Економічні науки/1Банки і банківська система

Маковей О.І., Богачук Д. О.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

Науковий керівник: к.е н., доцент Турчак Вікторія В’ячеславівна

Ліквідність як основний показник надійності комерційного банку

Банківська ліквідність відіграє життєво важливу роль як у діяльності окремого банку, так і у фінансовій системі держави. Неліквідний банк не може виконувати свої функції і проводити операції з обслуговування клієнтів, його рейтинг знижується, що значно ускладнює запозичення коштів із зовнішніх джерел, банк втрачає потенційний прибуток. Тому вирішення проблеми ліквідності повинно мати найвищий пріоритет у роботі банку, а моніторинг ліквідності та вживання відповідних заходів щодо підтримання достатнього рівня ліквідності є неодмінною умовою самозбереження та виживання кожного банку [1].

Питання ліквідності як показника надійності комерційних банків Ерозглядали такі вчені, як Н. О. Хіміч, Р. С. Михайлюк, А. М. Герасимович та інші.

Метою роботи є ліквідність як основний показник надійності комерційного банку.

Ліквідність банку – це його здатність своєчасно та в повному обсязі задовольняти невідкладні проблеми у грошових коштах. Банківська ліквідність залежить від багатьох чинників, які поділяються на дві групи: внутрішні та зовнішні. До внутрішніх чинників належать: дисбаланс грошових потоків, викликаний невідповідністю структури вимог та зобов’язань банку; структура та стабільність депозитної бази банку; достатність капіталу; якість активів; фінансовий стан позичальників; репутація банку, яка впливає на здатність швидкого запозичення коштів на ринку; неправильна стратегія управління ліквідністю. До комплексу зовнішніх чинників належать: чинники загальноекономічного характеру; грошово-кредитна політика; стан грошового ринку; низька ліквідність окремих сегментів фінансового ринку для конкретних видів активів, що ускладнює їх продаж за прийнятою ціною в короткі строки; можливості запозичення коштів у центральному банку; регулятивні обмеження в країні; загальні кризові явища в економіці, які не унеможливлюють безперебійне залучення коштів.

Ліквідність банку тісно пов’язана з поняттям ліквідності балансу. Цей показник визначається співвідношенням вимог та зобов’язань на певний момент часу [2].

Отже, ліквідність банківського балансу є складовою загальної ліквідності банку, а відтак процедура визначення ліквідності балансу є необхідним етапом аналізу рівня ліквідності банку.

Проте ліквідність балансу є лише необхідною, але недостатньою умовою для висновків про те, що банк ліквідний. Насправді може виникнути ситуація, коли банк повністю чи частково неліквідний, і разом з тим його баланс достатньо ліквідний. Виникнення такої ситуації пов’язане із невідповідністю між строками розміщення активів та строками виконання зобов’язань банку.

Отже, банк вважається ліквідним, якщо він має можливість постійно і безперебійно виконувати свої зобов’язання, проводити активні операції та забезпечити поповнення ліквідних коштів у будь-який момент часу через запозичення коштів на ринку з середньою ставкою або реалізацією своїх активів без суттєвої втрати її вартості.

Сутність проблеми банківської ліквідності полягає в тому, що попит на ліквідні кошти рідко дорівнює їх пропонуванню в будь-який момент часу, тому банк постійно має справу або з дефіцитом ліквідних коштів, або з їх надлишком. Дефіцит ліквідних коштів призводить до виникнення ризику втрати ліквідності, порушення нормативних вимог центральних банків, штрафних санкцій, втрати депозитів. Якщо фактична ліквідність значно перевищує необхідний рівень або встановлені нормативи, то діяльність банку негативно оцінюється акціонерами, адже невикористані можливості щодо отримання прибутку призводять до зниження вартості бізнесу.

На практиці існує три основні стратегії управління ліквідністю, які, по суті, є проявом загальних підходів до управління активами і пасивами банку:

- Трансформація активів;

- Запозичення ліквідних засобів;

- Збалансоване управління ліквідністю.

Основними джерелами аналізу ліквідності є щоденний та щомісячний баланс банку. Використовуючи дані щоденного балансу, НБУ контролює виконання обов’язкових нормативів ліквідності кожним банком окремо.

Оскільки на показники ліквідності банку впливають різноманітні чинники, зокрема такі, як якість активів, структура пасивів, достатність капіталу, фінансовий стан позичальників, то в процесі аналізу, крім балансу, можуть використовуватися й інші доступні інформаційні джерела [3].

Отже, для мінімізації ризику ліквідності банку доцільно керуватися принципом планування і прогнозування дій у випадку виникнення ризику незбалансованої ліквідності та кризової ситуації. Банк планує ліквідність на випадок виникнення непередбачуваних подій із метою запобігання або згладжування кризових ситуацій, тому таке планування є важливою складовою стратегій управління ліквідністю.

Список використаної літератури:

1. Економічна енциклопедія / за заг. ред. С. В. Мочерного. – К. : Видавничий центр «Академія», 2011. – Т. 2. – 848 с.

2. Михайлюк Р. С. Стратегія управління ліквідністю комерційних банків/ Р. С. Михайлюк, В. Рудан // Українська наука: минуле, сучасне, майбутнє. – 2010. - №14-15. – С. 149-165.

3. Хіміч Н.О. Управління ліквідністю комерційних банків в умовах нестабільності фінансових ринків / Н.О Хіміч // Регіональна економіка. – 2011. - №3. – С. 76-83.