Цибанюк Олександра Олександрівна

Доцент кафедри фізичного виховання для природничих факультетів Чернівецького національного університету імені Ю. Федьковича

АСПЕКТИ СТАНОВЛЕННЯ СИСТЕМИ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ РУМУНІЇ

Постановка проблеми. Модернізація українського соціуму постає як практична потреба сучасного етапу державотворення, як завдання конкурентно спроможного входження до європейського і світового соціокультурного простору, ствердження в ньому в якості привабливого, перспективного, прогнозованого, а тому і надійного партнера. Проблеми розвитку нашого суспільства, негативні наслідки, що були зумовлені цими проблемами, не знайшли адекватного відображення у суспільній свідомості, як проблеми загальнонаціонального значення. Громадська думка та соціальна практика здебільшого ігнорують можливості фізичної культури і спорту у вирішенні багатьох важливих соціально-економічних проблем. Проте, для всіх освітян та фахівців галузі стає очевидним, що актуальною нині є потреба глибокого реформування фізкультурної освіти та фізичного виховання підростаючого покоління у відповідності із національно-ідейними цінностями та світовою динамікою.

В цьому сенсі актуальною постає проблема вивчення теорії та практики фізкультурної освіти в країнах Європейського Союзу, оскільки наукове обґрунтування подібної проблематики диктується сучасними тенденціями оптимізації або навіть реформування навчально-виховного процесу. Фізкультурна освіта та фізичне виховання повинні відбуватись з урахуванням і на основі державних особливостей розвитку культури і спорту, що є системою орієнтирів і поглядів на роль, організацію та функціонування сфери вищезазначеної галузі на довгостроковий період з урахуванням розвитку держави та світового досвіду.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Вивчення досвіду європейських країн в галузі фізичного виховання і спорту представлено низкою праць педагогів, фахівців галузі тощо. Аспекти реформування фізичного виховання в постсоціалістичних країнах вивчали Г. Арделян, Г. Богданов, А. Карпов, З. Кузнецов, О. Куц. Фізкультурно-оздоровчий роботі, підготовці учителів фізичного виховання в Польщі присвячене дослідження Е. Вільчковського, організації навчального процесу з фізичного виховання у школах Чехословаччини вивчали М. Звєрєв, І. Наумчук, Б. Сабіткін. Питання фізичного виховання в Румунії, а саме методика проведення занять з дітьми старшої дошкільної групи дитячих садочків досліджували А. Ніку і Е. Гібу, в загальноосвітніх школах та ліцеях соціалістичного часу – І. Попеску.

Виклад основного матеріалу дослідження. Однією з країн, що межує з Україною, має з нею дотичні кліматично-географічні умови, частково традиції та звичаї, численні взаємні діаспори є Румунія. У процесі розвитку системи фізичного виховання країни, зокрема школярів, накопичений цінний досвід, об’єктивне вивчення і переосмислення якого, з позиції сучасних поглядів, може сприяти оптимізації та результативності реформування системи фізичного виховання в Україні.

Започаткування використання фізичних вправ в Румунії найповніше були висвітлені при аналізі народних традицій та звичаїв, у поезії, баладах, представлені у регіональних іграх та танцях.

Необхідно визначити вплив фракійських племен (що здавна населяли територію від Балканського півострова на півдні до пониззя Дунаю) на затвердження еталону фізично розвиненої людини, майбутнього і потужного воїна, дисциплінованої особи. Гетський правитель Буребіста (Біребіста) у розробленому їм «Кодексі» честі і манер на законодавчому рівні запровадив та закріпив правила простого, чистого та здорового життя [2, с. 42].

Фізичні вправи, які використовували у повсякденному житті даки, мали військовий характер і передбачали розвиток та удосконалення якостей, необхідних для воїна: сили, спритності, витривалості тощо. Звичайно, у всі часи активно розвивались ігри, засновані на природних рухах – стрибках, бігу, метаннях. Лаптова гра «ойна» (яка у першій третині ХХ ст. буде визначена державною) та «поарка» переважали серед сільського населення [3].

Престижними в селянському середовищі були боротьба та кидання булави, які традиційно зберіглися і в наш час в програмі народного свята «жунілор» в Брашові [1, с. 511].

До 70-тих років ХVІІІ ст. фізичне виховання не мало освітнього напрямку, не практикувалось у закладах освіти, а організовувалось переважно в церковних рамках, у вигляді молодіжних ігор та обрядів, в контексті забав та свят. Традиційним для досліджуваного регіону засобом фізичного виховання підростаючого покоління були танці. Господарь Валіхії та Молдавського князівства Александру Іпсіланті (1725-1807) під час реорганізації системи державного управління та оподаткування, охорони здоров’я та освіти визначав потребу здійснення фізичних вправ систематично: один раз або двічи на тиждень та у свята. Ці положення викладені у збірці законів, відомою як «Кодекс Іпсіланті» («Правильничаска кондикэ») (1870) [4].

Витоки визнання необхідності фізичних вправ в контексті виховання молоді, зокрема танцювальних, спостерігаються у проекті дворянської шкільної реорганізації імені Сфинтул Сава в 177 році.

Література та джерела:

1. Kiriţescu C. Palestrica / C. Kiriţescu. – Bucureşti, 1964. – 604 p.

2. Postolache N. Din cultura fisicâ a marelui neam al tracilor / N. Postolache // Revista de Educaţie Fizicâ şi Sport. – Bucureşti, 1990. – Nr. 5-6. – P. 13-15.

3. Цибанюк О.О. Управління системою фізичного виховання школярів на Буковині (друга половина ХІХ – початок ХХ століття): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук: спец. 13.00.01 / О.О. Цибанюк – Івано-Франківськ, 2008. – 20 с.

4. Cerghit I. Metode de invaţamaţamant / I. Cerghit. – Bucureşti : Editura Pedagogica R.A., 1997. – 271 p.