, які спілкуються цією мовою.
 

Література

1. Маслова В. А. Лингвокультурология: Учеб. пособие для студ. высш. учеб, заведений / В. А. Маслова. – М.: Издательский центр «Академия», 2001. – 208с.

2. Сепир Э. Коммуникация /Э. Сепир //Избранные труды по языкознанию и культурологии. – М., 1993. – 656 с.

3. Тер-Минасова С. Г. Язык и межкультурная коммуникация / С. Г. Тер-Минасова. – М.: Слово, 2000. – 146 с.