Економічні науки/3. Фінансові відносини

Зубова Ю.А.

Кравченко Т.О.

ДВНЗ «Криворізький національний університет»

Криворізький економічний інститут, Україна

Актуальні проблеми формування сучасного українського корпоративного управління

Рівень корпоративного управління є одним з ключових факторів, що обумовлює інвестиційний клімат в країні, впливає на ефективність діяльності товариств, визначає ступінь захищеності прав інвесторів та врахування інтересів інших зацікавлених осіб. Розгляд проблем корпоративного управління в Україні на сучасному етапі розвитку економіки є дуже актуальним, оскільки саме механізм ефективного корпоративного управління значно розширює можливості залучення інвестицій, сприяє зростанню продуктивності й конкурентоспроможності підприємств.

Проблемами розвитку світового корпоративного управління, особливо останніми роками, переймаються у бізнес-середовищі як за кордоном, так і в Україні. Зокрема, питання формування найбільш оптимальної моделі корпоративного управління досліджували у своїх роботах такі науковці, як Л.А. Венгер, І.М. Посохов, Т.В. Семко, О.О. Худік, Я.І. Функ та інші. Проте варто відзначити, що на сьогоднішній день не достатньо уваги приділяється дослідженню проблем саме сучасного українського корпоративного управління.

Моделі корпоративного управління можна згрупувати відповідно до окремих ознак класифікації:

- за ступенем концентрації власності: інсайдерська і аутсайдерська;

- за функціональним призначенням Ради директорів: англо-саксонська, континентальна і японська [8].

Найбільш загальна класифікація моделей корпоративного управління стосується ступеня концентрації власності. Згідно інсайдерської моделі корпоративного управління, структура власності має високий ступінь концентрації, тобто акціонерами корпорації є невелика кількість власників (інсайдерів). Для прикладу, якщо інсайдери володіють у сукупності їхньої участі контрольним пакетом акцій, який в Україні визначається як володіння часткою 50% статутного капіталу + 1 акція, то в даній компанії має місце інсайдерська модель корпоративного управління. Відповідно, якщо ж контрольним пакетом акцій у сукупності часток в акціонерному капіталі володіють дрібні акціонери, тобто аутсайдери, то в корпорації має місце аутсайдерська модель корпоративного управління.

Аутсайдерська модель корпоративного управління спирається на непряме регулювання з боку незалежних членів Ради директорів, товарні і фондові ринки. Інсайдерська модель корпоративного управління спирається на такі механізми, як ринок корпоративного контролю, ринок кредиту тощо.

Інсайдерська модель корпоративного управління властива корпораціям країн континентальної Європи і Японії, аутсайдерська модель поширена в США, Великобританії, Австралії та інших країнах.

Відмінності обох моделей корпоративного управління чітко простежуються на рівні функціональних повноважень одного з органів корпоративного управління — Ради директорів. Саме Рада директорів є тим інструментом, за допомогою якого акціонери, інсайдери або аутсайдери, реалізують свої плани щодо володіння акціонерним капіталом.

На сьогоднішній день, відмінності у функціональних обов’язках і правах, якими наділяються члени Ради директорів банків з роздробленою або концентрованою структурою власності дають можливості зробити висновок щодо різних принципів корпоративного управління, які мають у своєму арсеналі як аутсайдери, так й інсайдери.

Американська і німецька системи корпоративного управління являють собою полярні підходи до корпоративного управління, між якими розташовується широкий спектр форм організації корпоративного управління, що існують в інших країнах. Японська модель корпоративного управління незважаючи на те, що є унітарною, при цьому має чітко виражені інсайдерські риси. Законодавство, суспільна думка й індустріальні групи підтримують фінансово-промислові групи, що об'єднані спільним володінням і управлінням, що у Японії називаються кейретцу [3, с.212-236].

В Україні процес становлення корпоративних відносин вже пройшов  три етапи. Перший з них припав на 1991-1994 рр., коли було прийнято базові закони, у тому числі «Про підприємництво». «Про господарські товариства», пакет законів про приватизацію, внесено деякі зміни у Цивільний кодекс та Кодекс законів про працю.

На другому етапі відбулись накопичення власного досвіду корпоративного управління на всіх рівнях, аналіз помилок та вад законодавства, вивчення об’єктивних причин виникнення конфліктів, які мали місце в тих чи інших господарських товариствах.

Третій етап розвитку корпоративних відносин розпочався у грудні 1997р. з опрацюванням та внесенням суттєвих змін до Закону «Про господарські товариства». За цей період на розгляд Верховної ради внесено закони проектів «Про акціонерні товариства», «Про корпоратизацію», прийнято новий Цивільний кодекс [6, с.60].

Сьогодні триває четвертий етап корпоративних відносин, який розпочався  з прийняття парламентом  в 2008 році Закону України «Про акціонерні товариства»,  який спрямований на захист прав акціонерів від можливих порушень, які останнім часом мають досить поширений характер.

Але даний документ викликав найбільшу проблему — це половинчастість корпоративної реформи, яка почалася з його прийняттям. Прийняття і редагування закону відбулось настільки швидко, що частину необхідних для нього норм виключили. Недостатньо прораховані економічні, юридичні вузькі місця,  що призводять до думки про намагання  навмисної стагнації ситуації в існуючому перехідному стані. Законопроекти з пропозицією залишити старі акціонерні форми (ВАТ і ЗАТ) означає, що буде продовжуватись робота в системі подвійних стандартів та різного ступеня захищеності інвесторів. Можливо, такій ситуації і перехідний період потрібно було подовжити, прорахувавши ті проблеми, які виникнуть у реально діючих підприємств при трансформації [4].

Таким чином, концептуальні проблеми проявляються у відсутності чітко сформульованої стратегії держави по відношенню до процесу розвитку корпоративного сектора, реальної державної підтримки суб’єктів діяльності, чітко визначених єдиних і прозорих «правил гри» для всіх учасників корпоративних відносин. Не дивлячись на те, що в Україні склалась достатньо розвинена нормативно – правова база, що регламентує  питання формування та функціонування корпоративного сектора, разом з тим вона досить суперечлива та недосконала.

Проблеми загальноекономічного характеру безпосередньо пов’язані з виробничою, інвестиційною і фінансовою кризою в країні, до них слід віднести недосконалість і нестабільність податкової системи; неефективну систему тарифного регулювання і митниці; відсутність захисту вітчизняних виробників, загрозу монополізації ринку внаслідок існування обмеженого числа олігарх них фінансово-промислових груп; необхідність реорганізації фінансово-кредитної системи.

Проблеми організаційно-управлінського характеру, в першу чергу визначаються: неадекватністю організаційної структури; низькою якістю корпоративного управління; відсутністю національної діяльної культури, корпоративної етики та соціальної відповідальності; корумпованістю та боротьбою за корпоративний контроль різних учасників корпоративних відносин; низькою кваліфікацією управлінських кадрів [7, с.8].

Таким чином, серед ключових проблем у розвитку корпоративного управління в Україні варто зазначити наступні [2]:

- українські акціонерні товариства на етапі свого становлення не в повній мірі сприймають сучасні тенденції розвитку корпоративного управління, засновані на побудові якісно нових взаємин суб'єктів корпоративного управління;

- акціонерні товариства слабко сприймають так звану "соціальну функцію" як необхідний елемент існування корпорацій;

- акціонерний капітал не став основним джерелом росту загальноукраїнського організованого фондового ринку;

- сучасний рівень українського законодавства в сфері корпоративного управління не повністю відповідає міжнародним стандартам. У ньому немає ефективно діючих норм, регулюючих відповідальність керівників корпорацій за свої дії на шкоду акціонерному товариству,   закріплюючих відповідальність за зловживання акціонерів;

- наявність специфічних "тісних" відносин між керівництвом   і власниками великих пакетів акцій. Формування такої структури акціонерного капіталу затвердило орієнтацію не на ріст капіталізації, а на збереження існуючих взаємин з підприємством.

Саме тому поліпшення рівня корпоративного управління   є чинником підвищення інвестиційної привабливості та формування вторинного ринку цінних паперів [1, c. 31]. З метою підвищення рівня корпоративного управління в Україні є доцільним:

1. Перехід до Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку (ІАS) та Міжнародних стандартів аудиту (ISA).

2. Запровадження єдиних принципів корпоративного управління.

3. Законодавче   закріплення   вимог щодо частки незалежних директорів у Наглядовій раді. Для середнього бізнесу частка незалежних членів має складати 25%, для великого - більш, ніж 50%.

4. Запровадження   єдиної   методики регулярного розрахунку і публічного представлення індексів корпоративного управління [9].

5. Ініціювання та підтримка, у тому числі фінансова, державою судових позовів з боку міноритарних акціонерів з питань порушень правил корпоративного управління.

Сьогодні необхідно створити таку модель  управління, яка базувалась  на  принципово нових підходах до підприємницьких і ринкових структур, які б функціонували високоефективно і соціально спрямовано – це неодноразовий правовий акт і тим більше не одночасна революційна акція руйнування діючого виробничого і ринкового потенціалу й виникнення більш ефективного нового.

Таким чином, підсумовуючи вищесказане, можна констатувати, що розвиток  економіки України, вирішення соціально-економічних проблем нині значною мірою пов’язані із формуванням сучасної моделі корпоративного управління держави. Проте існують певні проблеми, що перешкоджають даному процесу, а саме: проблеми у напрямі правового забезпечення розвитку корпоративного управління; проблеми зв’язані із захистом прав акціонерів; проблеми вдосконалення системи розкриття інформації про діяльність акціонерних товариств; проблеми у напрямку формування та розвитку культури корпоративного управління. При впровадженні в практику України  більш досконалої, збалансованої і стратегічно орієнтованої моделі корпоративного управління, яка базується на налагодженій роботі відповідних систем,  дозволить контролювати реалізацію стратегічних рішень на всіх управлінських рівнях і тим самим підвищить її ефективність. Використання закордонного досвіду може принести більшу користь тільки в тому разі, якщо це дійсно прогресивний досвід та якщо він використовується з дотриманням окремих умов, в яких знаходиться окреме підприємство.

Література:

1. Венгер Л.А. Еволюція формування системи корпоративного управління: світовий досвід та українська практика //Актуальні проблеми економіки. – 2007. – №1 (67).

2. Грабко Є.В. Особливості сучасного етапу розвитку корпоративного управління в Україні [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.confco ntact.com/2007may/8_grabko.php

3. Костюк А.Н. Корпоративное управление / Менеджмент для магист-ров: учеб. пособие / под. ред. д-ра экон. наук, проф. Епифанова А.А., д-ра экон. наук, проф. Козьменко С.Н. - Сумы: Университетская книга, 2003.

4. Національне  корпоративне управління: мають залишитися найефективніші /  Урядовий кур’єр  25 листопада 2011. Матеріали круглого столу [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukurier.gov.ua/uk/ articles /nacionalne-korporativne-upravlinnya-mayut-zalishit/

5. Посохов І.М. Модель корпоративного управління України: становлення, особливості, основні напрямки подальшого розвитку [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.kpi.kharkov.ua/archive/

6. Румянцев С.А. Українська модель корпоративного управління: становлення та розвиток / С.А. Румянцев. – К.: „Знання”, КОО, 2003. – 149 с.

7. Семко Т.В. Переваги та недоліки формування корпоративного сектору в ринковій економіці України / Т.В. Семко, І.В. Ховрак // Економіка. Фінанси. Право. – 2010. – № 8. – С. 6-11

8. Худік О.О. Формування вітчизняної моделі корпоративного управління в банках [Електроний ресурс]. – Режим доступу: http://www.economy.nayka. com.ua /?op=1&z=879

9. Офіційний сайт Національного інституту стратегічних досліджень при Президентові України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.niss.gov.ua