Куцовол А. В.
Національний технічний університет України
«Київський політехнічний інститут»
Особливості
зародження журналістики в Україні
У всіх народів зародження журналістики залежало від історичних умов, а тому
відбувалося в різний час. Основними факторами цього процесу є: розвиток
капіталізму, внаслідок чого виникла потреба в достовірній економічній
інформації; політичні події, які потрібно було знати людям не тільки у своїй
державі, а й у сусідніх; винайдення друкарського верстату і книгодрукування
(Гутенберг), без якого було б неможливим існування журналістики в такій формі,
якою вона є зараз; потреба підвищити загальний рівент освіченості в умовах
швидкоплинного розвитку людства.
Актуальність дослідження полягає в тому, що її порівняння особливостей
зародження української журналістики на різних територіях України дасть змогу
глибше зрозуміти її історію в контексті тогочасних суспільно-політичних умов.
В Україні була досить складна ситуація в період зародження журналістики,
тому що народ перебував під владою різних країн.
Відповідно, мета: порівняти характерні риси перших періодичних видань
Західної та Східної України, залежно від перебування території під владою Польщі,
Австро-Угорщини чи Російської імперії.
Східна частина українських земель належала до Російської імперії, а західна
— до Речі Посполитої, згодом — до Австрії. Тому українським митцям довелося
тривалий час докладати величезних зусиль, щоб під тиском поневолювачів видавати
та поширювати інформацію й публіцистичні твори рідною мовою. З цих причин і
через відсутність спільної столиці журналістика в Східній та Західній Україні
виникла незалежно одна від одної [3, с. 3–13].
У Східній Україні на початку ХІХ ст. журналістика ще тільки зароджувалася у
зв’язку з відкриттям Харківського університету 1805 р. Її становленню сприяли
дві пресові традиції: німецька й російська. Особливо на розвиток харківської
журналістики вплинула велика група німецьких учених.
І тут варто зазначити, що Німеччина мала давні й ґрунтовні традиції
журналізму, до того ж преса (регіональна) там слугувала об’єднавчим чинником у
близько 300 етнічних німецьких державах. Німецькі періодичні видання з’являлася
й розвивались як приватні комерційні підприємства, котрі не слугували
пропаганді уряду, на відміну від централізованих держав, де преса була урядовою
й пристосованою до політичних завдань.
Німецькі
вчені прищепили університету та Харкову загало свою національну концепцію
журналістики. 1812 р. з’явилася перша газета «Харьковский еженедельник», видавцем якої був професор філософії Й. М. Лангнер, а
редактором — професор астрономії К. К. Нельдехен. Як німці вони погано знали
місцеві традиції й мову. Проте це їм не завадило. До співпраці долучилися
місцеві професори та студенти. В газеті часто йшлося про важливі події міста,
торгівлі, економіки. Важливим був відділ оголошень.
Газета
друкувалася в друкарні Харківського університету. Вона виходила щосуботи,
однак, хоча її популярність зростала, проіснувала недовго. Її закриття
пояснювали тим, що вона з’явилася без дозволу вищого начальства.
Первістком
галузевої журналістики став журнал «Украинский домовод»,
також утворений завдяки німцям, а особливо — Ф. В. Пільгеру,
присвячений, зокрема, утриманню худоби та веденню домашнього господарства.
Пільгер був професором ветеринарії й сам писав статті для журналу на місцевому
матеріалі. Він описував загальні щоденні ситуації та давав практичні поради,
які, втім, відповідали радше німецьким реаліям. А після виходу
суспільно-політичної статті журнал узагалі закрили [3, c. 227–230].
Німецькі
традиції почали наслідувати місцеві діячі, зокрема український студент Василь
Маслович 1816 р. створив сатиричне видання «Харьковский Демокрит». Головна ідея
журналу — утвердити природність людської моралі, показати читачеві
просвітницький варіант народності, самоцінності народності та індивідуального
буття. Це було останнє приватне видання. З його закриттям завершилася німецька
традиція й почалася російська.
Серед
відомих журналів був також «Украинский вестник», що виходив
одночасно з «Харьковским Демокритом». Видання мало літературно-мистецький та
науковий напрями. Творцями журналу були російські діячі Іван Срезневський,
Євграф Філомафітський і Розумник Гонорський. У ньому друкувалися статті
професорів університету, а інколи 1 перекладні матеріали.
З
появою в редакції П. Гулака-Артемовського «Украинский вестник»
став виданням і для української творчості. У ньому почали друкуватися відомі
українські письменники, зокрема Г. Квітка [2, c. 43–46].
Та
офіційна влада Росії висловила невдоволення пробудженням духовного життя в
провінційних містах і цензура припинила його. Після цього дуже відчутним став
російський вплив, а зарубіжні вчені витіснялися з Харкова. Почала посилюватися
російська державницька ідеологія.
Паралельно
з «Украинским
вестником» з’явилася газета «Харьковские известия»,
яку започаткував А. А. Вербицький. У ній розміщувалась інформація щодо життя
столиці, провінційних міст, повідомлення зі столиць європейських держав. Багато
матеріалу передруковували з урядових газет «Северная почта» і
«Московские
ведомости». Вербицький започаткував відрядження за кордон власних
кореспондентів, завдяки чому з’явилася більш «жива» інформація про нові книги,
ціни на них, продаж нерухомості тощо. Вже через два роки цю тенденцію зупинив
цензурний комітет, усунувши Вербицького від редагування. Після цього видання
знову перетворилося на передрук столичної преси.
Завершився
умовний період становлення преси на Сході виданням «Украинский журнал». Його заснував Є. В. Корнєв, а редактором став працівник кафедри
історії російської літератури О. В. Склабовський. У журналі, окрім
релігійно-проповідницьких, друкувалися статті з природничих наук. Дуже слабко
було представлено історію та художню літературу [3, c. 231–235].
В
Західній Україні до того часу журналістика вже пройшла довгий шлях. Першим
виданням тут стала газета «Kuryer Lwowski», яка побачила світ 9 липня 1749 р. у Львові. Це був
одноденний листок польською, присвячений новообраному львівському
греко-католицькому єпископові Льву Шептицькому.
За
деякими архівними джерелами, після приєднання Галичини до Австрії 1772 р.
книгодрукар Антон Піллер без дозволу влади почав видавати газету
«Avertissement» («Вісті»), однак не збереглося жодного її номеру [4, c. 22].
Серед
головних пресових центрів слід виділити Львів та Краків — університетські й
наукові міста, що зберігали культурно-аристократичні традиції. Окрім
необхідного технічного обладнання, тут існували видавничі та друкарські
традиції, а тому й існувала гостра потреба у пресі.
У
Львові було зосереджено головні пресові видавництва й саме тут з’явилися
часописи для жінок. Найпопулярнішою на їх шпальтах у ХІХ ст. була виховна
проблематика. Дещо пізніше можна помітити на сторінках преси жваві дискусії
щодо війни жінок за університети та фахову працю [5, с. 177–178].
Першою
подібною до сучасних уявлень була газета «Gazette de Leopol» («Львівська
газета»), яку випускали весь 1776 р. Газета виходила французькою (міжнародною
мовою дворян, потенційних читачів) майже щотижня. На 4 основних сторінках
розміщували рекламні оголошення, а в додатках — новини та повідомлення.
Заголовок містив зображення герба Австрії. Видавала газету друкарня Антона
Піллера. Про власника та видавця газети нічого не відомо.
Газета
всебічно інформувала читачів про політичні новини країн Європи. Повідомлень
щодо приватного життя майже не було. Ймовірно, інформацію передруковували з
німецьких та французьких газет того часу. В додатках містилося звернення до
читачів із запрошенням до співпраці. Тож творчі люди, ремісники, купці мали
змогу поінформувати публіку про нові винаходи, відкриття, витвори мистецтва.
Газета була корисною для власників, які хотіли щось продати, для пошуку
супутників у мандрах, тих, хто шукав роботу тощо.
Дуже
важливими складовими видання були інформаційне бюро та бібліографічний відділ,
в основі якого лежали оповістки друкаря А. Піллера про книжки, що надходили до
книгарні на продаж.
Велике
значення для становлення української журналістики мав тижневик «Gazette
de Leopol». Створений за зразком преси європейських столиць, він інформував місцевих
читачів, переважно шляхетство, про події як місцеві, так і більш глобальні.
Видання створило передумови для створення нової періодики. І вона вже в кінці ХVIII — на початку ХІХ ст. з’являється німецькою, французькою,
польською, румунською та угорською мовами.
1783
р. у Львові німець Фрідріх Шіц видавав тижневик польською мовою «Pismo uwiadamijace Galicyi». Через півроку власницею
стала дружина відомого книгодрукаря — пані Паллерова. Вона неодноразово була
ініціатором важливих подій у видавничій справі. Так, 1786 р. почала видавати
польською та німецькою газету «Львівські тижневі новини», що виходили двічі на
тиждень.
Найголовніша
ознака всіх зазначених видань — цілковита національна індиферентність. Серед
усіх народів Австрії виділялися національною патріотичністю поляки, а в інших
народів, включаючи український, вона була значно менше виражена. Підтвердженням
є перший щоденний часопис в Україні «Dziennik patriotycznych politykow». У 1792–1793 та 1794–1798 рр. його видавав у Львові
українець за походженням Михайло Гарасевич, проте як за мовою, так і за духом,
видання було польським.
У
Львові також з’явився і журнал — ілюстрований літературно-науковий місячник, що
виходив 1795 р. польською мовою й містив матеріали з географії, історії,
фізики, виховання (майже всі — переклади з французьких часописів).
Із
виходом журналу з правознавства «Annales Jurisprudeotiae» 1801 р. та журналу
з воєнних наук «Militarische Zeitschrift» 1803 р. у Львові було започатковано
галузеву журналістику в Україні [4, c. 23–26].
Верхівки
обох імперій основою внутрішньої політики вважали абсолютизм, а тому
придушували національно-визвольні рухи. Володарі як Росії, так і Австрії, були
проти збереження елементів автономії або державності у народів окраїн. Попри
це, культурний процес першої половини ХІХ ст. в Україні зберіг національні
тенденції. Втім, після виникнення журналістики в Україні з’явився й такий
різновид періодики, як студентська [1].
Таким
чином, можемо стверджувати, що західна частина України за темпами та рівнем
розвитку журналістики значно випередила східну, під російську. Спільним для
обох частин українських земель було те, що журналістика в них зароджувалася
неукраїнською мовою і на її початковий етап розвитку впливали пресові традиції
інших народів, які на той момент випередили Україну з огляду на історичні умови
в культурному розвитку.
1.
Білограць Х. Р. Суспільно-політичні умови створення та функціонування
студентської преси в Україні (друга половина ХІХ ст. — 1914 р.) :
[Електронний ресурс] / Х. Р. Білограць // Science and Education a New
Dimension. Humanities and Social Science. — I(2), Issue: 12, 2013. — Режим
доступу : http://scaspee.com/6/post/2013/11/socio-political-conditions-establishment-and-functioning-of-the-students-press-in-ukraine-second-half-of-the-xix-century-1914-bilograts-k-r.html
2.
Животко А. П. Історія української преси / Упоряд., авт. іст.-біогр. Нарису та
прим. М. С. Тимошик. —– К. : Наша культура і наука, 1999. — 368 с.
3.
Михайлин І. Л. Журналістика як всесвіт : Вибрані медіа дослідження / Михайлин
І. Л. — Х. : Прапор, 2008. — 512 с.
4.
Михайлин І. Л. Історія української журналістики ХІХ століття : Підручник /
Михайлин І. Л. — К. : Центр навчальної літератури, 2003. — 720 с.
5.
Павлюх М. Зародження польської жіночої преси у Львові і Галичині: політичні,
економічні, суспільні умови та історіографічні особливості польського
пресознавства (1840–1939) / М. Павлюх // Вісник Львівського університету: Сер.
Журналістика. — 20.01.2011. — Вип. 34. — Ч. 2. — С. 168–180.