Бендас В.В.

Буковинський державний медичний університет, м.Чернівці, Україна

ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕБІГУ ТА ЛАБОРАТОРНА ДІАГНОСТИКА УРОГЕНІТАЛЬНОГО КАНДИДОЗУ

Урогенітальный кандидоз (УГК), описаний ще батьком медицини Гіпократом. Це досить розповсюджена патологія що  зустрічається в переважної більшості прекрасної половини людського роду - від дитячого до постменопаузального, але переважно репродуктивного віку. Так, по даним ряду авторів, близько 75% жінок упродовж життя хоча б один раз перенесли УГК, а в половини з них захворювання часто носить рецидивуючий характер, порушуючи не тільки якість життя, але й стан здоров'я. Останнім часом ми спостерігаємо ріст захворюваності (у 2 рази за останні 10 років), багато в чому пов'язаний з  різноманітними зовнішніми факторами, що дозволяє привласнити УГК модний нині ярлик «хвороби цивілізації».

Леуш С. С. і співавтори (2003) виділяють наступні клінічні варіанти УГК:

1. Безсимптомне носійство - Candida виявляється в 15-20% невагітних жінок репродуктивного та перименопаузального віку. Безсимптомний перебіг, відсутність клінічних ознак захворювання, у вагінальному секреті переважають лактобацили та присутні кандиди в низькому титрі.

2. Дійсний кандидоз - кандиди є монозбудником, викликають клінічно виражену картину вагінального кандидозу, при цьому у вагінальному біоценозі присутні гриби роду Candida і лактобацили у високому титрі.

3. Рецидиви УГК (5-25% пацієнток) обумовлені особливостями макроорганізму та особливостями збудника.

Однак, останнім часом деякі автори вважають раціональним розглядати збудника УГК як патогенну мікрофлору навіть при відсутності клінічних проявів.

Відомо більше 100 видів дріжжоподібних грибів роду Candida, у клінічній урогенітальній практиці найчастіше зустрічаються:

· Candida albicans - в 85-90% випадків;

· Candida parapsilosis, tropicans - в 5-10% випадків;

· Candida glabrata - в 1-3% випадків.

Діагностика УГК звичайно не є складною і заснована на скаргах пацієнтки, характерних клінічних ознаках і даних лабораторних методів: мікроскопія в пофарбованих (за Грамом, Цілем-Нільсеном, Романовським-Гімзою) препаратах, культуральна діагностика, серологічні методи (РА, РЗК), іноді ДНК-методи (ПЛР - полімеразна ланцюгова реакція).

При мікроскопії виявляються закруглені або овальної форми бруньковаті клітини розміром 6-10 мкм. Клітини, які у вузьких місцях подовжуються і прилягаючи одна до іншої, утворюють ланцюжки -псевдоміцелії. Розмноження здійснюється шляхом багатополюсного брунькування. Гриби роду Candida - аероби, які належать до умовно-патогенних збудників, нерідко є сапрофітами слизових оболонок (ротової порожнини, кишечника, піхви) та шкіри.

На щільних середовищах культура росте у вигляді блискучих, кремово-білих колоній, по переферії колоній можуть зустрічатись фрагменти псевдоміцелію. Первинну ідентифікацію С.albicans можна виконати, поставивши тест на формування ростових трубок, які утворюються при інкубуванні культури в сироватці крові через 2-3 години при 37^°С. Вони утворюються на вегетативній клітині, і їх неохідно відрізняти від псевдоміцелію. При мікроскопії спостерігаються клітини С.albicans з «відростками», одні з яких-псевдоміцелій (біля основи клітини формується проксимальне кільце), а інші-ростові трубки: вони відходять від клітини перпендикулярно і не мають проксимального кільця.

Найчастіше для серогічної діагностики використовують реакцію аглютинації та реакцію звязування комплементу. Для постановки цих реакцій краще використовувати антигени з культур, виділених від хворої на кандидоз людини (автоштами). Для більш надійної серологічної діагностики урогенітального кандидозу слід використовувати не одну із названих реакцій, а дві разом.

На думку В. В. Аковб'яна, групами ризику з виникнення УГК є: хворі на захворювання крові (наприклад, різні анемії); ендокринні порушення (цукровий діабет); туберкульоз; важкі гнійні процеси; з тривалою терапією антибіотиками, гормонами, імунодепресантами; пацієнти, які отримують променеву терапію; робітниці заводів з переробки фруктів, овочів, кондитерських виробів, з виробництва антибіотиків, білково-вітамінних концентратів та інших біологічно активних речовин; медичні працівники.

Провокуючими факторами розвитку УГК можуть бути: антибіотикотерапія; застосування оральних контрацептивів — довгостроково або з високим вмістом эстрогенів; вагінальні спринцювання й застосування сперміцидів; діабет, неконтрольовані порушення вуглеводного обміну; гостра респіраторна інфекція; різні гінекологічні маніпуляції (введення внутрішньо маткових спіралей, гістероскопія, гістеросальпінгографія та ін.); вагітність.

Очевидним фактом є те, що у вагітних рівень захворюваності на УГК у 2-3 рази вищий за рівень захворюваності на УГК у не вагітних, який обумовлений зсувом pН вагінальних виділень у кислу сторону. Це пов'язано з гормональною перебудовою організму, що викликає зміни клітинного імунітету і зміну активності лейкоцитів (Кира Е. Ф., 2000). Як підкреслюють Леуш С. С. і соавт. (2003), особливістю перебігу УГК є здатність комбінації кандидозної інфекції з іншою умовно-патогенною бактеріальною флорою, що має високу ферментативну та лізуючу активність, і сприяє пенетрації кандид у слизову оболонку геніталій. Особливостями УГК на сучасному етапі є здатність до поширення, хронічного та рецидивуючого перебігу, а також до частого розвитку в грибів роду Сandida резистентності до багатьох лікарських препаратів. На думку Pollak J. et al. (1994), хронічний рецидивуючий УГК є формою ускладненого перебігу УГК, який характеризується наявністю чотирьох або більше випадків діагностованої інфекції за рік. При наявності хронічного рецидивуючого УГК нерідко спостерігаються порушення в системі клітинного імунітету, що проявляються у вигляді придбаної, іноді транзиторної, неповноцінності антиген-специфічної функції Т-лімфоцитів, що деякою мірою сприяє безконтрольній проліферації і розмноженню дріжжоподібних грибів (Татарчук Т. Ф. і соавт., 2003). Основне значення в структурі причин розвитку хронічного рецидивуючого УГК має стан макроорганізму, його імунна система, та сприйнятливість до інвазії дріжжоподібных грибів.

Дослідження останніх років показали, що рецидивуючий УГК не є результатом реінфікування статевих шляхів кандидами, а зумовлений ослабленням імунного статусу макроорганізму, підвищенням вірулентності мікроорганізмів і придбаною резистентністю до полієнових або імідазольних препаратів (Fidel P. J., Sobel J. D., 1996).

На думку Татарчук Т. Ф. і співавторів (2003), слід розглядати зміни на рівні мікробіоценозу, порушення імунного та гормонального статусу не тільки як причину розвитку хронічного УГК, але і як його можливі наслідки. Порушення нормальної функції нейроендокринної та імунної систем можуть обумовлювати виникнення хронічного рецидивуючого УГК, а розлад функціонування цих систем може виникати внаслідок наявності хронічної кандидозної інфекції.