Політологія / Регіональні політичні процеси

Фоменко О.В.

Національний Юридичний Університет імені Ярослава Мудрого, Україна

м. Харків

ЛЮСТРАЦІЯ

ЯК ОСОБЛИВИЙ ВИД ПОЛІТИЧНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

Становище України на сьогодні мимоволі наводить на роздуми про те, як із держави з найбільшими перспективами розвитку на пострадянському просторі вона перетворилася на таку, що стоїть на порозі повномасштабної війни. Напружене становище всередині країни вже не дає часу на роздуми, а вимагає від правлячої верхівки рішучих дій з приводу зміни існуючого стану речей. Не викликає сумніву той факт, що всі внутрішні негаразди є наслідком безвідповідальної політики влади, яка впродовж кількох років лобіювала власні інтереси, затягуючи тим самим країну у довготривалу кризу. Слід зауважити, що реалізація політичної відповідальності влади втілює в життя принцип правової держави, за якого остання мусить виступати гарантом прав і свобод людини, порядку і стабільності в суспільстві [3, c. 136]. Відтак постає проблема необхідності пошуку доцільного «інструменту» добору політичних діячів, що повинні дійсно представляти інтереси громадян в органах публічної влади. Таким "інструментом" може стати люстрація.

Тема люстрації стала однією з найгучніших після повалення режиму вже екс-Президента України Віктора Януковича, коли постала проблема чистки управлінських структур від залишків колишньої влади. Така необхідність зумовлена кабальною корупцією, популізмом та кумівством, що стали невід’ємними атрибутами життя українців; особливо це стало відчутним протягом останніх років − за часів, коли майже вся повнота влади фактично перейшла до рук одній правлячій партії.

Особливої актуальності означена проблема набуває у зв’язку з тим, що дефіцит відповідальності (притаманний не тільки правлячим суб’єктам, але й майже всім політичним акторам), яка б забезпечувала не лише дотримання зобов’язань, але й відплату за їх порушення та неправомірні вчинки, є доволі типовою рисою сучасної української політики [2, c. 193].

Проблема так званої чистки влади є фундаментальною, оскільки від цього залежить якість реформ, запровадження яких є необхідною умовою задля подальшого розвитку нашої держави в демократичному напрямку. Але важливим є розуміння того, що запровадження цих змін буде достатньо довготривалим та складним через вкоріненість цих проблем. Відтак дослідники стверджують, що розкрадання бюджетних коштів та золотовалютного фонду відбувалося за допомогою цілої системи, яка формувалася десятиліттями і вже стала частиною державної структури. Також можна відмітити, що з часів вступу на пост Віктора Януковича країна все більше занурювалася в кумівство та авторитаризм, влада активно консолідувалася навколо одного кола осіб, зростала її централізація, а державні діячі вже не приховуючи використовували всі можливі державні ресурси для задоволення власних потреб. Реалії такі, що можна прослідкувати певну тенденцію з проведення у владу «своїх» чи не кожним можновладцем, що змінює своїх попередників. 3вичайно, що така халатність до виконання своїх обов’язків та почуття вседозволеності мало свої невтішні наслідки. Оскільки, в основному, діяльність правлячих кіл була направлена на власне збагачення радше ніж на вирішення серйозних економічних проблем держави, то не дивно, що в суспільстві визріло невдоволення владою, яке переросло в народне повстання, результатом якого став крах «режиму Януковича».

Аналіз останніх джерел і публікацій свідчить про те, що ідея люстрації як вид політичної відповідальності влади почала поширюватися та викликати неабиякий інтерес з боку науковців і державознавців із розпадом соціалістичного табору. Під тим чи іншим кутом зору цю проблему досліджували В. Бойцова, І .Сіклова, Н. Лашкевич, С. Шевчук, Л. Лук’яненко, Б. Чикулай, О. Витягов, О. Москалюк, Ю. Мицик, В. Мельниченко тощо. Проте ще й досі немає однозначного визначення змісту та обсягу поняття «люстрація», розуміння сутності, особливостей та механізму її забезпечення, не визначено інструменти та технологія її реалізації щодо державно-управлінської еліти, спірними залишаються питання щодо формування відповідного інституту в умовах сучасного політичного процесу в Україні.

Слово «люстрація» походить від латинського слова «lustratio» – «очищення засобами жертвоприношень». Саме з часів перших націонал−демократів та до сьогоднішнього дня більшість українців вважають, що люстрація − це очищення органів влади та правоохоронної системи від осіб, пов’язаних з комуністичним минулим, колишніх співробітників спецслужб та іноземних агентів. Мета люстрації – очищення держави від людей, які загрожують її демократичному розвитку. В різні роки люстрацію застосували Чехія, Польща, Грузія та країни Балтії. Важливо усвідомлювати, що люстрація не є покаранням за порушення законів і не має підмінювати його. Вона повинна виступати фільтром для очищення державних органів влади.

Але чим по своїй суті повинна виступати люстрація? Дехто розуміє її як міру юридичної відповідальності, та з цим не можна однозначно погодитися, бо єдиною підставою такої відповідальності є вчинення правопорушення. Інші ототожнюють люстрацію як моральну відповідальність, але така позиція розкриває дане поняття не в повній мірі. Я вважаю, що її слід розглядати як міру політичної відповідальності, бо саме остання є гарантом належного здійснення публічної влади. Політична відповідальність виконує, при цьому, контролюючу функцію, коли суспільство, вимагаючи проводити відповідальну політику, здійснює контроль за діяльністю суб’єктів політики. А метою її виступає формування такої суспільної атмосфери, за якої б влада зобов’язана була б дотримуватися норм суспільної моралі й показувати високі зразки моральної поведінки у своїх рішеннях і діях [1, c. 7]. В цьому і сутність люстрації та політичної відповідальності загалом.

Ми робимо перші кроки до люстрації через 23 роки після проголошення незалежності. Україна відстала від інших країн, де процеси «очищення через жертвопринесення» вже йдуть два десятка років і в значної частини з них наближаються до завершення. Але в цьому можна бачити й певний плюс: у нас є можливість ретельно вивчити досвід цих країн, щоб не повторити їхніх помилок [4].

Та наразі не вщухає полеміка з приводу доцільності та легітимності проведення такої практики, адже ситуація в країні залишається досить нестабільною й тому не є ясним, до чого можуть призвести такі реформи. При цьому аналітики стверджують, що люстраційний закон («Про очищення влади») насправді − це не покарання, а порятунок для тих, хто підпаде перевірці на лояльність, тому що без нього існувала б ймовірність, що громадяни почнуть вершити самосуд над управлінцями. Хоча офіційно закон ще не набрав чинності, проте вже є перші гравці, які попали під прес громадськості. Наприклад, звільнення з посади Міністра оборони України Валерія Гелетея є важливим сигналом того, що Президент України прислухався до своїх виборців, і перш за все − до армії, яка й вимагала його відставки. Ще одним прикладом такої люстрації можна вважати акцію громадян під одним з апеляційних судів міста Вінниці з вимогою зняти Голову цього суду Віталія Кузьмишина через чутки про його корумповані діяння. Практика показує, що у чиновників є вибір: справедлива юридична процедура і «капітуляція» або соціальний вибух і насильницьке вигнання цих людей. Відтак в останні місяці доволі поширилося явище так званої «сміттєвої люстрації» (відомий випадок, коли активісти кинули в сміттєвий бак і облили зеленкою чиновника Миколаївської ОДА, депутата облради від Партії регіонів Петра Камінського, який влаштував аварію, перебуваючи нетверезим за кермом).

Питання люстрації − це не тільки питання відновлення політичної справедливості, але й питання державної безпеки. Тому критерії люстрації повинні бути точними та чітко регламентованими у відповідних актах законодавства. Що стосується України, то закон «Про очищення влади» є недопрацьованим та містить в собі багато суперечливих норм. Також до уваги треба брати й те, що наш люстраційний процес істотно буде відрізнятися від тих, що роками раніше проходили в інших пострадянських країнах. По-перше, жодна держава, в якій відбулася люстрація, не перебувала в умовах війни. Це надзвичайно складний процес, бо вона завдає важкого удару по державному механізму, утворюючи вакуум в його функціонуванні. Та якщо з цим в умовах мирного часу ще можна впоратися, то під час війни люстрація може стати нездоланним випробуванням для збереження незалежності та територіальної цілісності України. По-друге, оскільки велика держава має великий управлінський апарат, то люстрація поширюватиметься приблизно на мільйон чоловік. Окреме питання становить також необхідність перегляду кола осіб, що, відповідно до нового закону, підпадатимуть під неї. Адже якщо люструвати та прибрати з посад всіх тих чиновників, що за часів СРСР обіймали певну посаду, були членом комуністичної партії, то держава позбудеться всіх досвідчених працівників, кращих представників своїх професій, які, можливо, не чинили нічого протизаконного.

Провідні спеціалісти в галузі права вважають, що якщо законодавці будуть приймати не до кінця виважені нормативні приписи з питань люстрації та діяти наосліп за першою ж вимогою «гарячих голів», то держава ризикує понести великі збитки. У разі чого така практика може перетворитися в «полювання на відьом», яскравим прикладом якої був «маккартизм» у США 50-х років.

Таким чином, не дивлячись на всі недоліки люстраційних процесів в Україні, їх проведення є неминучим заходом задля повернення довіри населення та відновлення нормального функціонування владного апарату. Доречним було б законодавче закріплення не тільки такого тимчасового явища як люстрація, а й політичної відповідальності взагалі як гарантії належного виконання представників публічної влади покладених на них обов’язків. Важливо розуміти, що взаємний характер політичної відповідальності державної влади і громадянина є необхідною підвалиною ефективного регулювання політичних комунікацій в умовах правової держави [1, c. 2]. Отже, навіть якщо люстраційний процес в Україні буде не в змозі виконати всі поставлені перед ним завдання, все одно ми зробили крок назустріч реальному функціонуванню принципу політичної відповідальності.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Політична відповідальність державно-управлінської еліти як чинник підвищення ефективності державного управління: наук.-метод. розробка / авт. кол.: Е. А. Афонін, О. Л. Валевський, В. В. Голубь та ін.; за заг. ред. В. А. Ребкала, В. А. Шахова. – К.: НАДУ, 2011. – 44 с.

2. Сахань, О. М. Політична відповідальність влади як чинник формування правової правої культури в Україні [Текст] / О. М. Сахань, О. В. Крайнікова // Вісник Національного університету "Юридична академія України імені Ярослава Мудрого". Серія: Філософія, філософія права, політологія, соціологія / редкол.: А.П. Гетьман та ін. – Х.: Право, 2013. – №5 (19). – С. 193-202.

3. Сахань, О. М. Політична відповідальність як нова політична парадигма цівілізаційного розвитку української держави [Текст] / О. М. Сахань // «Політична наука в епоху суспільних перетворень: потенціал і його реалізація»: Матеріали міжнародної науково-теоретичної конференції (XXV Харківські політологічні читання). –Х.: ХАП, НУ «ЮАУ ім. Ярослава Мудрого», НДІ державного будівництва та місцевого самоврядування НАПрН України, 2012. –– С.135-137.

4. Шклярська, О. Особливості люстрації по-українськи / О. Шклярська // Ракурс. – 2014 [Електронний ресурс]. – Режим доступу до журналу: http://racurs.ua/502-lustracia-vlast-ukraina