Филологические науки/ 4. Синтаксис: структура, семантика, функция

К.ф.н., доц. Дерев’янко О.А.

Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника, Україна

КОНЦЕПТИ ПОВИННОСТІ В СЕМАНТИЧНОМУ ПОЛІ ДЕБІТИВНОСТІ

Повинність – один із концептів дебітивної модальності, що репрезентує глибинний рівень облігаторності та позначає дію, зумовлену насамперед нормами, прийнятими суспільством (закони, порядки, звичаї, традиції, правила етикету), обов’язками (суспільними, моральними, християнськими) та спрямованістю дії на взірець чи еталон для наслідування. Значення повинності виникає в результаті поєднання значень необхідності консеквента і “оцінки дії як обов’язку, повинності” [1, с. 15]. У свою чергу концепт повинності утворює мікрополя “повинність/норма/зобов’язаність” і “повинність/ідеал” (безсумнівно, що ідеал є “вище” норми).

Висловлювання з модальним значенням повинності/норми/зобов’язання характеризуються такими семами: “спрямування у майбутнє”, “імпліцитна інтенційність”, “відсутність альтернативи”, оцінка “добре”, “відношення до класу” (“люди”), як-от: The actresses can make themselves cry, they have to learn how to do it (M. Spark); A doctor is totally different. This is ridiculous, for an actress to think of the public when there is a private tragedy. You have to serve your patients, but she is not obliged in any way like that (M. Spark).

Диференційними ознаками висловлювань із модальним значенням повинності/ідеалу є: “спрямування у майбутнє”, “імпліцитна інтенційність”, “відсутність альтернативи”, “відношення до класу (“люди”, “артефакти”)”, абсолютна оцінка “добре”. При цьому під імпліцитною інтенційністю розуміється інтенційність, що реконструюється з більш широкого контексту, частково екстралінгвістичного, і входить у фонові знання суб’єкта дії [2, c. 42], як-от: Personality has to be something you learn (B. Kingsolver); Dogs must be trained by their masters, they must owe allegiance to one person (D. Lessing).

Повинність/норму/зобов’язання і повинність/ідеал вважаємо рельєфними телеологічними модальностями, оскільки вони характеризуються виразним інтенційним змістом, тобто їх дія спрямована на об’єкт інтенції.

Звичайно, норми індиферентні до бажань та схильностей індивіда, їх намагаються більшість людей дотримуватись. Недотримання норми викликає несхвалення, осуд. На відміну від норм, які вважаються імперативними, цілі – варіативні, “небайдужі” до бажань та прагнень індивіда, їх намагаються досягти. Саме тому важливо знати найкращі способи досягнення цілі, про користь та вигоду в результаті їх досягнення, про вплив кінцевого результату на діючого суб’єкта. Оскільки модальні предикати повинності здебільшого пов’язані з порушенням норми, а не з дотриманням її, то вони з’являються переважно в контекстах, де йдеться про поведінку, пов’язану із порушенням норми. Напр.: Він [Іваниця] побігав трохи вздовж стіни туди й сюди, вдарився по вулиці, по другій. Нікого. Мана! Мав би перехреститися, та тільки сплюнув (П. Загребельний), тобто, за народним звичаєм, віруванням, побачивши якесь видіння, марево, люди хрестяться, щоб захистити себе від якоїсь нечистої сили; – Але треба дбати й про свій авторитет...(Є. Гуцало) – Очевидно, вчителька зробила щось таке, що суперечить нормі поведінки вчителя; Their own say-so is no good; they have to have hard proof. Pictures and documents (B. Kingsolver) – зрозуміло, що тільки словами свою невинність неможливо доказати, потрібно документи, докази тощо.

Концепти повинності протиставляються концепту необхідності/потреби, тому що повиннісна модальність пов’язана з категорією норми, тобто характеризується чіткими правилами і заборонами для певної соціальної групи, а модальність необхідності/потреби безпосередньо, експліцитно пов’язана з категорією мети. Порівняйте: He was firm in his opinion that an actor should be sincere in the part he played, and should emotionally experience whatever he was to portray, from the soul outward (M. Spark) – предикати повинності/ зобов’язання та For the wedding I ought to have long bright yellow hair (C. McCullers) – предикат необхідності /потреби. Істотна відмінність між повиннісною модальністю і модальністю необхідності/потреби лежить й у площині альтернативності. У висловлюваннях із модальним значенням потреби очевидна наявність альтернативи, тобто інша варіативна дія виражена експліцитно, тоді як у висловлюваннях із предикатами повинності завжди акцентується тільки на невиконанні однієї дії. Напр.: – Пан студент мав би знати, же латинська мова в колегії – то є не тільки стежка до знань, але і голос божий! – попередив вчитель (І. Ле) – йдеться про те, що студент не знає, яке місце посідає латинська мова у колегії; – А ви, молодий чоловіче, – це до Платона, – повинні були доставити хвору дівчину додому...(М. Зарудний) – очевидно, що юнак не доставив хвору дівчину додому; Пив шампанське й не почував його хмільності, їв вареники й не почував їхнього смаку. Мав би хвалити господиню, але не хвалив (Ю. Мушкетик) – у висловлюванні йдеться про невиконання дії – “норми”: прийнято хвалити страви, якими пригощають; “You are to stay in bed until I allow you to get up”, the doctor told her; “ I don’t like the sound of that heart of yours, and it won’t get better unless you keep perfectly quiet and still” (D. du Maurier) – очевидною є альтернативна дія: якщо не дотримуватись порад лікаря – покращення не буде.

Оскільки норма/обов’язок передбачає неодноразову повторюваність певної дії, тобто пов’язана з узагальненням, то, аналізуючи речення з модальним значенням повинності, слід враховувати вплив цього чинника.

Модальність повинності як ідеалу асоціюється з “категоричним імперативом” І. Канта: “Нарешті існує імператив, який не бере за основу як умову яку-небудь іншу ціль, що досягається тією чи іншою поведінкою, безпосередньо приписує цю поведінку. Цей імператив категоричний. Він стосується не змісту вчинку, і не того, що з цього повинно вийти, а форми і принципу, з яких випливає сам вчинок; суттєво хороше в цьому вчинку полягає в переконанні, наслідки можуть бути будь-якими. Цей імператив можна назвати імперативом моральності” [3, с. 254-255].

Висловлювання модальності повинності як ідеалу вживаються у заповідях, повчаннях, етичних прескрипціях: Кожний віруючий у Бога християнин його святу волю повинен приймати з покірністю (М. Стельмах); Але ж людина не звірина, яка не мислить, а тому й грішити не здатна, людина мусить осмислювати свої вчинки (Р. Іваничук); Батькове ремесло не треба забувати (М. Стельмах); Всі повинні триматися роду (Д. Міщенко); Народові треба вірити… (Ю. Збанацький); – Старших треба поважати. Треба зважати на їхню мудрість і їхню втому (П. Загребельний); У кожного повинна бути мета. Мрія. (Ю. Щербак); Землю треба правильно використовувати (Ю. Мушкетик); Everybody ought to have some place to go (E. Hemingway); One has to remember how much has to be forgotten and how much has to be learnt when for the first time one faces life (S. Maugham); He ought to be home with his family on the Lord’s day (B. Kingsolver).

Істотна різниця між висловлюваннями, які репрезентують концепти повинності, полягає, по-перше: в різному морально-етичному та суспільно-правовому статусі цих категорій. По-друге: досліджувані модальності різняться сферою впливу. Суб’єктом норми виступає тільки представник класу “люди”, а суб’єкт-ідеал виражається як іменником із значенням істоти, так і неістоти. Пор.: Воїн повинен бути хоробрим. Ніж повинен бути гострим. По-третє: у висловлюваннях із модальністю повинності як ідеалу, на відміну від висловлювань про норму, експлікується оцінка “добре”. У наведених вище прикладах “повинен” співвідноситься з оцінкою “добре”: не всі воїни хоробрі, а тільки справжні, тобто дуже “добрі” воїни хоробрі; не всі, а тільки справді “добрі” ножі, гострі. У реченнях Громадська робота повинна бути приємним обов’язком, а не морочливим, нав’язливим навантаженням, аби відбути (В. Собко) і Everything in the world must have design or human mind rejects it (J. Steinbeck) предикати повинен і must безпосередньо співвідносяться з оцінкою “добре”.

Як бачимо, у висловлюваннях із модальністю ідеалу основою оцінки виступає еталон, взірець, до якого слід прагнути, а у висловлюваннях із модальністю про норми – закон, порядок, звичаї, традиції, правила етикету, які не варто порушувати.

На відміну від предикатів повинності/ідеалу, предикати повинності/норми/ зобов’язання використовуються не тільки в оцінному, але й у дескриптивному контексті, який характеризується максимальною “фактуальністю”. У минулому часі предикати повинності/норми/зобов’язання в дескриптивних контекстах наближаються до предикатів вимушеності. Порівняйте: А колись такий закон був, що файну дівку з села на сторону хлопці не віддавали. Коли чужий в селі женився, то мусив викуп дати (С. Пушик) // ...був змушений викуп дати. – Нас, коли брали з біржі, найперше по здоров’ю перевіряли, найперше, було, мусиш лікарів пройти, здоров’я своє показати, а тоді вже розмовляй (О. Гончар) // ...змушений, доводиться лікарів пройти... Долгорукий ждав, поки вгамується завірюха і вляжеться сніг на дорогах; тим часом князь Ростислав мав готувати в Суздалі дружину для походу на південь, добирати коней, ладнати сани й лижви для воїнів... (П. Загребельний) // ...змушений був готувати, добирати, ладнати... В батька ж був потяг до особливого; мав, пам’ятаю, навіть книжку Зайдліца про ангорських кіз. Вивчив її напам’ять, а я мусив усе слухати (В. Шевчук) // …був змушений слухати… І я [Безбородько] колись таким розумним у свої двадцять років хотів бути, та обламали крила, ще й мусив дякувати за науку... (М. Стельмах) // …доводилось дякувати за науку... God had not finished him, and so he had to go around doing one thing and then another to finish himself up (C. McCullers) // ... he was obliged to go…

Зрозуміло, що ідеал пов’язаний зі словом “деякі”, а норма – “всі”. Однак у заповідях, повчаннях, висловах немає такої чіткої диференціації. З метою інтенсифікації повиннісної дії, вчинку, у висловлюваннях ідеалу вводяться слова “кожний”, “будь-який”, як-от: ...Адже в кожного православного такий хрестик повинен бути (Г. Тютюнник) – це не означає, що в кожного він є або буде. Кожна людина, коли вона людина, повинна мати свою добру пісню (М. Стельмах); На вершині кожної піраміди повинен стати вибраний (Р. Іваничук); Кожен тесть повинен краще за інших знати свого зятя (П. Загребельний).

Фактичний матеріал засвідчує, що висловлювання з модальним значенням повинності/норми/зобов'язання та повинності/ідеалу доцільно класифікувати принаймні за такими ознаками:

1) входження в клас “люди” / “професії”: Кожен справжній філософ мусить мати передусім якесь незвичне ім’я, що вже само по собі вирізняло б його з юрби та спонукало б до роздумів (В. Земляк); На одній нозі тільки птиця стоїть, а господар повинен стояти на двох (М. Стельмах); – Ти мудрий лікар і повинен знати, кому які хворощі докучають (П. Загребельний); – Розумієш, керівник гнучким має бути… (В. Собко); – Ви думаєте про себе, не хочете псувати стоcунків із селом, а я [головиха] маю думати про всіх, бо відповідаю за колгосп (Є. Гуцало); Do you know that an officer should be with his troops? (E. Hemingway); A general’s got to know a hell of a lot (E. Hemingway); You got to have an education to be a captain (E. Hemingway);

2) “сприйняття” родинних стосунків: – Ми його діти і повинні пам’ятати лише все добре (В. Яворівський); – Діти – вони діти! А ми, батьки, так ми повинні бути таки батьками (О. Вишня); – Матір треба слухати, - погодився Мірошниченко і відчув, як під його віями накипає біль (М. Стельмах); – ...Ні, мусить син відповідати за батька (В. Земляк); – Володимир – законний твій спадкоємець, і ти [Ярославе] повинен помиритися з ним і визнати його за сина! (В. Малик); Ми мусимо відповідати за гріхи наших предків (Р. Іваничук); Мусив чоловік перед жінкою вибачитися, бо вона справді честь жіночу тримала чистою у війні (С. Пушик); There is Uncle Charles laying there dead right now. Yet somehow I can’t cry. I know I ought to feel sad (C. McCullers); I’ve got to go home to bed. I’m the worker of the family (M. Spark); You [parents] have to play with children to develop their personality (B. Kingsolver);

3) характеристика за віком: Я зобов’язаний допомогти старому (М. Стельмах); Діти повинні слухатись дорослих (М. Стельмах); Милана молодша всіх, їй належить робити те, що скажуть старші (Д. Міщенко); Ти [Іванице] ж сам молодий і мав би знати, що розум не від старощів залежить, а від того, чи є голова на плечах (П. Загребельний); А в Ітилі не дозволяють старим правити каганатом: у старого розум слабшає, старий мусить поступитися місцем молодому (Д. Міщенко); – Прости мені, брате, – сказав нарешті. – Я мусив був би скоритися тобі яко старшому. – Ні, брате, – озивається й Стемид. – Це я мусив бути справедливіший яко старший (Д. Міщенко); В поході ж є старший – і його повинні всі слухатись! (В. Малик); You should be careful what to say in front of them, however young (M. Spark); – Are you a quick study? You ought to be at your age (S. Maugham); You shouldn’t be rude to her. She’s not young (E. Hemingway);

4) характеристика за поняттям “стать”: – Чоловік мусить дбати про себе і про свою майбутню сім’ю (Ю. Мушкетик); – Ти сміливим мусиш бути, ти чоловік, – вів далі батько (В. Собко); Так, мужик повинен бути мужиком, але і він повинен їсти хліб, звичайно, не за рахунок панської землі. Мужик повинен мати насущний хліб...(М. Стельмах); Я ж уже жінка і тому повинна розшукати свого чоловіка (В. Яворівський); – Я не тільки до весі, я й на рать з тобою піду, – вирішує раптом Мілана. – Де ти, там і я мушу бути [Мілана – його дружина] (Д. Міщенко); Кожний путній парубок мусить мати потаємні гроші для власних, непідзвітних, витрат (В. Земляк); You must remember she is only a woman. She isn’t as tough as you think (M. Spark); Grandma says all men should learn to cook, that men oughta be careful with their wives (H. Lee); She asked me to tell you you must try to behave like the little lady and gentleman that you are (H. Lee);

5) входження в клас “артефакти”: Плакат і мусить бути плакатом, а не картиною Ренуара (В. Собко); Кожна з них [деталей] має бути виготовлена звичайнісіньким, інколи висококваліфікованим, а то й зовсім недосвідченим робітником (В. Собко); – Наш лозунг мусить бути: для народу і разом з народом! (М. Сиротюк); – А будь-яка гра повинна мати єдині правила… (П. Загребельний); Весь посуд і прибори мають бути ідеально чисті (В. Коротич); It is the way the collar is supposed to be (C. McCullers);

6) використання оцінного контексту: Молодий, здоровий, свіжощокий, та в такому віці на тобі кожна жилка б грати повинна, а він сидить, хмурка хмурить (О. Гончар) тощо.

Значення повинності, яке передається за допомогою предиката повинен у заперечній формі, наближається до внутрішньосинтаксичного модального значення можливості, основним засобом вираження якого є модальне дієслово могти. Пор.: [Радогаст]: – Ми не повинні [не можемо], згорнувши руки, ждати, поки на нас нападуть! (В. Малик); Я зрозумів, що ми не повинні [не можемо] скупчувати всі свої сили в одному місці (Ю. Збанацький); – Ми [князі] не повинні [не можемо] забувати іншої загрози – половецької (В. Малик); – Половці об’єднуються для рішучого бою з нами, і Русь не повинна [не може] дрімати! (В. Малик). –“Ніхто із людей не створював землі, ніхто із людей і не повинен [не може] привласнювати землю (М. Стельмах); – Одначе перші наші звитяги не повинні [не можуть] заспокоювати нас (В. Кулаковський). У таких випадках допускається взаємозаміна предикатів.

Ці обидва показники модальності можуть використовуватися в одному реченні, модифікуючи відношення до дії як можливої і повиннісної чи необхідної одночасно: Перед самим собою можна і треба визнати, що в охтирській управі справи також не кращі (М. Сиротюк); <…> Звісно, ним [правилом] можна скористатися – і треба буде скористатися! – для ослаблення Польщі… (В. Кулаковський).

Модальне значення повинності може передаватися реченнями, предикати яких виражені фразеологізованими сполученнями із лексемою “повинність”: “взяти повинність”, “покладено повинність” тощо, напр.: Повинність за супокій землі покладено на князя Тивері (Д. Міщенко); – Ти – наш князь, на тобі лежить повинність захищати нас від меча й наруги кочовників (Д. Міщенко); …Зате оживились стійбища, надто ті, на кому лежала повинність зустріти хана і його наречену (Д. Міщенко); Він [імператор] дозволить оселитися, коли візьмемо на себе повинність берегти обводи його імперії від вторгнення слов'ян (Д. Міщенко).

З цим же значенням вживаються і фразеологізми із іменниками “діло”, “річ’: – Моє [Юзефа] діло кордон пантрувати, а не фільварки (П. Наніїв); – Моє діло вергати лопатою (В. Яворівський); – Твоє діло – визначити радіаційну обстановку і доповісти мені (В. Яворівський); – Діло сича кричати, діло лицарів гори вернути (В. Чемерис); – Твоє діло нас живими довезти (Ю. Щербак); – Не моя річ судити про їхнього тата смерть (Б. Бойко) // … не я повинен судити…

У ролі модального компонента використовується і фразеологізм “не мати права” у значенні “не повинен”, напр.: Козак у небезпеці не має права довго думати (І. Ле) // … не повинен довго думати. – Той, хто не дивиться за собою, не має права вимагати й від іншого (Є. Гуцало) // ...не повинен вимагати.

Отже, повинність/норма/зобов'язання і повинність/ідеал – автономні концепти дебітивної модальності із власними наборами засобів вираження і диференційними семантичними ознаками. Визначення критеріїв відокремленості предикатів повинності/норми/зобов'язання і повинності/ідеалу від інших близьких значень дає змогу диференціювати відтінкові ознаки в межах цієї групи семантичних членів.

Література:

1. Мышкина Н.Л. Значения необходимости и способы передачи этих значений в оригинальных и переводных текстах немецкой и русской научной речи: Автореф. дис. … канд. филол. наук. – М., 1979. – 25 с.

2. Туровская С. Проблемы изучения модальных смыслов: теоретический аспект (на мат. совр. русск. языка). – Тарту. – 1997. – 132 с.

3. Кант И. Основы метафизики нравственности // Соч.: В 6 т. – М.: Мысль, 1965. – Т. 4. – Ч. 1. – С. 219-310.