Ященко Віта Миколаївна

Ященко Віта Миколаївна

студентки V курсу Дніпропетровського університету імені Альфреда Нобеля

Унітаризм чи федералізм як основа конституційного ладу в Україні

Дискусії про федералізм чи унітаризм в Україні раз-у-раз спалахують саме тоді, коли загострюється загальнополітична ситуація й на порядок денний знов і знов постають питання вибору оптимальних варіантів державного устрою для країни.

Унітаризм є однією з двох форм державного устрою, елементом, який відображає спосіб адміністративно-територіальної організації держави, поділ її на складові й розподіл влади між цими частинами та між самою державою. Нині 170 державам (з понад 220) притаманна унітарна форма територіально-політичної організації. Така багатоманітність і різновид унітарної форми територіального державного устрою зумовлює необхідність структуризації наукових знань про них.

У контексті тенденцій, які нині спостерігаються в багатьох державах, у тому числі й в Україні, дослідження проблеми державного устрою залишається особливо актуальним.

Згідно з ч. 2 ст. 2 Конституції Україна є унітарною [1]. Водночас останнім часом має місце полеміка в політичних і наукових колах про те, яка з двох наявних форм устрою – унітаризм чи федералізм – є найбільш прийнятною для нашої держави. Зважаючи на це, хотілося б звернути увагу на сутність, юридичну природу й особливості вказаних форм територіального устрою.

Унітарні держави можуть бути республіками (Польща, Італія, Португалія, Франція та ін.), монархіями (Швеція, Велика Британія, Голландія та ін.), однонаціональними (наприклад, в Океанії) та багатонаціональними (переважна більшість держав), прикладом федерації є (США, Росія, Австрія, Швейцарія, ФРН, Канада, Мексика, Бразилія, Аргентина, Венесуела, Індія, Малайзія, Австралія та ін. — разом у світі існують 24 федеративні держави. На шляху до федерації, здійснюваної з 1988 р. у три етапи, перебуває Бельгія) [2].

Занурюючись в глиб історії ми можемо спостерігати, що унітарна форма державного устрою виникла одночасно з державою. Унітарними були Римська імперія, імператорські Японія та Китай, середньовічні європейські монархії. І лише в період розвитку капіталізму, в зв'язку з появою багатьох прогресивних ідей, з'явилися федерації, а також конфедеративні міждержавні союзи. Існування та розвиток унітарної держави тісно пов'язані з функціонуванням центральних і місцевих органів влади. Функціональна діяльність цих органів безпосередньо стосується життя суспільства й держави. Тому доволі складно знайти критерій для класифікації унітарних держав. Необхідність такого пошуку дуже важлива в зв'язку з необхідністю вивчення багатоманітності унітарних держав, розкриттям змістовного наповнення того чи іншого виду унітарної держави. Все це дає можливість дослідити як позитивні, так і негативні сторони існування унітарної держави та, за великим рахунком, зрозуміти шляхи найефективнішого функціонування унітарної держави взагалі та України зокрема, особливо з огляду на складні виклики, які висунули перед державою й суспільством сучасні реалії [3, с. 133-134].

За рівнем залежності місцевих органів від центральної влади унітарні держави поділяються на централізовані, децентралізовані та змішані. У централізованих державах органи самоврядування підпорядковуються центрові, місцеві органи влади очолюють призначені з центру керівники. Децентралізовані унітарні держави мають значну самостійність у вирішенні питань місцевого життя, а в змішаних — поєднуються ознаки централізації та децентралізації [4, с. 112-113].

Питання державного устрою України може актуалізуватися в зв'язку з поширенням у регіонах ідей федералізму. Нині політичні сили розкололися на два табори: перші відстоюють принципи унітарності, а другі є прибічниками федералізації. Прибічники унітаризму вважають, що проблеми, які постали перед Україною, значно простіше розв'язати саме в умовах унітарної форми правління. Тим паче, що наша держава не має традицій федеративного устрою; занадто довго вона йшла шляхом об'єднання всіх своїх земель, аби нині встановлювати внутрішні кордони. На їхню думку, федералізація України призведе до дестабілізації політичної ситуації, міжнаціональних конфліктів і, зрештою, до розколу держави. Прибічники федеративного устрою звертають увагу на те, що процес федералізації в країнах світу триває. Вони зазначають: жорстка підпорядкованість місцевих органів влади центральним спровокує антиукраїнські настрої в низці регіонів, особливо з огляду на рівень життя населення в сусідніх країнах. Підпорядкованість місцевих органів влади центру, який жертвуватиме інтересами окремих регіонів на користь більшості населення України, не виключає бажання таких регіонів перейти під юрисдикцію інших країн або ж утворити нову державу. По суті, прибічники федералізму в Україні однією з найбільших загроз єдності України вважають тенденцію до жорсткої унітаризації держави. Обстоюючи український федералізм, його прибічники підкреслюють необхідність надання регіонам ширших повноважень і самостійності (за винятком права виходу зі складу України), обмеження влади центру. Це, на їхнє переконання, має стимулювати всі процеси життєдіяльності суспільства.

Нині не існує однозначної відповіді на запитання, який державний устрій є найкращим для нашої держави. Відсутні наукові дослідження, експертні оцінки, виважені підходи до питання про необхідність збереження унітарності України чи її федералізацію. Але все ж принцип унітаризму як базова цінність конституційного ладу повинен залишатися незмінним і бути предметом ґрунтовних наукових досліджень. Не варто змінювати (нехай і не досить ефективний) механізм унітаризму заради утворення нового, федеративного, якому в Україні ще доведеться доводити свою ефективність. Демократія в державі, суверенітет і незалежність забезпечуються не змінами територіального устрою, а, зокрема, стабільним економічним зростанням. Упродовж останніх десятиріч мають місце процеси перетворення федеративних держав на унітарні, причому без внесення якихось змін до конституції.

Українська державність історично склалася як унітарне утворення, а тому в майбутньому для нашої держави більш природним та історично сформованим є саме унітарний державний устрій, можливо, навіть зі збереженням автономії як утворення, що має вирішувати виключно внутрішні питання, а також істотним розширенням самостійності місцевого самоврядування за рахунок подальшої демократизації в здійсненні державної влади [5].

Список використаної літератури

1.Конституція України прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року: за станом на 02.03.2014 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.

2.Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. — Харків: Консум, 2001. — 656 с

3.Теорія держави і права / Під ред. О. В. Зайчука. — К.: Юрінком Інтер, 2006. – 240 с.

4.Загальна теорія держави і права: Підручник / За ред. М. В. Цвіка, О. В. Петришина. – Х.: Право, 2009. – 579 с.

5.Кушнір О. Унітаризм як базова цінність конституційного ладу України / О.Кушнір // Віче. – 2014. – №19 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.viche.info/journal/2942/.