Экономические науки / 14. Экономическая теория

Шевчук І.В.

Науковий керівник : асист. Горшков М.А.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

Еволюція світової валютної системи

Міжнародна (світова) валютна система - це інституційно-функціональна форма організації міжнародних валютно-фінансових відносин, яка склалася внаслідок еволюції світового господарства і юридично закріплена міждержавними домовленостями.

Головним завданням цієї системи є регулювання міжнародних розрахунків та валютних ринків, опосередкування платежів за експорт та імпорт товарів, капіталів, послуг та інших видів міжнародної господарської діяльності, створення сприятливих умов для розвитку виробництва та міжнародного поділу праці. Ця динамічна, еволюційна система пройшла у своєму розвитку ряд етапів, кожен з яких віддзеркалював рівень зрілості валютно-фінансових відносин.

Вивченню питань розвитку світової валютної системи присвячено праці багатьох видатних науковців. В Україні це питання досліджують А.Гальчинський, Ю.Пахомов, О.Єременко, О.Береславська, М.Савлук, О.Шаров, С.Круглик, Т.Унковська, А.Філіпенко, З.Луцишин, Т.Шемет та інші.
Метою роботи є дослідження тенденцій реформування світової валютної системи.

Протягом тривалого історичного періоду співвідношення валют між країнами визначалося взаємним паритетом золота і срібла, станом торговельного і платіжного балансів, товарного відновлення грошових одиниць. До середини XIX століття функціонували локальні грошові системи з центрами в Амстердамі, Антверпені, Генуї, Венеції, Лондоні.
Першою ситуації глобальної валютною системою була Паризька (з 1867 року до початку 20-х років XX ст.). Для Паризької системи характерним був режим вільно плаваючих курсів валют з урахуванням попиту і пропозиції; золото використовувалося як грошовий товар; кожна національна валюта мала золотий вміст; відбувався вільний обмін валют на золото. В умовах золотого стандарту англійський фунт стерлінгів містив 113,0016 г чистого золота. Американський долар містив 23,22 р. Оскільки обидві валюти були прив'язані до золота, то один фунт дорівнює 4,87 дол. США. Система фіксованих курсів у тогочасному середовищі відносно сприятливої загальноекономічної кон'юнктури функціонувала досить успішно. В економічну літературу цей період увійшов як " золотий вік " у розвитку світової валютної системи.

На зміну першій світовій валютній системі прийшла друга - Генуезька (1922). її основними елементами були:

- золотодевізний стандарт - офіційно встановлений фінансовий паритет валют до долара США, який був конвертований в золото за офіційним курсом;

- збережено золоті паритети;

- поновлено режим плаваючих валютних курсів;

- частково використовувався золотозлитковий стандарт (США, Великобританія, Франція).

Генуезький етап функціонування світової валютної системи формувався під впливом двох жорстоких потрясінь: Першої світової війни і Великої депресії 1929-1933 років. Він характеризувався глибокими валютними стресами, які істотно розхитали систему фіксованих курсів. Спроби підтримувати фіксовані валютні курси в цій ситуації виявилися марними. Неконтрольоване зростання грошової маси призводив до значного зниження курсів національних валют, дестабілізації платіжних балансів і національних економік.

В 1944 році була заснована третя світова валютна система в р. Бреттонвудсі (США). Основні з елементів системи наступні:
- збережений в урізаному вигляді золотодевізний стандарт;

- золото продовжувало використовуватися в різних формах;

- обмін на золото здійснювався тільки через долар і лише центральними банками;

- роль резервної валюти де-юре виконували долар і англійський фунт стерлінгів, але насправді цю роль виконував тільки долар;

- було встановлено фіксований валютний курс, який міг відхилятися на 1-3%;
- були створені дві валютно-фінансові і кредитні організації - Міжнародний валютний фонд (МВФ) і Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР).

Бреттонвудська валютна система відображала посилення економічних позицій США після Другої світової війни. На той час у США було зосереджено більше половини промислового виробництва капіталістичного світу. На цю країну припадала третина світового капіталістичного експорту і майже 3/4 золотих резервів.

Запровадження фіксованого валютного курсу і ціни на золото (36 доларів за одну тройську унцію), жорстку прив'язку всіх валют до долара сприяло жорсткої фіксації курсу валют. Починаючи з 1947 року і до початку 70-х років США з метою вирівнювання ціни на золото купували його на світовому ринку і продавали тоді, коли ціна доходила до неприпустимих меж. Однак на практиці відбувалося вимивання золота з міжнародних розрахунків, його перелив у приватний сектор обмін доларових резервів.
В 60-х роках позиції США виявилися значно підірваними. Загострилися суперечності між США і новими індустріальними державами, в першу чергу Японією, ФРН та в цілому з Західною Європою. Внутрішньосистемні протиріччя призвели до гострої кризи і розпаду Бреттонвудської угоди.

Пошуки шляхів виходу з кризи об'єктивно призвели до необхідності формування нової системи міжнародних валютних відносин. В історію вона увійшла як Ямайська, оскільки угода була підписана в Кінгстоуні (Ямайка) в 1976 році.

Кінгстоунська валютна система зафіксувала де-юре практику грошово-валютних відносин, які вже склалися стихійно на початку 70-х років внаслідок фактичного розвалу Бреттонвудської системи. Згідно з угодою, кожній країні-члену МВФ надавалося право вибирати режим курсу власної валюти. Золото перестало бути еталоном вартості в міжнародній валютній системі і, відповідно, скасовано його офіційна ціна. Відбулася повна демонетаризація золота. Кожній з валют країн-учасниць Кінгстоунської системи надано право виконувати роль резервної валюти.

Замість золотодевізного стандарту був введений стандарт SDR. Вартість однієї одиниці SDR визначається на основі валютного кошика, до складу якого входили у свій час (до введення євро) американський долар (39%), японська ієна (18%), німецька марка (21%), англійський фунт стерлінгів (11%) і французький франк (11).

Однак на порозі XXI століття світове співтовариство впритул підійшло до необхідності принципових змін світової валютної системи, формування концептуальних засад співробітництва у валютно-фінансовій та кредитній сферах, які б максимально враховували той факт, що сьогодні розвиток світової валютної системи здійснюється головним чином під впливом двох визначальних взаємопов'язаних і взаємообумовлених і, водночас, суперечливих тенденцій - глобалізації та регіоналізації. Вони проявляють себе в динамічному розвитку регіональних інтеграційних процесів і прагнення світового співтовариства до координації валютної політики в масштабі світового ринку.
На думку багатьох фахівців в області валютно-фінансової політики, вже сьогодні є очевидною необхідність, по-перше, відмови від планів переводити SDR у свого роду стрижень світових грошово-валютних і кредитних розрахунків. Адже практика показала, що SDR так і не змогли замінити резервні валюти, країни воліли конвертованих національних валют. По-друге, політика плаваючих валютних курсів сьогодні проявляє більше мінусів, ніж
плюсів. Зокрема, плаваючим валютним курсам притаманні різкі непередбачувані коливання, обумовлені впливом об'єктивних і суб'єктивних факторів. Спроби тактичного характеру провідних країн світового співтовариства протягом двох останніх десятиліть, які були спрямовані на посилення взаємного впливу на валютні курси, очікуваних позитивних результатів не дали. І, нарешті, третє: сформувалася нагальна потреба в трансформації міжнародного валютного механізму шляхом зняття всіх валютних обмежень, в тому числі скасування обмежень не тільки про поточних операцій, але і на міжнародний рух капіталів.

Суть пропозиції щодо реформування існуючих структур міжнародної валютної системи зводиться, по-перше, до більш повної і всебічної політики провідних країн світу на кшталт маастрихтських критеріїв валютно-фінансової конвергенції країн ЄС; по-друге, до формування центральної системи координації та регулювання валютних курсів, менш жорсткої, ніж фіксовані режими Бреттон-Вудської системи чи європейського механізму валютних курсів, але, водночас, і менш мінливої, ніж сучасний режим вільного плавання, по-третє, до вирішення проблем валютної ліквідності.

Впровадження централізовано-керованої міжнародної валютної системи є тривалим процесом. Її практичне здійснення вирішальною мірою залежатиме від узгодженої політики провідних індустріальних держав світу, насамперед „великої сімки”, від перебігу подій у самій розгалуженій системі міжнародних валютних відносин. У цьому зв'язку зростає також значення аналітичної роботи, що здійснюється в рамках МВФ, зокрема, шляхом підготовки і видання „Світового економічного огляду”, та ін.

Література :

1. Боринець С. Я. Міжнародні валютно-фінансові відносини: Підручник. - 5-е видання, перероблене і доповнене. - К: Знання, 2008. - 582 с.
2. Іванов В. Н., Софіщенко І. Я. Грошово-кредитні системи зарубіжних країн: Курс лекцій. - К: МАУП, 2001. - 232с.

3. Соломінко Л. С. Міжнародна економіка: Навчальний посібник. - К: Кондор, 2008. - 382с.

4. Рязанова Н.С. Міжнародні фінанси: Навч.-метод. Посібник. – К.: КНЕУ, 2001. – 119с.

5. Александрова М.М., Маслова С.О. Гроші. Фінанси. Кредит.: Навч.-метод. посібн. 2-ге вид., перероб. і доповн. – К.: ЦУЛ, 2002. – 500 с.

6. Герасимчук В.Г. Міжнародна економіка: Навчальний посібник./В.Г. Герасимчук, С.В. Войтко. – К.: Знання, 2009. – 302

7. Демківський А.В. Гроші та кредит . – К.: Дакор., К.: Вира-Р., 2003. – 528 с.