Позивайло Анна, МО-11

Науковий керівник Невмержицький В.І.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

ПЕРШІ КРОКИ ОБ'ЄДНАННЯ ЄВРОПИ

Коли подивитись на карту Європи VI-VII століть раннього середньоріччя , не побачити жодної знайомої назви, жодної з існуючих сьогодні країн. Період з V по VIII століття – час безголовий, якесь нагромадження безкінечних війн, вторгнень, кривавих міжусобиць, територіальних поділів і розподілів. Коли вивчаєш матеріали цих чотирьох століть, здається, що мандруєш крізь дикий, фантастичний сон, кошмар, полишений логіки і сенсу. І раптом у Х столітті здивовано розплющуєш очі. З’явилася Європа. З'явилися відомі нам назви держав і регіонів - Англія, Франція, Німеччина, Італія,Угорщина, Польща, Гасконь, Бретань, Бургундія, Шампань, Лотарінгія, Баварія, Ломбардія. У горні безмірних перетворень народились нові народності – попередники майбутніх націй, нові політичні організації , котрі пронесуть крізь всю фундаментальну подрібненість і нестійкість свою територіальну основу. І у фокусі цих трансформацій опинились епічно потужні фігури імператора франків – Карла Великого.

Ніколи не зрозуміти ані середньорічної, ані нової історії західноєвропейських держав, якщо скинути з рахунку їх шлях через імперію Карла Великого, усі ті катаклізми, котрі заповнюють ранню приховану пору їх життя у франкський період . Але для того, щоб підійти до імператора ІХ століття, доведеться згадати про другу імперію, значно більше давній.

Дванадцять століть панував античний Рим, спочатку у межах невеликої області, потім – країни, далі – цілого Середземномор’я, поки не виріс у гігантську державу, яка охоплювала своїми щупальцями увесь Давній світ від нижнього Рейна до Північної Африки і від Гібралтара до Месопотамії. Але Рим не просто абсорбував цей світ, увібравши його до себе, він багато що засвоїв і від нього, створивши нову цивілізацію, плодами якої ми користуємось і сьогодні, проїжджаючи по римським мостам і дорогам, зачитуючись римською поезією і прозою, звертаючись у судочинстві до норм римського права. Одначе, подібно усім світовим цивілізаціям, Давній Рим, переживши період підйому та розквіту, увійшов у довгочасну фазу занепаду і згасання. У ІІ столітті припинилась його територіальна експансія; в наступному столітті виопукливалася гостра криза імперії, виходи з якої не проглядались, тому що це була криза усього соціально - економічного устрою. Імператори Діоклетіан і Константин, намагаючись якимсь чином стабілізувавши стан, спробували провести ряд економічних і адміністративних реформ, але всі вони дали лише короткочасний ефект. Не більш рятівною стала і велика духовна реформа, здійснена Константином, - перетворення християнства з переслідуваної релігії у панівну.

Ледве ставши на ноги, християнські церкви перетворились у арену конфесіональних чвар. Не допомогла нова релігія і у боротьбі імперії з язичниками – «варварами» , котрі з бажанням сприймали заповіді Христа і приймали хрещення. Але це зовсім не збільшувало їх симпатію до Риму. «Варварами» римляни з давніх часів називали усіх не римлян , що жили за межами їх держави. Власне держава як раз і створювалась за рахунок завоювання земель населених «варварами», і перетворення останніх у підданих чи рабів. До початку V століття , доки Рим все ще був сильним, а «варвари», що жили родовим устроєм кочівників – скотарів, сильно поступалися йому у воєнній техніці та організації, вони продовжували лишатись об’єктом його захватів . В результаті Рим поглинув кельтів Галії, іберів Іспанії, багаточисленні народи і племена Південно-Східної Європи і Північної Африки. Але як раз у час, коли імперія почала слабшати і втрачати колишній завойовницький запал, «варвари», перетворюючись у осіле суспільство, відчули смак до землі, а їх вожді створили свої бойові дружини, готові помірятися силами з легіонами римлян. І сторони ніби помінялися місцями: тепер боронитись довелось тим, хто раніше безперервно наступав. Особливу активність виявили племена, відомі під загальною етнічною назвою «давніх германців». Масові переміщення германських племен (вестготів і остготів), а невдовзі диких кочівників гунів привели до серйозних ускладнень на кордонах Римської імперії. Під шквальним натиском такої сили старезна імперія вистояти не змогла і у 476 році Західна частина Римської імперії припинила своє існування. Східна частина Римської імперії з центром в Константинополі знайшла у себе достатньо сил, аби протистояти «варварам» і під назвою Візантії продовжила своє існування ще на десять з половиною століть.

Список використаних джерел:

1. Електронний ресурс http://srednie-veka.narod.ru

2. Бовыкин Д. Ю. О современной российской историографии Французской революции XVIII века (полемические заметки). Новая и новейшая история. 2007. № 1.

3. К читателю // Левандовский А. П. Карл Великий. Через Империю к Европе. М., 1995. С. 5.