Економічні науки/2. Зовнішньоекономічна діяльність

 

К.е.н. Андросова Т.В., к.е.н. Чернишова Л.О., к.е.н. Козуб В.О.

Харківський державний університет харчування та торгівлі

Інституційні умови формування

міжнародних кон­курентних переваг економіки України

 

Для збереження та посилення позицій у світо­вій економіці кожна країна має застосовувати комплекс заходів, спрямованих на підвищення її конкурентоспроможності. Залучення України до світо­вих процесів глобалізації та інтернаціоналізації супро­воджується розширенням ролі держави в регулюванні зовнішньоекономічної діяльності (ЗЕД), кінцева мета якого полягає у створенні в реальному секторі дієвого постіндустріального сегмента високотехнологічного виробництва інтелектуальної інноваційної продукції, конкурентоспроможної на світовому та внутрішньому ринку. В умовах процесу глобалізації та інтернаціоналі­зації проблеми забезпечення конкурентоспроможності виходять на перший план, оскільки лише конкурентоспроможність гарантує виживання товаровиробника і на внутрішньому, і на зовнішньому ринках. Виходячи з цього, метою цієї роботи є дослідження інституційних умов для формування кон­курентних переваг національної економіки.

Поняття конкурентоспроможності економіки дав­но стало об’єктом досліджень багатьох економістів та урядовців, однак у літературі не існує єдиного визначен­ня конкурентоспроможності національної економіки та не сформовано загального підходу щодо її дослідження. На нашу думку, цю категорію можна визначити як здатність країни забезпечити кращі позиції на світовому ринку за рахунок створення та ефектив­ного використання існуючих переваг.

Проблеми національної конкурентоспроможності є досить актуальними в Україні, адже за Індексом глобальної конкурентоспроможності у 2013-2014 рр. Україна за­ймає 84 місце серед 148 країн, опинившись у рейтингу між Тунісом та Уругваєм, що свідчить про досить слабкі позиції нашої держави на світовому ринку товарів і по­слуг. Порівняно з минулим роком Україна втратила 11 позицій, але в цілому все ще зберігає свої конкурентні переваги. Ці результати базуються в основному на великому розмірі ринку України (38 місце в рейтингу) і міцній освітній системі (43 місце з вищої освіти та на­вчання, і 57 – з початкової освіти) [2]. У дослідженні наго­лошується, що для вирішення важливих проблем у май­бутньому Україні необхідно вийти на більш стабільний рівень економічного зростання, а найбільш важливою проблемою країни є необхідність «капітального ремон­ту» її інституційної структури, яка страждає від бюро­кратизму та непрозорості.

Інституції залишаються найслабшим місцем кон­курентоспроможності української економіки. За даною складовою Україна посіла лише 137-е місце із 148 країн світу ‒ такий результат є одним із найгірших не лише відносно розвинених економік, а й порівняно з найближ­чими сусідами. Згідно з даними ВЕФ, відмічається по­гіршення більшої частини показників, а саме: прав влас­ності (падіння зі 136 на 143 місце), фаворитизму у при­йнятті рішень урядом (зі 125 на 133 місце), ефективності уряду (зі 136 на 143 місце) і корпоративної етики (зі 124 на 130 місце) [2]. Вплив інституцій на економіку значною мірою залежить від того, на якому етапі економічного розвитку перебуває країна. У 2012 р. Україна остаточно перейшла до другої групи країн, економіки яких «орі­єнтовані на конкурентоспроможність (ефективність)». Це означає, що на даному етапі її економічне зростан­ня залежить переважно від складових-підсилювачів ефективності (ефективних ринків товарів і послуг, рин­ку праці, фінансового ринку; здатності впроваджувати нові технології). Однак після переходу на новий рівень чимало проблем України за складовими базового рівня, у тому числі за інституціями, досі не вирішено. Україна не здатна реалізувати повною мірою власний потенці­ал з метою підвищення конкурентоспроможності, адже «законсервовані» на попередньому етапі проблеми по­требуватимуть додаткових ресурсів і часу [3].

На сьогоднішній день застосування дієвих важелів державного управління є необхідною умовою для вихо­ду України з економічної кризи, боротьби з деструктив­ними стихійними процесами в економіці, відродження вітчизняного виробництва, підвищення ефективності інноваційно-інвестиційного розвитку регіонів, досяг­нення високого рівня економічного зростання та кон­курентоспроможності [1].

Покращення механізму державного регулювання економічних відносин. повинне сприяти виконанню основного завдання держави, яке полягає в тому, щоб забезпечити умови для стабільного розвитку еко­номіки на основі накопичення та ефективного викорис­тання конкурентних переваг, використовуючи усі чин­ники та залучаючи усі можливі ресурси. Практичним підсумком діяльності держави має стати загальнонаціональна програма підвищення конкурентоспроможності української економіки, у якій необхідно передбачити посилення участі України у міжнародній кооперації та спеціалізації з урахуванням національних інтересів; підвищення розвитку наукомістких і висо­котехнологічних секторів економіки, які можуть забез­печити повне оновлення товарної структури виробництва, створення оптимальних умов для здійснення ефективної зовнішньоторговельної діяльності.

 

Література:

1.   Головченко Н. З. Міжнародна конкурентоспромож­ність національної економіки та її регіонів в умовах глобалізації: методичні підходи / Н. З. Головченко // Держава та регіони. Сер. Економіка та підприємництво. – 2010. – Вип. № 2. – С. 66 – 71.

2.   Оцінка економічного стану України у 2013 р. / На­ціональний Банк України [Електронний ресурс]. – Режим до­ступу : http://www.bank.gov.ua

3.   The Global Competitiveness Report 2013 – 2014. Klaus Schwab // World Economic Forum [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.weforum.org/issues/global-competitiveness/index.html