Політологія / Регіональні політичні процеси

Демченко Я. В., Семко Н. В.,
Національний Юридичний Університет імені Ярослава Мудрого,

Інститут підготовки кадрів для органів прокуратури України

м. Харків

ЛЮСТРАЦІЯ В УКРАЇНІ

ЯК СПОСІБ ПОДОЛАННЯ ДЕСТРУКЦІЇ ВЛАДИ

Для сучасного українського суспільства характерним є намагання подолати деструкцію політичної влади, яка проявляється у порушенні структури самої влади, нестабільності існуючого в Україні конституційного ладу, загостренні  конфліктів між різними гілками влади та поширенні управлінської кризи, гостроті протистояння влади й опозиції, бюрократизації суспільства, гальмуванні розвитку громадянського суспільства, порушенні конституційних прав і свобод людини, поглиблені соціальної нерівності в суспільстві тощо [7, с. 214]. Однак, "Революція гідності" в Україні довела, що українська нація спрямовує свої зусилля на подолання будь-яких проявів деструкції політичної влади.

Одним з основних способів подолання такого явища є процес очищення державної влади, тобто люстрація. Люстрація (від лат. – lustratio) – це процес очищення через жертвопринесення. Заглиблюючись у історію, можна констатувати, що люстрацію вигадали ще давні римляни для того, щоб відсторонити від влади людей, яких довгий час до неї допускати не можна. В більшості випадків це була заборона їм займати посади продовж певного періоду – від п'яти років і аж до смерті. На сучасному етапі розвитку концепції люстрації, в окремих випадках, йдеться і про заборону балотуватися. До останньої умови досить негативно ставляться у Раді Європи. Однак, тоді, коли йдеться про особливо небезпечних для демократії людей у багатьох країнах світу, де відбулись революційні зміни це дозволяється [3]. Люстрація – досить суперечливе явище, оскільки вона спрямована на утвердження демократії за допомогою методів, які не є демократичними за своєю суттю. Найбільші дискусії викликали правомірність люстраційних заходів у контексті заборони дискримінації за ознакою політичних поглядів, гарантування права на працю та права на повагу до приватного життя. Але незважаючи на це, зрозуміло, що давно настав час проведення очищення та оновлення державного апарату.

Ідеї необхідності очищення державного апарату від тих хто себе скомпрометував, обговорюється в Україні вже не перший рік. Але після трагічних подій грудня 2013-лютого 2014 рр., коли влада застосувала зброю проти мирних протестувальників, необхідність практичного втілення цих ідей стала вимогою суспільства до нового керівництва країни. Водночас слід розуміти, що люстрація не є покаранням, вона не замінює його. Кримінальне переслідування, штрафи та інші види притягнення до відповідальності жодним чином не пов'язані з люстрацією. Люстрація є певного роду фільтром, який свідчить про небезпеку перебування певних осіб при владі [4]. Приміром Німеччина після свого об'єднання у 1990 році, люструвала усіх осіб, котрі були агентами розвідки НДР "Штазі", і на теперішній час таких осіб не допускають до влади. Також у посткомуністичних державах Східної Європи з кінця 80-х років минулого століття люстрація застосовувалась до високопосадовців комуністичного режиму, колишніх агентів таємної поліції, іноді до всіх членів компартій. Зокрема люстрація була проведена в Чехії, Естонії, Польщі, Угорщині, Німеччині, Румунії, Грузії, Литві, Латвії. У більшості випадків така практика мала позитивні наслідки, що призвели до зміни еліт, сприяли економічним та політичним реформам, пришвидшували процес трансформації країни від радянської системи до демократії. Тому слід розуміти, що Україні необхідно зауважити увесь існуючий світовий досвід, задля проведення ефективної діяльності у цьому напрямі.

Звісно явище люстрації має свої плюси та мінуси. Дехто вважає, що нормативне закріплення процедури люстрації прискорить виведення з тіні економіки країни, сприятиме посиленню боротьби з корупцією серед осіб, які займають керівні посади у законодавчих, виконавчих і судових органах влади та очищенню існуючої системи державної влади від посадовців які порушували чинне законодавство.

Існують різні концепції та підходи стосовно визначення підстав на основі яких буде здійснюватись люстрація в Україні. Однією з найдоцільніших ідей, на думку різних суспільних груп, є змушення усіх держслужбовців та суддів пройти перевірку з наданням пояснень на запитання: "Звідки у них та тих людей, з якими вони живуть, такі будинки, автомобілі, яхти і чи задекларовані вони". Ця ідея, до речі, єдина люстраційна ідея, котра об'єднує схід і захід України. Проведення соціологічних опитувань на території всієї України продемонстрували, що розуміння підстав люстрування є різним у всіх куточках держави. Так, наприклад у Львові очевидними є такі речі, як люстрація усіх вихованців радянської системи та нинішнього керівництва Компартії. Проте у Донецьку з цією тезою незгодна велика кількість населення, адже там комуністи – шанована популярна партія. А от люстрація осіб, що не можуть пояснити походження своїх статків підтримується абсолютно усім населенням України [1, с.73].

Сьогодні в нашій країні активізуються дії стосовно проведення люстрації. Перш за все слід зауважити, що 8 квітня 2014 року Парламент прийняв ЗУ "Про відновлення довіри до судової влади", котрий є фактично законодавчо першою спробою проведення люстрації в Україні. Однак слід зауважити, що ці дія щодо очищення влади виявилися достатньо невдалими. Це випливає з того, що відповідно до ЗУ "Про відновлення довіри до судової влади" перевірці підлягають судді судів загальної юрисдикції, які приймали рішення щодо подій, які мали місце з 21 листопада 2013 року до 11 квітня 2014 року. Очевидно, що така вибіркова перевірка, хоча й зумовлена запитом суспільства, однак не вирішує проблему довіри до судової гілки влади. Крім того, заяви про проведення перевірки судді (суддів) згідно із статтею 3 цього закону подаються юридичними або фізичними особами до Тимчасової спеціальної комісії протягом шести місяців з дня опублікування в газеті "Голос України" повідомлення про її утворення. Тобто, навіть не всі судді, які приймали рішення щодо подій, що мали місце з 21 листопада 2013 року до 11 квітня 2014 року, підлягають перевірці, а лише ті, щодо яких будуть подані заяви. Очевидно, така ситуація свідчить не про бажання досягти мети такої перевірки, а про вибірковість. А там, де є вибірковість не уникнути несправедливості.

Безумовно необхідно звернути увагу на ЗУ "Про очищення влади", котрий був опублікований в газеті "Голос України" 15 жовтня 2014 року. Метою цього закону є підвищення ефективності боротьби з корупцією, відновлення довіри до влади та створення умов для побудови нової системи органів влади у відповідності до європейських стандартів. Для досягнення цієї мети закон передбачає проведення "люстраційних" перевірок осіб на відповідність визначеним законом критеріями при вирішенні питання про можливість їх призначення на посади в тих органах влади, що визначені у законі; подальшого перебування на займаних посадах, що підпадають під таку перевірку.

Однак цікавим фактом є те, що автори закону відмовилися від ідеї створення єдиного незалежного органу з проведення люстрації, визначивши головним органом щодо проведення люстрації Міністерство юстиції України. В той час як відповідно до керівних принципів Ради Європи щодо проведення люстрації у відповідності до принципу верховенства права, що затверджені Парламентською асамблеєю Ради Європи, люстрація може проводитися виключно незалежним, спеціально утвореним для цього органом влади. Це дає змогу уникнути багатьох проблем при люстрації, наприклад таких як: різноманітне тлумачення та застосування закону, вибіркове переслідування, прийняття політично вмотивованих чи інших необ'єктивних рішень тощо. Членами люстраційних комісій в інших країнах, де проводилася люстрація, як правило, ставали люди, що мають значний авторитет в суспільстві, оскільки важливо забезпечити справедливість люстрації в очах громадськості. Відсутність незалежності осіб, що будуть брати участь у процесі люстрації буде логічно підривати довіру до цього процесу. Крім того, Парламентська асамблея Ради Європи в п.12 резолюції №1096 від 1996 року відзначила, що люстраційні або інші адміністративні заходи, які запроваджує держава, будуть сумісними з принципами демократичної та правової держави, лише якщо дотримано таких критеріїв: 1) принцип наявності вини повинен бути індивідуальним, а не колективним і має бути встановлений у кожному конкретному випадку;
2) повинні гарантуватися право на захист, презумпція невинуватості та право на оскарження в суді.

Крім того, у п.13 цієї ж резолюції ПАРЄ рекомендувала проводити такі заходи відповідно до Керівних принципів щодо забезпечення дотримання люстраційними законами та подібними адміністративними заходами вимог правової держави. Однак далеко не всі вони були дотримані в законі. Заборона обіймати будь-які посади в органах державної влади в наслідок люстрації не повинна перевищувати 5 років, оскільки не слід недооцінювати можливості позитивних змін у ставленні та звичках особи. У законі ж передбачено, що людина люстрована, за критеріями встановленими законом, впродовж 10 років позбавляється права обіймати посади в органах державної влади й місцевого самоврядування. Принагідно необхідно зауважити, що строк погашення судимості для особи, яка засуджена до позбавлення волі за особливо тяжкий злочин, становить лише 8 років. У ч.3 ст. 1 Закону натомість закріплює положення, згідно якими знаходження певний період протягом встановленого проміжку часу окремих посад є достатньою підставою для визнання особи такою, що підлягає звільненню і забороні обіймати державні посади протягом 10 років. Таким чином, сам по собі факт зайняття певної посади розглядається як презумпція винуватості, що є абсолютно нелогічним і крім того грубим нехтуванням вимог стосовно невинуватості особи та індивідуалізації її вини і прямо порушує вимоги статті 62 Конституції України. Слід також згадати про недосконалість застосування "економічних" критеріїв люстрації. Наприклад люстрації підлягають ті державні службовці, які не зможуть підтвердити законність доходів, витрат і зобов’язань за останні 3 роки, як власних, так і близьких йому осіб. Ця норма певною мірою кореспондується із запитом суспільства, на те що;"важливою складовою при відборі нових чиновників, представників судових органів та органів прокуратури має бути перевірка їхнього майнового стану". Однак, проект не уточнює, кого вважати "близькими особами", крім того, незрозуміло як держслужбовець зможе зазначити в декларації свої видатки за останні 3 роки, якщо обов'язок вести такий облік на нього не покладався раніше. Такі недопрацювання, вочевидь, стануть підставою не для одного позову від держслужбовців. Адже оскаржити результати люстрації можна до адміністративного суду, де не послуговуватимуться політичними мотивами звільнень і встановлення обмежень на працю [5]. З практичної точки зору ЗУ "Про очищення влади"містить багато положень, котрі неможливо реалізувати. Наприклад, вимога звільнення керівного складу всіх міністерств і відомств може викликати в країні кадровий колапс, оскільки в певних галузях звільненим просто немає заміни. У при кінцевих положеннях закладається необхідність прийняття нових законів, однак неприйняття цих законів не зупинить дію закону "Про очищення влади". Це зумовить процес масового звільнення, котре розпочнеться негайно після прийняття закону.

Дехто, вважає, що закон про люстрацію є піаром, а не ефективним законом, який здатний відновити довіру людей до влади. Так, наприклад, Орест Зог, вважає, що: ЗУ "Про очищення влади "передбачає звільнення більше мільйона чиновників, що в умовах війни означає крах держави. Норми прописані нечітко, їх виконання є досить важким, окремий орган з люстрації не створюється, як у більшості країн, котрі підходили до цього процесу ґрунтовно [6]. Процедура перевірки чиновників не обмежена в часі, а її механізм скопійовано із уже діючих законів [2, с.127]. Тобто існуючий закон є лише спробою провести очищення "авгієвих конюшень" і його прийняття символізує бажання суспільства як найскоріше втілити дану ідею у життя, однак слід розуміти, що на даному етапі існуючий закон не є чітким. Цей закон не деталізує і не конкретизує усі аспекти пов'язані з таким неймовірно складним і важливим для нашої держави процесом люстрації.

Отже, події останнього часу свідчать, що Україна стоїть на порозі здійснення рішучих дій стосовно подолання проявів деструкції влади. Українська нація обрала шляхом цього подолання процес люстрації, котрий й насправді здатний змінити життя нашої держави на краще. Однак нещодавно прийняті закони свідчать про поспішність і непродуманість реалізації цієї безумовно надважливої мети. Тому, на нашу думку, слід зауважити , що лише порядком, узгодженістю, розумністю, деталізацією і конкретизацією власних дій вітчизняний законодавець здатен вивести Україну на суто новий рівень життя, провести ряд реформ і нарешті здійснити євроінтеграцію.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Шевчук, C. Люстрація та ретроактивна справедливість: європейські стандарти захисту прав людини при переході до демократичного правління [Текст] / С. Шевчук // Юридичний журнал. – 2006, №2. – С.65-80.

2. Кравчук, Д.В. Політична люстрація державних службовців, як форма здійснення громадянського контролю [Текст] /Д.В. Кравчук // Актуальні проблеми юридичної науки ("Десяті осінні юрид. читання"): зб. тез міжнар. наук. конф. – м. Хмельницький, 18-19 лист. 2011 р., Хмельницький ун-т упр. та права. – Ч.2. – Хмельницький: Хмельниц. ун-т управ. та права, 2011. – С.125-128.

3. Портнов, A. Люстрація всупереч праву: проект закону про очищення влади не відповідає євростандартам [Текст] / А. Портнов // Закон і бізнес. – 2014. –№ 34/35(23 серпня-5 вересня). – С. 10.

4."Люстрація – це не покарання" [Текст]: [Голова Люстраційного комітету про план діяльності комітету] / Є. Соболєв, спілкувалася О. Тимощук // Юридичний вісник України. – 2014. – № 14(5-11 квітня). – С. 10.

5. Стрижевська, A. Люстрація суддів: відновлення довіри до правосуддя чи політична помста? [Текст] // Юридичний вісник України. – 2014. – N 25(21-27 червня). – С. 4.

6. Глотов,O.M. Люстрація по-українськи: перспективи втілення [Текст]/ О.М. Глотов // Юридичний вісник України. – 2014. – N32(9-15 серпня). – С. 7.

7. Сахань,O.M. Деструкція політичної влади як об'єкт наукового дослідження [Текст] / О.М. Сахань // Вісник Національної юридичної академії України ім. Ярослава Мудрого. Серія: Філософія, філософія права, політологія, соціологія: Зб. наук. пр. – Х.: Право, 2009. – Вип. 1. – С.209-219.