Сатановська Г. О., студентка 3 курсу спеціальності «Соціологія»

Наук. керівник: к.е.н., викладач Дашко І. М.

Криворізький факультет ДВНЗ «Запорізький національний університет»

МОТИВАЦІЯ ТРУДОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЛЮДИНИ

Постановка проблеми. Актуальність теми обумовлена тим, що проблема мотивації персоналу протягом багатьох років залишається однією з найважливіших в ряду проблем управління персоналом. Кожен керівник прагне до того, щоб персонал працював більш результативно. Готовність і бажання персоналу виконувати свою роботу є одним з ключових факторів успіху організації. Шлях до ефективного управління людиною лежить через розуміння його мотивації [2].

Мета статті - розглянути процес мотивації трудової діяльності.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Термін «мотивація» вперше з'явився в 1813 р в роботі А. Шопенгауера «Про четвероякі корені закону достатньої підстави» і визначався як «причинність, видима зсередини». Трудова мотивація привертала увагу задовго до появи самого терміна - з моменту виникнення організації і необхідності підпорядковувати дії зайнятих у ній людей її цілям і завданням. Однак тільки з початку ХХ ст. стали вживатися серйозні спроби пошуку ефективних методів мотивації, що виходять за рамки інструментів економічного примусу.

Всі визначення мотивації можна звести до двох основних групах:

1) мотивація розглядається зі структурних позицій як сукупність факторів або мотивів. Типовим в даному підході може служити визначення мотивації, дане О.С. Віханського і А.І. Наумовим, як сукупності внутрішніх і зовнішніх рушійних сил, які спонукають людину до діяльності, задають межі і форми цієї діяльності та надають їй спрямованість, орієнтовану на досягнення певних цілей;

2) мотивація розглядається як динамічне утворення, процес. Типовим в рамках другого підходу є визначення М.Х. Мескона, М. Альберта і Ф. Хедоурі: мотивація - це процес спонукання себе й інших до діяльності для досягнення особистих цілей і цілей організації.

Виклад основного матеріалу. В процесі управління персоналом людська енергія перетворюється в певну поведінку, очікуваним результатом якого є ефективні спільні дії працівників, що реалізують плани організації. В дію вступають організаційні механізми, які спонукають працівників (окремої людини, групу людей чи колектив) до діяльності для досягнення конкретних цілей організації і заданих результатів праці. Ці дії здійснює суб'єкт управління (держава, органи управління підприємством, безпосередній керівник і т.д.). Так приводиться в дію механізм мотивації трудової діяльності [3, ст..20-22].

Якщо мотив - внутрішнє усвідомлене спонукання, то стимули - це набір благ, виступаючих як об'єкт устремлінь. Блага, які організація може надати в розпорядження працівникові в обмін на виконання заздалегідь поставлених умов, і є основа, здатна за певних умов стати стимулами трудової діяльності.

Стимулювання трудової діяльності - це система моральних і матеріальних засобів впливу на працівників, що спонукає людей до інтенсифікації діяльності, підвищенню продуктивності праці та якості праці. Стимулювання як метод управління поведінкою персоналу доцільно використовувати тоді, коли необхідно домогтися від працівника наднормативних результатів. Тоді поведінка працівника стає мотивованим, оскільки стимулювання передбачає створення умов, при яких активна трудова діяльність, дає певні, заздалегідь задані результати, стає необхідною і достатньою умовою задоволення значимих, соціально - обумовлених потреб працівника, формування у нього мотивів до праці.

Важливо розуміти, що стимулювання - це вплив не на особистість працівника, а на зовнішні обставини його трудової діяльності за допомогою встановлення умов та механізму розподілу благ (стимулів), т.к. працівника спонукає до активності саме зацікавленість в отриманні тих чи інших благ.

Основні напрямки стимулювання - матеріальне (організація оплати праці, розробка соціального пакета, система участі в прибутку та капіталі) і нематеріальне (моральне, організаційне та стимулювання вільним часом). І в цьому сенсі стимули праці є елементами системи конкретних заходів в рамках розподільного механізму, що діє в організації [4, с.19-21].

Висновки. Мотивація в управлінні персоналом розуміється як процес активізації мотивів працівників (внутрішня мотивація) і створення стимулів (зовнішня мотивація) для їх спонукання до ефективної праці. Метою мотивації є формування комплексу умов, що спонукають людину до здійснення дій, спрямованих на досягнення мети з максимальним ефектом. Процес мотивації спрощено може бути розбитий на наступні етапи: виявлення потреб, формування і розвиток мотивів, управління ними з метою зміни поведінки людей, необхідного для реалізації цілей, коригування мотиваційного процесу залежно від ступеня досягнення результатів.

Мотивація персоналу в значній мірі визначає як безпосередньо успіх діяльності організації, так і розвиток економіки в країні, рівень добробуту людей, що зумовлює важливість проблем мотивації персоналу.

Список використаної літератури:

1. Бердников А. Система стимулирования труда / Кадровик. - 2011. - № 9. - 23-25 с.

2. Боковня А. Е. Мотивация - основа управления человеческими ресурсами: (теория и практика формирования мотивирующей организационной среды и создания единой системы мотивации компании / А.Е. Боковня. - Москва : Инфра-М, 2011. – 141 с.

3.Бурмистров А. Какие методы повышения мотивации персонала являются наиболее действенными? А.Бурмистров. // Управление персоналом. - 2012. - № 7. - 48-49 с.

4. Дмитриева В. Совершенствование системы мотивации работников // Человек и труд. - 2010. - № 2. - 38-39 с.

5. Жуковский И. В. Методика развития мотивации // Управление персоналом. - 2011. - № 13. - 55-56 с.