Нагирняк Андрій

Буковинський державний фінансово-економічний університет,

Фінансово-економічний факультет,Україна

Науковий керівник: к.е.н. А. Г. Корбутяк

УДОСКОНАЛЕННЯ ПОЛІТИКИ УПРАВЛІННЯ НЕОБОРОТНИМИ АКТИВАМИ ПІДПРИЄМСТВА

Розвиток ринкових відносин в Україні зумовлює діяльність підприємств, умов їх функціонування на ринку. Тому підприємствам для того, щоб вижити, необхідно правильно визначати свою стратегію та тактику поведінки на ринку та систематично проводити управління підприємством з метою підвищення ефективності діяльності та отримання прибутку.

Будучи основною ланкою народногосподарського комплексу, підприємство концентрує в собі всі ресурси виробництва. Тут розгортаються головні економічні процеси, створюється і примножується народне багатство, формується національний доход суспільства, складаються виробничі і соціальні відносини. Можливості випуску продукції (надання послуг) за обсягом та якістю вирішальною мірою залежать від рівня розвитку необоротних активів підприємства.

Дослідженням проблем управління та оцінки необоротних активів займалось багато вітчизняних та зарубіжних дослідників, таких як:

О.О. Терещенко, І.А. Бланк, Г.О. Крамаренко, К.В. Ізмайлова, Н.М. Дєєва, Ю. Цал-Цалко, О.О. Шеремет та багато інших, які визначали основні методичні підходи до оцінки стану та ефективності дебіторської заборгованості, особливості управління нею.

Для підприємств, основним видом діяльності яких є торгівельно-посередницька діяльність, необоротні активи повинні забезпечувати належні матеріальні умови, а саме: забезпечити необхідний обсяг товарів, провести транспортні і розвантажувально-навантажувальні роботи, а також пакувальні операції, пов’язані з отриманням і реалізацією цих товарів чи наданням послуг [4].

Для здійснення господарської діяльності підприємства необхідні засоби виробництва: будівлі, машини, обладнання, матеріали, паливо тощо. У сукупності вони складають виробничі засоби промислових підприємств.

Виробничі засоби промислових підприємств знаходяться в постійному русі - кругообігу, в процесі якого вони проходять три стадії:

перша стадія – придбання необхідних для здійснення процесу виробництва машин, палива, сировини тощо;

друга стадія – придбані засоби беруть учать у процесі виробництва нового продукту (виробнича стадія);

третя стадія – вироблений продукт реалізується, підприємству повертаються грошові кошти за реалізовану продукцію (роботи, послуги). Таким чином, з трьох стадій кругообігу перша і третя проходять у сфері обігу, а друга – в сфері виробництва [2].

Щодо організації процесу політики управління необоротними активами

сучасні дослідники виділяють ряд етапів здійснення підприємницької діяльності, а саме (рис.1):

0

Рис.1 Етапи управління необоротними активами підприємств

Основні етапи політики управління необоротними активами підприємства полягають у вивченні динаміки загального обсягу і структури необоротних активів, ступеня їх придатності, інтенсивності оновлення та ефективності використання; здійсненні з урахуванням виявлених у процесі аналізу можливих резервів підвищення продуктивного використання необоротних активів у майбутньому періоді; розрахунку загального обсягу активів, що підлягають оновленню в майбутньому періоді, встановлюються основні параметри і вартість оновлення різних груп активів тощо.

Рівень використання основних засобів можна представити через ступінь їх зношення, адже в процесі експлуатації вони поступово втрачають свої корисні властивості внаслідок фізичного чи морального старіння. Якщо довіряти статистиці, то за 2012 рік найбільший ступінь зносу основних фондів простежувався в галузях транспорту і зв’язку (96,7%); інформація та телекомунікації (63,6); постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря (61,9); водопостачання; каналізація, поводження з відходами (59,3); сільського господарства, мисливства, лісовому господарстві (74,9%); промисловості (56,9); будівництві (51,9%) [6].

Основні засоби в Україні за вартісним показником у 2013 р. збільшились в 9 разів, порівняно з 2000 р. Проте загальна вартість основних засобів в Україні значно менша, ніж у розвинутих країнах. Наприклад, в 2013 р. основні засоби України складали лише 8388 млн.$, для порівняння в США – 459777 млрд.$. Але ці дані не в повній мірі відображають реальний стан речей, вони не показують рівень забезпеченості основними засобами [3].

Основні виробничі засоби функціонують, плануються й обліковуються в натуральній і вартісній формах. Щоб визначити ступінь участі різних складових елементів основних засобів у формуванні собівартості продукції, розрахувати обсяг потрібних капіталовкладень на їх придбання, а також ступінь їх придатності і зношеності, обчислити фондомісткість виробництва, грошова оцінка цих засобів здійснюється за первісною і залишковою вартістю (табл. 1.1).

Таблиця 1.1

Вартість основних засобів у 2010–2013 роках

	У фактичних цінах на кінець року, млн. грн.		Ступінь зносу, у %
	первісна (переоцінена) вартість	залишкова вартість
2010	6648861	1731296	74,9
2011^1	7396952	1780059	75,9
2012^1	9148017	2135987	76,7
2013^1	10401324	2356962	77,3

¹ Не включено вартість основних засобів місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

Здійснюючи оцінку вартості основних засобів в Україні за 2010-2013 роки, очевидно, що розмір первісної вартості станом на 2013 р. (10401324 млн.грн.) має значну відмінність від показника 2010 р. (6648861 млн.грн.), різниця якого становить 3752463 млн.грн., це є позитивна тенденція вартості основних засобів підприємств в Україні. Показник ступеня зносу за 2013 р. порівняно з минулим роком зріс на 0,6%, що є негативним чинником у процесі діяльності підприємств [6].

Стан та ефективність використання основних засобів безпосередньо впливає на виконання виробничої програми підприємства й можливість отримання прибутку. Діяльність промислових та інших підприємств значною мірою залежить від їх забезпеченості основними засобами та ефективності їх використання [3].

Серед напрямів підвищення ефективності використання основних засобів на підприємствах значне місце повинно бути відведено заходам, спрямованим на поліпшення їх екстенсивного використання. Зокрема, більшу увагу треба приділяти насамперед таким, які спрямовані на підвищення змінності роботи устаткування. Підвищення змінності роботи устаткування є важливим фактором зростання обсягів виробництва продукції і підвищення ефективності використання основних засобів. Також воно повинно сприяти удосконалення його структури, тобто зменшення в його складі тих машин і верстатів, які за своїми технологічними можливостями лише частково завантажені роботою протягом зміни [3].

Основними напрямками збільшення часу функціонування устаткування є:

– підвищення рівня організації виробництва (повне і своєчасне забезпечення робочих місць інструментами, матеріалами, деталями);

– підвищення якості ремонтного обслуговування устаткування;

– скорочення цілодобових простоїв устаткування, підвищення коефіцієнта змінності його роботи [2].

В цілому для покращення політики управління необоротним активами підприємств нами були визначені такі напрямки:

1. Вдосконалення державної амортизаційної політики.

2. Покращення їх екстенсивного використання, насамперед за рахунок зростання коефіцієнта змінності роботи устаткування.

3. Матеріального стимулювання як інженерно-технічного персоналу, так і робітників, що займаються експлуатацією пасивних, а особливо, активних основних засобів.

Таким чином, для оптимізації амортизаційної політики на таких підприємствах можна запропонувати впровадження методики визначення ефективності використання амортизаційних відрахування. Дана методика полягає у формуванні амортизаційного фонду, що може спричинити зниження рентабельності продукції, тому вважається за необхідне збільшити відпускну ціну одиниці продукції за існуючого обсягу продажів або, при незмінних цінах, збільшувати річний обсяг виробництва, що дозволить зберегти базовий рівень рентабельності продукції.

Отже, узагальнюючи основні теоретичні та практичні підходи щодо аналізу необоротних активів підприємства, визначено основні напрямки підвищення ефективності політики управління необоротним активами, а саме через вдосконалення державної амортизаційної політики; покращення їх екстенсивного використання, насамперед за рахунок зростання коефіцієнта змінності роботи устаткування; матеріального стимулювання як інженерно-технічного персоналу, так і робітників, що займаються експлуатацією пасивних, а особливо, активних основних засобів. Саме через ці фактори можливе підвищення динаміки перспективного розвитку політики управління необоротними активами підприємств України.

Список використаних джерел:

1. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 8 “Нематеріальні активи”: від 18.10.1999 № 242 / Міністерство фінансів України, Наказ. Із змінами і доповненнями від 25.01.2013.

2. Банасько Т. Проблеми та перспективи дослідження нематеріальних активів в Україні / Т. Банасько // Економіст. – 2010. – №2. – С. 30-33

3. Дьоміна Д.О. Деякі проблемні питання аналізу стану, ефективності використання основних засобів промислового підприємства / Д.О. Дьоміна, М.А. Шум // Трансформація фінансових відносин : матеріали ІV міжнародного симпозіуму / МФУ, ХІФ УДУФМТ. – Х. : [ХІФ УДУФМТ], 2013. – С. 130-131

4. Самойленко Р.Л. Питання ефективного використання амортизації суб’єктами господарювання / Р.Л. Самойленко // Формування ринкових відносин в Україні: Збірник наукових праць. - 2012. - №17. - С.138

5. Державна служба статистики України [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua