А.Г. Шпак

студентка 3 курсу

факультету педагогіки і психології

Глухівського НПУ ім. О.Довженка

Науковий керівник Цись Н.О.

Особливості рухова активність студентської молоді у вищому навчальному закладі

Анотація. У статті обґрунтовано доцільність забезпечення рухової активності студентів у вищому навчальному закладі. Визначено прогресуючий дефіцит рухової активності студентської молоді, який призводить до зниження їхньої фізичної і розумової працездатності та погіршення стану здоров’я.

Рухова активність є природною потребою гармонійного розвитку людського організму. Однією із характерних особливостей сучасного суспільства є виражена гіподинамія, яка, насамперед, залежить від соціальних чинників і визначена способом життя, багато в чому пов’язана з роботою на комп’ютерах і телевідіопереглядом. Незаперечним фактом є зв’язок рухової активності зі станом фізичного здоров’я людини, яке в свою чергу визначається резервами енергетичного, пластичного і регуляторного забезпечення функцій організму, характеризується стійкістю до впливу патогенних чинників і здатністю протидіяти патологічним процесам, що є основою здійснення соціальних біологічних функцій [1].

У науковій літературі при вивченні гіпокінезії вживають такі терміни: „гіпокінезія” від грецького слова „hуро” – зменшення і „kintеmato” – рух, який означає тривале зменшення обсягу рухової активності з переважним зниженням рухів у великих суглобах. Це явище супроводжується різким зменшенням локомоторних актів і тривалим зниженням загальної рухової активності [4].

Термін „гіподинамія” походить від грецького слова „dinqmis” – сила, яка використовується для характеристики зниження сили м’язових скорочень, зниження їх напруження, тонусу і зменшення всього комплексу тривалого напруження м’язової системи як під час роботи, так і при стаціонарних актах (сон) [3, 18-21].

Рухова активність є природною біологічною потребою людини, ступінь задоволення якої визначається подальшим структурним і функціональним розвитком організму. Оптимально, правильно організована в дитинстві рухова активність створює основу для нормальної життєдіяльності організму дорослої людини, довготривалого творчого життя. Поняття „рухова активність” включає в себе кількість рухів, які виконує людина в процесі своєї життєдіяльності.

Гіподинамія розглядається, як чинник, що сприяє розвитку, так званих, хвороб цивілізації, до числа яких входять: гіпертонічна хвороба, атеросклероз, ішемічна хвороба серця та інфаркт міокарда, ожиріння, порушення постави з пошкодженнями кісткового, м’язового і зв’язкового апарату, а також хвороби, які характеризуються послабленням функціонального стану внутрішніх органів. Статистика свідчить, що ці захворювання та ранні симптоми спостерігаються у великої кількості осіб. Вони є першими причинами непрацездатності, захворюваності і смертності людей [2].

Особливо важко знизити гіподинамію у студентської молоді, оскільки у них однією із основних причин росту захворюваності є прогресуючий дефіцит рухова активність, яка обумовлена специфікою рухових режимів у ВНЗ. Це негативно впливає на стан їхнього здоров’я, рівня фізичного розвитку і рухової підготовленості, оскільки функціональні можливості студентів у значній мірі визначаються їх рухова активність.

Розрізняють звичну і спеціально організовану рухову активність. До звичної рухової активності, згідно визначенню ВОЗ, відносяться види рухів, які спрямовані на задоволення природних потреб людини (сон, особиста гігієна, прийняття страви, зусилля, витрачене на приготування страви, придбання продуктів тощо), а також виробнича діяльність. Спеціально організована м’язова діяльність (фізкультурна активність) включає різні форми занять фізичними вправами, активне переміщення до місць занять. В вузі спеціально організована фізкультурна активність може здійснюватися як обов’язкова, регламентована програмами з фізичного виховання і самостійними – в вільний від навчання час (організовані заняття спортом або оздоровчою фізичною культурою) або самостійні заняття.

Рухова активність виконує функцію своєрідного регулятора росту і розвитку молодого організму, є необхідною умовою для становлення і удосконалення людини як біологічної істоти і соціального суб’єкта [6].

В основу раціонального рухового режиму повинен бути покладений принцип оптимальності, який передбачає використання широкого арсеналу засобів фізичної культури і забезпечує своєчасне формування і удосконалення основних рухів людини, а також комплексний розвиток рухових якостей. Оптимальний руховий режим передбачає також проведення на високому методичному рівні комплексу форм фізичного виховання і створення необхідних умов для самостійної рухової і трудової активності [5].

Проблема підвищення фізичної працездатності обговорюється багатьма авторами, оскільки фізична культура і спорт є ефективними засобами їх вирішення, то важливим її завданням є стимулювання до регулярних занять фізичною культурою, дотримань правил особистої гігієни, впровадження фізичного виховання у повсякденне життя молоді, навчання використовувати РА як одну із основних засобів компенсації гіпокінезії [2].

Стан здоров’я, розумова і фізична працездатність багато в чому визначають успішне засвоєння студентами інтенсифікованої програми навчання у ВНЗ. Великий обсяг розумових навантажень обмежує РА студентів, приводить до значного збільшення випадків «омолодження» серцево-судинних захворювань.

Варто відзначити, що рухова активність – кращий спосіб зміцнення здоров’я, профілактики більшості хвороб. РА допомагає уникнути остеопорозу, зберігаючи міцність кісток, артритів, рухливість суглобів, захворювань імунної системи, підвищуючи опір стресам, атрофічних змін м’язів та інших захворювань [1, 32‑34].

Таким чином, аналіз науково-методичної літератури і досвід фахівців з фізичного виховання переконливо доводить прогресуючий дефіцит рухової активності студентської молоді, який призводить до зниження їхньої фізичної і розумової працездатності та погіршення стану здоров’я. Тому подальше удосконалення навчальної програми з фізичного виховання для студентів ВНЗ повинно сприяти оптимізації рухового режиму, збереження здоров’я і підвищення навчально-виробничої активності студентів.

Література:

1. Абрамов М.С. Морфофункциональные показатели студентов и их зависимость от двигательной активности / М.С. Абрамов, М.М. Жуков // Теория и практика физической культуры. –1985. – №2. – С.32‑34.

2. Власенко П.В. Педагогічний контроль рухової активності – засіб спрямованого впливу на фізичну підготовленість студентів / П.В. Власенко, Л.О. Константиновська, О.І. Кириленко // Актуальні проблеми валеологічної освіти в навчальних закладах України: мат.наук.‑метод.конф. ‑ Кіровоград, 1995. – С.69‑71.

3. Войтенко В.П. Здоровье здоровых: введение в санологию / В.П. Войтенко. – К.: Здоровье, 1991. – 245 с.

4. Канішевський С.М. Науково-методичні та організаційні основи фізичного вдосконалення студента / С.М. Канішевський – К.: ІЗМН, 1999. – 270 с.

5. Кузнецова О.Т. Методика підвищення розумової і фізичної працездатності студентів з низким рівнем фізичної підготовленості / О.Т. Кузнецова, О.С. Куц. ‑ Рівне: ППДМ, 2005. – 161 с.

6. Куц А.С. Школа двигательной активности / А.С. Куц, В.А. Леонова ‑ Винница: ВГПИ, 1989. – 56 с.