Філологічні науки 6. Актуальні проблеми перекладу

К. філол. н., доцент Кузенко Г.М.

Київський національний лінгвістичний університет, Україна

Суб’єктивні та об’єктивні фактори в перекладацькій діяльності

Художній переклад відігравав і відіграє важливу роль у структурі міжкультурної комунікації, а відтворення його етноспецифіки є особливою лінгвістичною та культурологічною проблемою сьогодення. Мова художньої літератури залишається багатим, цікавим і актуальним матеріалом для дослідження.

У процесі художнього перекладу відбувається творча взаємодія індивідуальностей автора оригіналу і перекладача. Стосунки між перекладачем і автором можуть бути кардинально відмінними, інколи достатньо схожими.

Недосвідчений перекладач, який недостатньо володіє рідною мовою, отже, не може виявити власної індивідуальності, тяжіє до буквалістського копіювання тексту – і зазнає поразки. З-під його пера виходить антихудожній, немічний твір. Перекладач суб’єктивіст, який прагне відтворити оригінал відповідно до власної психологічної настанови, а не до настанови його автора, підминає під себе індивідуальність автора першотвору й перемагає його. Він дає читачеві новий твір, який має з оригіналом спільну назву й кілька деталей, проте не є відображенням оригіналу, але існує й третій варіант стосунків між перекладачем і автором. Талановитий перекладач, який має власну індивідуальність, скеровує її на те, щоб якнайглибше зрозуміти і якнайповніше втілити засобами рідної мови оригінал. Він свідомо підпорядковує свою індивідуальність особі автора оригіналу, як актор підпорядковує свою поведінку на сцені задумові автора твору. Він усвідомлює себе як провідника ідей та образів першотвору, з якими він прагне познайомити співвітчизників. Такий підхід перекладача до свого завдання єдино правильний [3].

Доля майбутнього перекладу залежить від вірного розуміння тексту перекладачем, рівня його компетенції як читача вихідної і цільової мов, здібності оцінити міжкультурні розбіжності. Якщо перекладач не побачив в тексті всіх закладених варіантів його прочитання, невірно зрозумів реалію, авторську концепцію, то жоден отримувач перекладу, наскільки б підготовленим читачем він не виявився, не зможе знайти їх в тексті і зрозуміти авторську концепцію, оскільки перекладач просто не закладе їх в текст перекладу. Щоб уникнути таких неприємностей, перекладач художньої літератури повинен чудово знати вихідну мову, літературу, історію, культуру народу, бути знайомим з творчістю, системою поглядів та естетичних цінностей автора, володіти технікою художнього письма.

З одного боку, вихідний текст – це знакове відображення авторської думки, що набуває самостійного статусу. З іншого, вихідний текст переосмислюється, перероджуючись, таким чином, в нову матеріально-виражену думку, відчужену від автора і сформовану у свідомості перекладача. Щоб твір продовжував «жити» в новому мовному середовищі, перекладач повинен прийняти на себе функції автора і відтворити творчий процес його створення і заповнити новими асоціаціями, які викликали б нові образи, властиві даній мові. Проте, перекладач не вільний на відміну від автора твору у вираженні свого «я», бо його творчість направляється авторським задумом і ситуацією перекладу. Тому процеси сприйняття і розуміння перекладачем тексту, що підлягає перекладу, є суб'єктивними в тому плані, що його особа не тотожна особистості автора. Особистість перекладача неминуче відбивається на перекладі.

В теорії перекладу проявляється тенденція до виявлення суб’єктивних факторів в процесі перекладу. В категорію суб’єктивного зазвичай включають різного роду психологічні, соціальні, політичні, історичні, часові, культурологічні та інші види впливу на процес перекладу. У перекладі слід враховувати й диференційні фактори: відмінності між двома мовними системами, мовними картинами світу і об’ємі фонових знань читача вихідного і перекладного тексту. При створенні художнього тексту, тобто при кодуванні художньої інформації, дійсність відображається крізь призму індивідуального бачення картини світу автора, на який згодом накладається другий рівень опосередкування – індивідуальне сприйняття перекладача. Таким чином, дійсність стає вельми далеким і відносним поняттям.

Визначаючи інформаційну цінність того чи іншого знаку та художнього тексту загалом, перекладач діє вибірково, виділяючи перш за все ті знаки, які представляються йому найбільш істотними. Сам факт можливості вибору того чи іншого знаку відповідно до суб’єктивної оцінки перекладача свідчить про довільний аспект семіозису в цьому сенсі, що будь-яку ситуацію можна виразити різними знаковими відносинами, серед яких перекладач вибирає на свій розсуд адекватне. Між цим саме на точку зору спирається всякий семіозис (тобто позначення художньої інформації засобами перекладної мови і культури) для того, щоб стати мотивованим.

Перекладач повинен передати засобами мови перекладу той інформаційний потенціал, ту атмосферу й емоційність які закладені в оригіналі, але передати з функціонально-семіотичною точністю. Перекладач є автором новоствореного тексту, і таким чином відносини «автор-текст» у традиційному розумінні цілком можна екстраполювати у площину відносин «перекладач-текст перекладу» [2]. Таким чином, може бути проведена паралель між діяльністю перекладача і письменника. Перекладач повинен розуміти прагматичний та соціолінгвістичний фактори ситуації, що впливають на вибір ним мовностилістичних засобів для тексту перекладу.

Головною метою при перекладі художніх творів є здійснення повноцінної міжмовної естетичної комунікації шляхом інтерпретації вихідного тексту цільовою мовою [1]. Художньому перекладу властива об’єктивна і суб’єктивна інтерпретація в цілому.

Об’єктивні фактори багато в чому пов’язані з комунікативним характером процесу перекладу і необхідністю враховувати роль всіх його складових: лінгвістичних і стилістичних параметрів спілкування, особливостей комунікативної ситуації, а також позиції відправника і адресата повідомлення. Найочевиднішим виявляється власне лінгвістичний фактор. Невідповідність систем національних мов призводить до того, що текст перекладу об’єктивно може бути лише відносно еквівалентний оригіналу. Так, на морфологічному рівні невідповідність між англійською і українською мовами виявляється досить чітко: вся система словозмін іменника та дієслова в українській мові базується на відміні і дієвідміні, які мають складні форми. Відміну та дієвідміну в граматиці української мови можна порівняти з такими категоріями англійської граматики, як система прийменниково-іменникових сполучень (еквівалентів відмінків) та часових форм з використанням розгалуженої системи допоміжних дієслів (еквівалентів українських форм дієвідміни).

На рівні слова є також великі відмінності − структура формування українського слова різноманітніша, ніж англійського. В англійській мові в результаті змін, що відбулися в структурі слова під час його історичного розвитку, утворилась велика кількість односкладових слів і виник новий спосіб утворення слів − конверсія, чого немає в українській мові. Кількість багатозначних і омонімічних слів в англійській мові значно більша, ніж в українській.

Синтагматичний рівень містить велику кількість невідповідних елементів. Невідповідності спостерігаються у функціонуванні неособових форм дієслова, які в англійській мові в межах простого речення утворюють конструкції, що є потенційними еквівалентами відповідних підрядних речень в українській мові. Чільне місце посідають відмінності в системі атрибутивних комплексів. Великі труднощі в розумінні відтінків значення пов’язані з порядком слів у англійській та українській мовах. В англійській мові через морфологічну неоформленість слова порядок слів має граматичне значення і визначає таким чином синтаксичні зв’язки між елементами речення. В українській мові порядок слів таких функцій не виконує.

Суб’єктивні фактори перекладу обумовлені мовною і культурною компетенцією перекладача і редактора, а також їх талантом, рівнем професіоналізму, світоглядом і сприйняттям вихідного матеріалу. В тексті перекладач неминуче відображає своє власне розуміння образів героїв, подій, що відбуваються, яке не обов’язково співпадає із задумом авторів фільму. Крім того, кожен перекладач по-своєму оцінює вимоги до перекладу і, виходячи з цього, обирає свою стратегію перекладу: ретельно відтворити стиль фільму, обмежуватися передачею загального змісту кожної фрази тощо. В художньому перекладі ці суб’єктивні фактори відіграють важливу, а іноді й першочергову роль. Перекладач стає посередником між мистецьким твором і чужою новою культурою. Йому необхідно відтворити індивідуальну своєрідність оригіналу, зберегти його естетичне сприйняття. Зрештою, від того наскільки талановито перекладач виконає свою роботу, залежить доля кінофільму в новій культурі.

Процес художнього перекладу передбачає творчу взаємодію індивідуальностей автора оригіналу і перекладача. Особливістю творчої особистості перекладача є прагнення виявити не себе, а автора. Чим краще перекладач робить свою справу, тим менше він помітний. Успіх перекладача художньої літератури, як відомо, буде залежати не тільки від близькості його перекладу до оригіналу, але і від естетичної сили перекладу. У талант перекладача входить здатність домогтися в нових умовах того ж враження, що оригінал робить у своїх умовах. Переклад повинен цінуватися нарівні з оригінальною творчістю, а діяльність перекладача – нарівні з діяльністю автора.

Література:

1. Гачечиладзе Г. Р. Художественный перевод и литературные взаимосвязи / Г. Р. Гачечиладзе. – М. : Советский писатель, 1980. – 255 с.

2. Казакова Т. А. Художественный перевод: в поисках истины / Т. А. Казакова. – СПб. : Филологический факультет СПбГУ, 2006. – 224 с.

3. Лановик М. Б. Проблеми художнього перекладу як предмет літературознавчої рефлексії: автореф. дис. на здобуття наукового ступеня доктора філол. наук: спец. 10.01.06 «Теорія літератури» / М. Б. Лановик. – К., 2006. – 39 с.