Філософія/Соціальна філософія

Студентка Гуменюк Ю.М.,  д.ф.н. Морозова Л.П.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ, Україна

Проблема свідомості в історії філософії

Проблема свідомості – одна з найважливіших і загадкових. Вона як філософська категорія має складну і суперечливу історію, характеризується багатозначністю підходів і тлумачень. Це свідчить, водночас, про пильну увагу філософів до проблеми свідомості, актуальність якої пояснюється тим, що:

– без з’ясування природи людської свідомості не можна визначити місце і роль людини в світі, особливості її взаємовідносин з навколишньою дійсністю;

– питання про сутність свідомості, про її зв’язок з буттям є одним з найважливіших світоглядних і методологічних аспектів кожного філософського напрямку;

– всі проблеми сучасної суспільної практики органічно пов’язані з дослідженнями свідомості. Це стосується гострих і актуальних проблем суспільного розвитку, взаємодії людини і техніки, відношення науково-технічного прогресу та природи, проблем виховання, спілкування людей тощо [2, с.142].

Проблема свідомості була однією з основних у філософській думці із самого початку її виникнення. Методологічною засадою тлумачення походження свідомості завжди було основне питання філософії. Принциповою засадою у тлумаченні свідомості стала концептуальна позиція філософії за принципом матеріалістичного та ідеалістичного світорозуміння. В обґрунтуванні природи свідомості матеріалістичний напрям характеризувався глибокими суперечностями механістичного та діалектичного матеріалізму, а ідеалістичний – суперечностями суб’єктивного і об’єктивного ідеалізму [3, с.115].

Кожна епоха формує власне уявлення про свідомість, зміст якої значною мірою залежить від домінуючого світогляду.

Так, в архаїчному суспільстві, коли світ ще не знав поділу на матеріальний і духовний, а характеризувався як видимий і невидимий, свідомість (те, що ми сьогодні так називаємо) зводилася до сфери невидимого.

В античному світі, де визначальним був космоцентричний світогляд, вже не існувало таких уявлень про духовне, але воно мислилось як особливий витвір зовнішнього буття (матерії), тобто витоки свідомості перебували за межами людини. Демокріт вважав, що ми бачимо речі (навколишній світ) завдяки своєрідному «витіканню» з кожної речі найтонших атомів.

У середньовічну епоху, коли домінувало геоцентричне світобачення, свідомість тлумачили як щось середнє між вищим рівнем – нерефлективним блаженством, або неусвідомленим життям нашого «Я» в Бозі, та нижчим рівнем – мовчазним життям нашого тіла.

В епоху Відродження проблема свідомості тлумачиться як інтелектуальна засада могутнього потоку творчості, який притаманний людині.

Філософія Нового часу розвивається у тотожності з науковим пізнанням. Це спричинило особливості у тлумаченні природи свідомості. Оскільки наука Нового часу базується на досвіді та експерименті, то більшість філософів цього часу виходять із незалежності розуму від віри й науки від релігії. Починаючи від Гегеля і продовжуючи Декартом, їх інтереси переміщуються в теорію пізнання, логіку та методологію науки. Це означає, що свідомість вперше стає предметом наукового пізнання.

В наступній – німецькій класичній філософії (І. Кант, І. Фіхте, Г. Гегель) проблема свідомості й сама свідомість стає предметом ідеалістичного тлумачення. Так, у Гегеля свідомість людини — це суб'єктивна форма існування духу, культури, яку він звів до знання. Різні форми культури (мистецтво, релігія, наука) постають у нього лише як форми вияву істини, тобто фактично зводяться до знання. Отже, він не вийшов за рамки когнітивної інтерпретації свідомості [2, с.184].

Діалектичний матеріалізм вивів матеріалістичні підстави походження свідомості, використавши теоретичні засади ідеалістичних систем посередників.

Виходячи з її ірраціональних засад, неокласична філософія не могла не пересунути феномен свідомості у простір лінгвістики. Дослідження цього напряму закріпилися за філософією мови – герменевтикою. Як «філософія мови» герменевтика постає технічним інструментом оперування словами та їх сполученнями. Діалектика перетворюється на засіб переінакшення назв, тобто стає засобом діяльності, який допомагає розібратися в сутності речей[3, с.116].

Філософи-матеріалісти акцентували на вирішальній ролі матеріальних факторів у формуванні й функціонуванні свідомості. Згідно з їхнім вченням свідомість виникла природним шляхом: матерія, розвиваючись від нижчих до вищих форм, витворила живі істоти, а з ними і психіку, на основі якої пізніше сформувалася свідомість людини.

Нове слово в матеріалізмі сказав марксизм, який поєднав у цьому питанні попередній матеріалізм і гегелівську концепцію. Для Маркса свідомість людини — це засвоєна нею культура суспільства, яка створена працею поколінь. Він наголошував на суспільному та історичному характері свідомості. Людина, за Марксом, не «відображає» дзеркально світ у свідомості (як це спрощено трактував Ленін, повертаючись до французького матеріалізму), а сприймає його у формах, витворених культурою.

Однак марксистське розуміння свідомості має суттєві недоліки: 1) Маркс схилявся до когнітивної традиції; 2) підкреслюючи суспільно-історичний характер свідомості, він фактично не брав до уваги специфіку свідомості конкретного індивіда. Тобто у свідомості індивіда Маркс вбачав тільки вияв суспільної свідомості.

Повертаючи проблему у її онтологічну основу, визначимо, що свідомість є абсолютним атрибутом матерії – у своєму розвитку матерія не може не дорозвинутись до ідеальної форми само відображення. За великим рахунком, мислимо не ми – нами мислить об’єктивна реальність, що включає в себе історію та людину в усіх її сутнісних проявах. Мислить не мозок людини сам по собі як особливе матеріальне тіло, обґрунтовано стверджував філософ ХХ ст. Е.В.Ільєнков, - мислить людина за допомогою мозку, який формується як орган, що мислить, лише тоді,коли людина, або дитина займаються особливою формою діяльності. Тому об’єктивно-історичними засадами виникнення свідомості виступає виникнення особливого саморуху матерії, коли - опосередковано, через перетворюючу навколишній світ людську трудову діяльність - вона породжує новий світ, що його Вернадський називав ноосферою [1, с.187].

Література:

1. Даніліян О.Г. Філософія: Навчальний посібник / О.Г.Даніліян, В.М.Тараненко.-Х.,-2005.-352 с.

2. Касьян В.І. Філософія: Відповіді на питання екзаменаційних білетів / В.І.Касьян.-К.: Знання, 2008. – 347 с.

3. Черній А.М. Філософія: Навчальний посібник / А.М.Черній.-К.: Академвидав, 2011. – 392 с.