Політологія/4.Політичне лідерство

(історія, проблеми, перспективи)

Левкович О.М.

К.і.н., доцент Чорна Н.М.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

Проблеми та перспективи політичного лідерства в Україні

Актуальність дослідження. Політичне лідерство є могутнім джерелом і рушійною силою політичного процесу. Потреба в політичному лідерстві лежить в сутності, природі самої людини та суспільства, є способом суспільної самоорганізації, упорядкування суспільно-політичного життя.

Особлива потреба і зацікавленість у політичних лідерах і лідерстві виникає в перехідні періоди, на етапах переходу від однієї політичної системи до іншої, від авторитарних політичних режимів до демократичних, в умовах послаблення механізмів державно-політичного регулювання, лібералізації соціально-економічних відносин, переструктурування та модернізації суспільства, вироблення нових цінностей, в умовах незрілої політичної культури та свідомості. В цих умовах політичне лідерство часто стає тим інтегративним чинником, який сприяє збереженню цілісності суспільства, зорієнтовує його у напрямах розвитку, активізує процес державотворення, фактично легітимізує новий суспільно-політичний лад.

Для українського суспільства в умовах активізації політичної свідомості суспільства, підвищення інтересу до політичного життя, формування потужних політичних сил, становлення більш самостійних та плюралістичних засобів масової інформації – особливий інтерес становить питання ефективності діяльності політичних лідерів, їх професіоналізму, здатності з користю для суспільства виконувати покладені на них обов'язки.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблемі політичного лідерства присвячені праці таких вітчизняних вчених, як М. Михальченко, В. Андрущенко, В. Лугового, Ю. Сурміна, Ю. Левенця та багато інших.

Мета статті. Аналіз проблем становлення інституту політичного лідерства в Україні та визначення майбутніх перспектив політичного лідерства в Україні.

Виклад основного матеріалу. Політичне лідерство є різновидом соціального лідерства і пов’язане з управлінням державними та суспільними процесами. Завдяки своїм особистим якостям політичний лідер має домінуючий вплив на членів соціальної групи. Політичний лідер – це особа, яка займає перші позиції у політичних структурах: державній владі, органах місцевого самоврядування, політичних партіях, групах тиску тощо [3].

Політична ситуація в Україні характеризується, з одного боку, великою кількістю досить слабких політичних організацій з низьким рівнем реального впливу на суспільство і відповідальності перед громадськістю, які не мають серйозних політичних, соціально-економічних, освітніх і культурних програм, здатних вказати конкретні шляхи подолання соціально-економічних проблем. Діяльність таких політичних сил і їх лідерів переважно визначається груповими інтересами та корисливістю, що викликало потужну хвилю корупції, зловживань владою як в середовищі політичної еліти і лідерів, так і в їх оточенні. З іншого боку, останніми роками в Україні помітно активізується політична свідомість суспільства, підвищується інтерес громадян до політичного життя, формуються потужні політичні сили, відбувається становлення більш самостійних та плюралістичних засобів масової інформації.

За таких умов особливий інтерес становить питання ефективності діяльності політичних лідерів, їх професіоналізму, здатності з користю для суспільства виконувати покладені на них обов'язки, адже саме політичне лідерство може стати тим інтегративним чинником, який сприяє збереженню цілісності суспільства, зорієнтовує його у напрямах розвитку, активізує процес державотворення [2].

В Україні є певні проблеми стосовно формування політичного лідера. Народ не довіряє владі, не довіряє опозиції. Люди збагнули, що формуванням політичного лідера займаються всі, це є як бренд. Над образом працюють іміджмейкери, піар-компанії і т.п. Тобто, зараз є проблема в тому, що політичний лідер не є справжнім.

На нашу думку, серед основних характеристик вітчизняних еліт і лідерів, які впливають на ефективність їх діяльності, найбільш важливими є:

- брак у вітчизняних еліт і лідерів чітко сформованої мети і уявлення про напрям розвитку країни;

- розкол за ціннісними характеристиками: з одного боку – на тих, хто прагне розбудовувати державу на основі західних цивілізаційних демократичних цінностей суспільно-політичного, економічного і культурного розвитку, і з іншого боку – на тих, хто тяжіє до «керованої демократії», орієнтується на сильну державну владу, здатну виступати не лише в якості соціального арбітра, але й визначати напрямки реформ;

- українська еліта є фрагментованою, тобто такою, що володіє низьким рівнем структурної інтеграції, невеликою здатністю до консенсусу з приводу вибору та збереження основних суспільних цінностей; у той же час, елітні групи спроможні у складні, кризові моменти проявляти прагматизм і здатність до політичного компромісу;

- клановість, закритість формування, консервативність, регіональна прив'язаність політичних еліт;

- домінування «кумівства» та особистої відданості при призначенні на ключові державні посади;

- зрощеність політичної і економічної еліти, часто – за визначальної ролі останньої;

- вплив політико-бізнесових угруповань в Україні є потужнішим, ніж вплив партійних структур;

- відірваність політичних еліт і лідерів від народу та прірва між інтересами сторін, відмова лідерів від відповідальності за результати свого управління державою, що, відповідно, обумовлює недовіру народу до них;

- прихід до влади відбувається переважно не завдяки особистим досягненням чи здібностям, оціненим народом, а на хвилі недоліків і помилок опонентів, попередників [2].

Сучасна представницька демократія переживає глибоку кризу. Вона надає більше шансів пробитися до влади не кращим, а більш «пролазним» людям, тим, у кого більші фінансові можливості. Лідерство в його нормативному розумінні не дуже стикається з демократією, оскільки передбачає пріоритетний вплив однієї особи, а це вже потенційний авторитаризм. Проте, деякі тенденції розвитку лідерства проявляються досить чітко. Так, лідерство все більше охоплюється інституалізацією, тобто рекрутування, підготовка і шлях до влади лідера жорстко регламентується самою системою. Друга тенденція: значне зростання значення професіоналізації лідера, спеціальної підготовки. Тому, як це не парадоксально, саме демократія ставить перепони на шляху появи на політичній арені яскравих самобутніх лідерів [4].

Інститут політичного лідерства в сучасній Україні вимагає глибинних змін. Країна, маючи незбалансовану економіку й неструктуроване суспільство, потребує політичного лідерства, орієнтованого на національно-державні цінності, що створює передумови ефективного державного управління [1].

Серед основних проблем, вирішення яких, на нашу думку, сприятиме підвищенню ефективності діяльності політичних лідерів в Україні, є необхідність: спільними зусиллями представників різних політичних сил, науковців, громадськості чітко визначити національні інтереси України; створення потужних партій європейського типу, лідери яких відчуватимуть відповідальність перед рядовими членами і виборцями; сприяння появі загальнонаціональних лідерів, які будуть поділяти цінності, притаманні більшості населення; набування політичним лідерством системного професійного характеру; подолання розриву між політичними елітами, лідерами і суспільними групами, інтереси яких вони представляють.

Висновки. Для сучасної України становлення ефективного інституту політичного лідерства, з огляду на необхідність побудови сильної держави, надзвичайно важливе. Існує низка проблем, які необхідно вирішувати.

Визначаючи умови, за яких діяльність лідера в Україні може бути ефективною, не можна не відзначити необхідність реалізму у здійсненні перетворень, розуміння тих об’єктивних складностей, що їх викликають не лише соціально-економічні або міжнародні умови, а й особливості політичної культури населення.

У нинішніх умовах становлення політичного лідерства в українській державі кожний, хто претендує на політичне лідерство чи то в партії, суспільному русі, масовій організації чи державі, повинен враховувати наступні моменти: нести персональну відповідальність перед суспільством за реалізацію прийнятих рішень, програм; навчитися слухати і вести паритетний діалог з політичними опонентами, зжити підозрілість до інакомислячих; відмовитись від позиції універсального вершителя долі людей.

Список використаних джерел

1. Батушан В.В. Становлення інституту політичного лідерства в сучасній Україні: досягнення та перспективи / В. В. Батушан // Аналітика і влада. – 2011. – №4. – С. 53-63.

2. Корнієнко В.О. Ефективність політичного лідера: критерії та механізми реалізації в сучасній Україні : монографія / В.О. Корнієнко, І. Д. Похило. – Вінниця : ВНТУ, 2009. – 140 с.

3. Траверсе О. Інститут політичного лідерства в Україні / О. Траверсе // Політичний менеджмент. – 2011. – №3. – С. 80-87.

4. Траверсе О. Політичне лідерство у процесі українського державотворення: реалії та перспективи / О. Траверсе // Політичний менеджмент. – 2011. – №6. – С. 82-90.