Экономические науки/5.Управление трудовыми ресурсами

Алексєєва Н.Ф., Невмивака І.А.

Кременчуцький Національний Університет імені Михайла Остроградського, Україна

Комунікативна компетентність керівника як умова ефективної управлінської діяльності

На сьогоднішній день до керівника, незважаючи на кадровий голод, пред'являються досить високі вимоги. У різних політичних умовах, на різних етапах соціально – економічного розвитку, в різних сферах бізнесу вимоги, висунуті до знань і вмінь керівника, будуть різними, а отже, буде різним і набір компетенцій [1]. Він буде змінюватися в залежності від середовища, зовнішніх умов, стратегічних і тактичних завдань компанії. Але, слід зазначити, що основною складовою діяльності керівника є спілкування усне або письмове, і тоді ключовою компетенцією, необхідною для ефективної діяльності сучасного менеджера, ми назвемо комунікативну компетенцію. Не кажучи вже про те, що для постановки задач, делегування, мотивування, подачі та отримання зворотного зв'язку та контролю необхідно володіти навичками конструктивного спілкування та ефективної ділової взаємодії, саме дані фактори роблять обрану тему актуальною.

У науковій літературі є значна низка фундаментальних розробок особливостей формування професійної комунікативної компетентності фахівців різних галузей, суттєвий внесок до аналізу яких зробили І.М. Берман, В.А. Бухбіндер, С.Ф. Шатілов, В.Ю. Гнаткевич, Ю.І.Пассов, Е.В. Мірошниченко, І.В. Баценко, В.Д. Борщовецька, та інші.

Комунікативна компетенція керівника включає в себе всі необхідні знання, вміння та навички, для того щоб вести ділову переписку та переговори, виконувати представницькі функції, як у великому, так і в малому колі, спілкуватися зі своїми підлеглими, вищими за званням керівниками і колегами, знаходити вихід з напружених і конфліктних ситуацій[2].

При цьому важливо пам'ятати, що комунікація включає в себе і спілкування, і взаємодія. Спілкування більше направлено на створення атмосфери, формування відносин, неформального впливу, а взаємодія передбачає не тільки обмін емоціями та інформацією, а й певну діяльність, що приводить до необхідного результату (рис. 1).

0

Рис.1 – Структура комунікації

Добре якщо керівник використовує ці форми за призначенням, зберігаючи здатність бачити кінцевий результат. Інакше, приділяючи занадто велику увагу спілкуванню і створенню сприятливої атмосфери в колективі, менеджер ризикує вступити в «нестатутні відносини» з колективом або окремими співробітниками або створити в організації деяку «тусовку» по інтересам.

Якщо будувати всі комунікації по принципам взаємодії, виключаючи спілкування, то можна піти в іншу крайність, коли співробітники працюють як функціональні одиниці, нічого не знаючи один про одного; інформація від керівника надходить тільки та, яка стосується безпосередньої діяльності співробітників і потрібна для здійснення подальших дій, жорсткий хронометраж, і все підпорядковано принципам результативності. Звичайно, що і в такій організації люди знаходять можливість уживатися і пристосовуватися, а комусь це просто підходить, але атмосфера дуже важка і безрадісна, сповнена чуток, пліток, несправедливості й уникнення відповідальності.

Пам'ятаючи народну мудрість і використовуючи її в управлінні, «риба шукає, де глибше, а людина – як краще», керівнику потрібно вчитисязнаходити комунікативний баланс[3].

Для досягнення звання гарного комунікатора керівнику бажано розвинути в собі такі вміння, як:

– уміння легко вступати в контакт і утримувати його;

– уміння сприймати і виробляти комунікативні сигнали;

– уміння сприймати сигнали, які партнер волів би приховати;

– володіння навиком зворотного зв'язку, щоб передати партнеру, що його почули і зрозуміли правильно та володіння навиком активного слухання;

– уміння підібрати тему для бесіди й необхідну для неї інтонацію і стилістику;

– уміння використовувати в мові образи, метафори, порівняння;

– уміння вирівнювати емоційне напруження, як своє, так і партнера;

– володіння навичками аргументації та переконання, необхідними для того, щоб не ламати людей і не вдаватися до адміністративного ресурсу.

Таким чином, проведений аналіз показав, що для життя і розвитку організації важливі і необхідні комунікації як зовнішні, так і внутрішні. Всередині організації повинні бути налагоджені як вертикальні, так і горизонтальні канали передачі інформації та комунікативні навички в міжособистісному взаємодії. Керівник в організації є не тільки носієм культури, а й рольовою моделлю поведінки, яку свідомо чи несвідомо копіюють підлеглі. Керівник задає тон, і співробітники, і організація в цілому будуть настільки комунікативно – компетентні, наскільки керівник розуміє цінність комунікацій і наскільки він сам компетентний у цій галузі.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Бацевич Ф.С. Словник термінів міжкультурної комунікації / Ф.С.Бацевич. - К.: Довіра. 2007. - 205 с

2. Уісімбаєва Н. Розвиток професійної компетентності – шлях до підготовки висококваліфікованих фахівців / Н. Уісімбаєва // Рідна школа. – 2006. – № 9. – С. 19.

3.Осовська Г.В. Комунікації в менеджменті: курс лекцій / Осовська Г.В. - К.: Кондор, 2003. - 214 с