Дарійчук Сергій Васильович

викладач кафедри здоров’я людини, рекреації та фітнесу Чернівецького національного університету ім. Юрія Федьковича

ПРОБЛЕМИ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ ТА МОЛОДІ НА СТОРІНКАХ ПРЕСИ БУКОВИНИ

(ІІ половина ХІХ – початок ХХ ст.)

Актуальність теми дослідження. Проблема фізичного виховання особистості як ніколи злободенна в нинішньому суспільстві. Нестабільність у всіх сферах діяльності населення та зниження життєвого рівня його більшої частини, несприятлива екологічна ситуація негативно впливають на спосіб життя людини. Поряд з цим, відхід у шкільній практиці від головної мети фізичного виховання і зведення його до суто нормативного підходу, що спостерігається останнім часом, докорінно протирічать ідеї формування гармонійно розвиненої особистості. Усе це, в свою чергу, негативно відбивається на стані здоровя учнів, механізмі формування ціннісних орієнтацій, задоволенні фізкультурно-спортивних інтересів і потреб молодого покоління, рівні його фізичної підготовленості.

Однак творчий пошук нових шляхів і наукове вирішення цієї проблеми зараз неможливі без знання і переосмислення історичного досвіду минулого, в якому можна знайти відповіді на багато питань, що гостро постають перед сучасною школою.

Останнім часом серед українських учених помічено стійкий інтерес до історії вітчизняної педагогіки. Він зумовлений необхідністю перегляду окремих принципових положень, висновків та їх обєктивної оцінки, приведення до єдиної логічної системи вітчизняної педагогічної думки, відновлення істинної, складної і багатогранної картини історико-педагогічного процесу. Зокрема, почався процес відродження національної педагогічної школи і традицій, повернення незаслуженно забутих імен видатних педагогів – учених, методистів і вчителів, аналізу малодосліджених чи зовсім недосліджених проблем, що проливають світло на багато невідомих фактів з минулого вітчизняної науки і культури.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Сучасні дослідники активно розглядають українську періодичну пресу як історичне джерело (М. Миць), визначають тенденції розвитку, умови функціонування (Л. Сніцарчук), аналізують роль засобів масової комунікації у формуванні іміджу українського спорту, визначення потреби занять фізичними вправами (О. Садовник). Аспекти впливу преси на фізичне виховання в контексті управління системи фізичного виховання краю досліджуваного періоду виокремлювали Н. Гнесь, В. Мужичок, Ю. Тумак, О. Цибанюк.

Виклад основного матеріалу. Буковинська преса досліджуваного періоду була повноцінним презентатором політичних, соціальних та культурних подій у краї. Однією із важливих тем, які систематично висвітлювались на сторінках регіональних газет, часописів та календарів стало фізичне виховання молодого покоління Буковини ІІ половини ХІХ – початку ХХ століття.

Суспільно-економічні умови Австро-Угорської імперії визначили специфіку спрямованості фізичного виховання, що в основному готувало молодь до активної аграрної та предметно-виробничої діяльності. Здебільшого молодь готували до участі в сільськогосподарських і виробничих видах діяльності, адже в імперії починали закладатися основи капіталістичних відносин. Підходи до результатів освіти школярів у монархії визначались специфікою пріоритетних галузей виробництва. Скажімо, К. Мігерка, аналізуючи стан здоров’я учениць у дівочих школах Буковини, зазначала, що в них «...мусили би дїти познакомитись з деякими найважнїшими правилами удержаня людского здоровля. Так треба би звернути увагу шкільної молодїжи на злі наслїдки недостаточного і фальшивого корму, на шкідливі наслїдки уживаня алкоголю, на поживну вартість страв у відношеню до їх цїни, назначінє доброї приправи страв» [14].

Згідно нормативно-правових освітніх актів, що були затверджені протягом досліджуваного періоду в краї, фізичне виховання активно впроваджувалось в систему освіти Буковини. Про необхідність доцільність уведення гімнастики «...в школах …для хлопцїв та дївчат, а також у диточих городцях» писала й інша сучасниця К. Мігерки – З. Грушкевич, чітко виокремлюючи низку способів подолання проблем в освіті краян [6].

Зазначимо, що технічний прогрес у всіх галузях економіки Буковини за означеного періоду перебував на стадії становлення і відповідно продуктивність праці була досить невисокою. Закономірно, що дослідники освіти Буковини багатократно відзначають процвітання в краї використання кількості дешевої дитячої та жіночої праці (1/5 всіх робітників), економію на техніці безпеки та обладнанні робочих місць, що, безумовно, приводило до захворювань, травматизму й смертності [1].

З-поміж чинників, які негативно впливають на формування «тїлесного і душевного здоровля», І. Карбулицький називав: «1) непоживна їда; 2) нездорове помешканє; 3) тяжка праця» [7]. Відповідно, прищеплення молоді навичок здорового способу життя залишилось актуальною проблемою в тогочасній Буковині.

Результати аналізу джерельної бази дослідження засвідчують, що зміст потенційних соціальних замовлень на освіту в різних верств населення, а також державних структур не завжди збігався: «велика бідність народу і сим викликана байдужість таких родичів посилати дїтий до школи та несвідомість наших селян, а подекуди й міщан добродїйства просьвіти. З сеї причини воно нераз і так буває, що родичі прямо ворожко відносять ся до школи, бо ся відтягає їм дїточу поміч в роботї полевій, лїсовій чи в домашній господарці» [6]. Отже, як зазначено на сторінках часопису «Борба», «найбільшим ворогом краю був не так лихий сусід, як темнота власного народу та його фізична неміч» [10].

Таким чином, стверджуємо, що, попри очевидну зацікавленість офіційної влади у вихованні фізично здорових поколінь, різні замовники до цього питання ставились по-різному і не завжди їхні погляди були ідентичними.

У контексті офіційної думки показовими є коментарі й щодо мети комплексного виховання. Усупереч традиційним підходам до школи як до навчального закладу, Л. Галицький на учительській конференції 1880 року однозначно переорієнтовує громадськість на те, що школа є «такожь мъсцем выхованя, а выхованє обоймає тъло и душу, то не смъє и школа водпекувати ся вŏдъ плеканя тъла учениковъ», і у зв’язку із цим окреслює її завдання: «удержати здоровлє, запобъчи шкодливымъ вплывамъ на природный розвой тълесныхъ силъ» [3].

Водночас Л. Галицький визнає, що цей процес є доволі складним, оскільки вчитель повсякчас має пильнувати за дотриманням належних санітарно-гігієнічних умов – станом повітря, світла і тепла в класній кімнаті. Мету фізичного виховання трактували як комплексну. Її вбачали не лише у формуванні здорового й досконалого тіла, а насамперед у вихованні характеру, плеканні індивідуальних особливостей кожного вихованця як суб’єкта певного культурно-історичного періоду. Ця теза проходить червоною ниткою в педагогічній скарбниці тогочасних теоретиків і практиків освіти краю (П. Андрюк, Д. Внуковський, І. Глібовицький, Р. Дуб, Д. Євстафієвич, Т. Збрученко, І. Кримська, О. Маковей та ін.)

Формування цілісної системи фізичного виховання, як і управління нею задля досягнення очікуваних результатів, відбувалося в умовах занедбання буковинських дітей через несприятливі соціально-культурні обставини, у яких перебував край. Так, В. Кукелка констатував: «більшість сільскіх родин дуже бідні, так що всі члени родини перебувають через це цілий день на зарібках, а діти полишені самим собі виховують ся на улиці» [10].

Його погляди на суспільний характер виховання дітей мало чим різняться від міркувань Івана Герасимовича: «...обовязок вихованя молодого поколїня тяжить на цїлим народї, на цїлій суспільности, значить – є обовязком загальним, в якім мусять співдїлати родина і суспільність» [4].

У характеристиці фізичного виховання педагог на чільне місце ставив фізичну працю, однак, стверджував, що залучення до різних трудових операцій негативно впливає на результати виховання. На думку І. Герасимовича, сільська дитина 6-7 років гідна співчуття, бо її завчасно «запряжено в ярмо праці», тому «мусить вставати вже о 4 год. рано і звичайно без їди іти в полє» [3]. А діти віком від 10 років, зазначає І. Герасимович, повноправно працювали на полі разом з батьками, заробляючи на прожиття. До негативного впливу педагог відносить ще й такий чинник: згубний вплив батьків (аморальні вчинки, сварки, бійки, алкоголізм у сім’ї тощо) [5].

1. Буковина. Історичний нарис / [ред. С.С. Костишин]– Чернівці: Зелена Буковина, 1998. – 416 с.

3. Галицький Л. Цъль цълого выхованя молодъжи є отвертый и чесный характеръ / Левъ Галицький // Bukowiner Padagogische Blatter. – Сzernowits. – 1880. – Nr. 4 і 5. – С. 23-26.

4. Герасимович І. Подрібний розклад працї укр. народ. учительства по громадах / Іван Герасимович // Каменярі. –1909. – Ч.5. – 10 червня. – С. 7-8; Ч.6. – 25 червня. – С. 6-8.

5. Герасимович І. Про заведеня для опіки над дітьми / Іван Герасимович // Каменярі. – 1912. – Ч.17 і 18. – С. 7-8; Ч. 23. – С. 8-10.

6. Грушкевич З. Які є причини ще все в так великій мірі пануючого анальфабетизму на Буковинї та якими способами його найлучше побороти / Зеновія Грушкевич // Bukowiner Schule. – 1913. – 1 Heft. – С. 31-40.

7. Карбулицький І. Розвій народного шкільництва на Буковині / Іларій Карбулицький. – Вашківці, 1907. – 148 с.

10. Кукелка В. Гріхи домашного виховання / В. Кукелка // Каменярі. – 1912. – Ч.23. – С. 10-12.

14. Нанасси C. Яким занятєм повинен сїльский учитель свій час поповняти? / Нанасси С. // Bukowiner Padagogische Blatter. – Сzernowits, 1900. – №3. – С. 41-42.