Політологія / Проблеми взаємодії

влади і громадськості (вітчизняний і зарубіжний досвід)

Аксьонова А.С., Мельніков Е. Д.

Національний Юридичний Університет імені Ярослава Мудрого,

Інститут підготовки кадрів для органів прокуратури України

м. Харків

ПРОБЛЕМА ПОБУДОВИ

ІНСТИТУТУ ПОЛІТИЧНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ

Політична відповідальність є необхідною складовою демократичного державного правління, взаємовідносин народу і влади, громадянського суспільства і держави.

В чинному законодавстві не передбачено такого поняття як "політична відповідальність". Через брак відповідальності державних органів і посадових осіб, які неналежно виконують довірені їм громадянами повноваження, посилюється недовіра народу до влади. Погіршення життя народу, інтереси якого влада реалізує дуже повільно, а то і зовсім ігнорує, призводить до того виникнення делегітимації влади, втрати нею підтримки з боку населення, сприяє розповсюдженню в суспільстві абсентеїзму та політичної апатії. Україна сьогодні переживає складний етап свого розвитку. Необхідність якомога швидше вирішувати проблему повернення довіри народу до влади, в тому числі і через закріплення питання політичної відповідальності в законах України , актуалізує дослідження даної проблеми.

Проблема політичної відповідальності в контексті становлення демократії аналізується багатьма вітчизняними та зарубіжними політологами, серед яких Коваленко А .А., Кривенко Л., Мельник О. В., Сахань О.М., Проценко О.В. та багато інших. У їхніх працях головна увага приділяється аналізу політичної відповідальності як соціального явища. Отже, необхідність розширення наукових підходів до зазначеної проблематики є безперечною.

Вітчизняні вчені зазначають, що для недопущення централізації влади, безвідповідальності посадових осіб, хаосу у державному апараті, повної делегітимації влади потрібно розробити і прийняти Закон "Про політичну відповідальність" і, крім загальних положень, визначити в ньому фактичну підставу відповідальності суб’єкта влади, установити факт його діяльності та межі виникнення особистої відповідальності будь-якого представника владної вертикалі та органів місцевого самоврядування за провали політики і шкоду від неї державі та суспільству та передбачити міру покарання винного за негативні наслідки його діяльності [1, с.128 ]. Все це значно підвищить довіру населення до влади, певним чином легітимує її. Крім того, необхідною умовою політичної відповідальності влади є наявність сильної опозиції, висока політична культура, організованість і активність та відповідальність громадян, інститутів громадянського суспільства, представників мас-медіа [1, с.129]. Беззаперечно, адже становище у державі і суспільстві залежить від того, наскільки активним є суспільство, адже демократія в країні починається з кожного громадянина.

Сучасне українське суспільство потребує від державних службовців реальної відповідальності за свої дії. Але законодавчий рівень закріплення слабкий, що спричинило малоефективне здійснення прийнятих в Україні законів, загальнодержавних і регіональних програм та проектів [2, с.196]. Українська влада роками утворювала та підтримувала в суспільстві стан своєї безвідповідальності, проголошуючи нереальні плани і програми, які неможливо здійснити, демонструючи свою некомпетентність та нездатність використовувати ефективні прийоми формування і впровадження політики.

Політична відповідальність – багатоаспектне поняття. У політичній відповідальності присутній комунікативний аспект, за допомогою якого суб’єкт політик позиціонує себе в політичному просторі. Комунікативна складова реалізується через проголошення суб’єктом політики своїх намірів, планів та обіцянок. Етична складова полягає в необхідності суб’єктів політики виконувати проголошені плани і програми [3, с. 176].

Таким чином, визначення цього поняття пов’язане, з одного боку, із застосуванням оцінних суджень, з іншого – з необхідністю раціонального осмислення результатів політичної діяльності, яка в ідеалі представляє собою тотожність планів, засобів їх реалізації і отриманих результатів.

Політична відповідальність виконує функцію, яка полягає в здійсненні контролю за діяльністю суб’єктів політики. Вимоги до впровадження політичної відповідальності виконують також захисну функцію від некомпетентної політики. Крім того, політична відповідальність виступає стимулом для подальшого розвитку політичних інститутів і державного управління. Використовуючи засоби підвищення політичної відповідальності можна будувати більш оптимальну систему політичних відносин і ефективне державне управління. Отже, політична відповідальність є змістовою характеристикою демократичних політичних систем, засобом демократичного контролю за владою, який сприяє стабільності суспільства [6, с. 4].

Чинна нормативно-правова база визначає політичну відповідальність передусім політичних державних діячів. Водночас необхідно зазначити, що законодавець намагається уникнути вживання поняття "політична відповідальність" при створенні законів, які визначають діяльність учасників політичного процесу [3, с. 176]. Зокрема, у Законі України "Про політичні партії" і законах про вибори депутатів Верховної Ради і місцевих рад різних рівнів використовуються лише поняття адміністративної та кримінальної відповідальності за порушення. Однак відсутнє визначення політичної відповідальності партій і депутатів. Так само це поняття не використовується у законах України "Про регламент Верховної Ради України", "Про Кабінет Міністрів України" та інших нормативних актах, що визначають діяльність суб’єктів державної політики.

Проблема підвищення відповідальності належить до першочергових завдань щодо створення ефективного державного управління, яке має спиратись на юридично оформлений інститут політичної відповідальності. Серед основних напрямів розвитку інституту політичної відповідальності головним є удосконалення правової бази через встановлення більш ефективних засобів контролю над діяльністю органів влади з боку інститутів громадянського суспільства. Для реалізації зазначеного доцільно в законодавчих актах, які визначають політичну діяльність, передбачити форми контролю громадянського суспільства над суб’єктами політики. Діапазон громадського контролю повинен включати різні засоби: від попередження і висловлення вотуму недовіри до відставки та позбавлення повноважень [5, с. 167].

Окремим напрямом у цій справі мають стати законодавчі новації стосовно політичних програм та коаліційних угод. Суть цих новацій в позбавленні маніпулятивних функцій політичних програм. У законодавчі акти, які визначають діяльність суб’єктів політики, повинні бути внесені концептуальні вимоги стосовно програм. Ці вимоги мають слугувати базою для об’єктивної оцінки результатів політики.

Ефективним напрямом розвитку інституту відповідальності може стати впровадження практики дострокового припинення повноважень посадових осіб, призначених за політичними мотивами, а також відзив депутатів Верховної Ради і місцевих рад з мотивів політичної відповідальності.

На сьогоднішній день Україна є "власником" майже абсолютної депутатської недоторканості для депутатів парламенту [4, с. 224], що ускладнює побудову інституту політичної відповідальності в нашій країні. Основи депутатської недоторканності в системі гарантій депутатської діяльності встановлені ст. 80 Конституції України: "Народним депутатам України гарантується депутатська недоторканність. Вони не несуть юридичної відповідальності за результати голосування або висловлювання у парламенті та його органах, за винятком відповідальності за образу чи наклеп. Народні депутати України не можуть бути без згоди Верховної Ради України притягнені до кримінальної відповідальності, затримані чи заарештовані".

Депутатська недоторканність в Україні поширюється на такі "імунітетні" види відповідальності, як кримінальну, арешт та заходи адміністративної відповідальності, що накладаються в судовому порядку. За межами "імунітету" залишаються такі види відповідальності, як цивільно-правова, адміністративна (частково), дисциплінарна та матеріальна.

І це у той самий час, коли в демократичних країнах світу жодна посадова особа, жоден депутат не може мати імунітету від покарань за злочини. Критики депутатської недоторканості (як частини депутатського імунітету) праві у тому, що абсолютної недоторканості немає в жодній країні світу. Але закони демократичних країн передбачають систему заходів щодо захисту депутата, як представника і трибуна волі своїх виборців.

Зміст і обсяг таких заходів у різних країнах змінюється і залежить від рівня демократичного розвитку суспільства, державного устрою, розвитку законодавства, незалежності засобів масової інформації, національно-культурних традицій тощо.

Як правило, закони країн світу не дозволяють арештовувати депутата під час сесійних засідань виборних органів та перед ними; звільняють депутата від звітувань про те, від кого він отримав інформацію; депутата не можна переслідувати за критику тощо. Цікаво, що практично у всіх державах депутат позбавляється імунітету у випадках його затримання на місці здійснення злочину. Тоді його арешт проводиться без санкції парламенту. Так, в англомовних країнах статус депутата мало чим відрізняється від статусу звичайних громадян.

З розвитком нашої держави, як правової та демократичної, депутатська недоторканість повинна бути суттєво зменшена. Це, до речі, є природним бажанням народу України, оскільки затримка з скасуванням ряду процедур депутатського імунітету суттєво впливає на формування складу українського Парламенту. Так, ряд кандидатів в народні депутати вбачають в депутатській недоторканості не стільки захист своїх вільних політичних поглядів, скільки захист свого бізнесу. Крім того, існує і об’єктивна причина існування депутатського імунітету в Україні. Це – відсутність гарантій діяльності політичної опозиції, а також відсутність незалежної та неупередженої судової системи.

Але законодавство має передбачати цілу систему заходів захисту депутата, який виконує волю своїх виборців. Окрім цього, треба забезпечити ідеальну систему стримувань і противаг у вищих органах влади (зокрема, законодавчо врегулювати процедуру імпічменту Президенту), зробити парламент незалежним від амбіцій уряду, погроз криміналітету, стеження за депутатами спеціальних органів, підкупу депутатів тіньовим капіталом. В самому Парламенті опозиція повинна мати відповідні реальні права, зафіксовані як в законах, так і в Регламенті вищого законодавчого органу. Зменшення депутатської недоторканості повинно супроводжуватись відповідними заходами щодо посилення відповідальності високопосадовців виконавчої влади, суддів і навіть самого Президента.

Демократичне суспільство України послідовно буде вдосконалювати систему заходів для забезпечення вільної діяльності народних депутатів України, створюючи тим самим умови для зменшення "обсягу" депутатської недоторканості, тобто надання їй не абсолютного (як це є сьогодні в Україні), а виключно обмеженого характеру [7].

Стаття 80 Конституції України обов’язково повинна бути доповнена положенням, згідно з яким депутатська недоторканність не поширюється на випадки затримання народного депутата України на місці злочину. При цьому в основу може покладатися ч. 3 ст. 80 Конституції України: "Народні депутати України не можуть бути без згоди ВРУ притягнені до кримінальної відповідальності, затримані чи заарештовані", але доповнене положенням: "... крім випадків затримання народного депутата безпосередньо при вчиненні ним злочину". Треба чітко визначити судовий орган, який буде повноважним розглядати кримінальні справи щодо народних депутатів.

Отже, під відповідальністю органів публічної влади слід розуміти суспільні відносини між суб’єктом відповідальності (органом публічної влади) та контролюючою його поведінку інстанцією – суспільством.

Неможливість ефективного функціонування механізму політичної відповідальності в Україні зумовлена незбалансованістю обсягу повноважень у сфері державного управління і мірою відповідальності за його стан, при цьому відносини відповідальності практично не пов’язують політиків з народом, як це має бути в демократичному організованому суспільстві. А відсутність поступу щодо прозорості політичного життя завуальовує від суспільства достеменну інформацію про тих, хто претендує на право ним керувати.

Дієвість інституту політичної відповідальності потребує врегулювання самої категорії "політична відповідальність", визначення її принципів, форм, засобів здійснення. Для вирішення цієї проблемі слід впровадити механізми відповідальності депутатів різних рівнів; ввести новації стосовно політичних програм та коаліційних угод; впровадити практику дострокового припинення повноважень посадових осіб, призначених за політичними мотивами; удосконалити правову базу через встановлення більш ефективних засобів контролю над діяльністю органів влади з боку інститутів громадянського суспільства. Внести зміни до національного законодавства, задля зменшення обсягу депутатської недоторканності.

Таким чином, розглянута проблема має комплексний характер. Потребує подальших досліджень, прийняття нових та удосконалення вже існуючих нормативно-правових актів, які регулюють інститут політичної відповідальності в сучасних умовах розвитку українського суспільства.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Сахань, О. М. Політична відповідальність як чинник запобігання деструктивності влади в сучасних умовах розвитку українського суспільства [Текст] / О.М. Сахань // Вісник Національного університету "Юридична академія України імені Ярослава Мудрого". Серія: Філософія, філософія права, політологія, соціологія / редкол.: А.П. Гетьман та ін. – Х.: Право, 2013. – №3 (17). – 304 с. – С. 121-131.

2. Сахань, О. М Політична відповідальність влади як чинник формування правової правої культури в Україні // Вісник Національного університету "Юридична академія України імені Ярослава Мудрого". Серія: Філософія, філософія права, політологія, соціологія / редкол.: А.П. Гетьман та ін. – Х.: Право, 2013. – №5 (19). – 288 с. – С. 193-202.

3. Мельниченко, Віктор. Політична відповідальність публічно-владних інституцій у системі соціальної відповідальності / В. Мельниченко // Вісник Національної академії державного управління при Президентові України . - Київ. Фахове видання з державного управління, економічних, педагогічних та політичних наук. – 2011. – Вип. 1. – С. 175-183.

4. Гнатенко, Наталія. Окремі аспекти проблеми політичної відповідальності народних депутатів України на сучасному етапі розвитку українського парламентаризму [Текст] / Н. Гнатенко // Вісник Національної академії державного управління при Президентові України : наук. журн. / засн. Нац. Акад. держ. упр. при Президентові України / Видавництво
Національної академії державного управління при Президентові України / Фахове видання з державного управління, економічних, педагогічних та політичних наук. – Київ. – 2010. – № 1. – С. 220-227

5. Балуцька, Леся. Сутність політичної відповідальності: часова тривимірність та суб’єктно-об’єктні особливості [Текст] / Л. Балуцька // Вісник Львівського національного університету імені Івана Франка. – Львів. Серія.: філософія. – 2011. – Вип. 14. – C. 166-174.

6. Малкіна, Ганна. Демократія і політична відповідальність [Текст] / Г.Малкіна // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. – Київ: Вип. 21, 2010. (Сучас. укр. політика. Політики і політологи про неї). – С.23-32.

7. Злобін, С. В. Щодо зняття депутатської недоторканності [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://kievrus.kiev.ua/?page_id=323