Право/ 2.Адміністративне і фінансове право

студентка Шелепа А.С.

Науковий керівник:

к.ю.н. Меліхова О.Ю.

Запорізький національний університет, Україна

Презумпція невинуватості в адміністративному праві

Адміністративне право України без заперечень можна віднести до найоб᾽ємнішої галузі вітчизняного права. На сьогодні ця галузь дуже стрімко розвивається і потребує постійного корегування. Можливо саме тому відсутня єдина кодифікація адміністративного законодавства. Рухаючись у напрямку європейських стандартів, варто звернути увагу на гарантії захисту людини і громадянина від незаконного притягнення до відповідальності. Таке притягнення особи до відповідальності за адміністративне правопорушення може мати великий вплив на її як моральний та матеріальний стан, так і на соціальне становище у суспільстві в тому числі.

Тому дана стаття має на меті проаналізувати і з’ясувати місце презумпції невинуватості в адміністративному праві.

Свій вклад у дослідження відповідної теми внесли відомі правознавці: І. Зозуль, В. Колпаков, Д. Лук᾽янець, Т. Коломоєць, М. Тищенко та інші.

Отже, якщо говорити про сучасне визначення поняття презумпції, то на сьогоднішній день немає єдиного чіткого визначення. Розглянемо ті, які зустрічаються в словниково-енциклопедичній, довідниковій та науковій літературі найчастіше.

Сучасний словник іншомовних слів визначає презумпцію як 1. Припущення, яке визнається достовірним, поки не буде доведено протилежне; 2. Презумпція невинуватості - положення, закріплене в законі, згідно з яким людину вважають невинною доти, доки її невинність не буде доведена в суді відповідно до чинного законодавства»[1].

Великий російський енциклопедичний словник наводить поняття одного з видів презумпції - презумпції невинуватості: «Презумпция невиновности - один из демократичных правовых принципов судопроизводства, согласно которому обвиняемый считается невиновным до тех пор, пока его вина не будет установлена судом в соответствии с законом»[2]. 

Як основоположний і центральний принцип, презумпція невинуватості закріплена положеннями ч.1 ст.11 Загальної декларації прав людини: «Кожна людина, обвинувачена у вчиненні злочину, має право вважатися невинною доти, поки її винність не буде встановлена в законному порядку шляхом прилюдного судового розгляду, при якому їй забезпечують усі можливості для захисту»[3].

Презумпція невинуватості зафіксована також і у Міжнародному пакті про громадянські і політичні права, зокрема у п.2 ст.14: «Кожен обвинувачений в кримінальному злочині має право вважатися невинним, поки винність його не буде доведена згідно з законом»[4].

В Україні презумпція невинуватості знайшла закріплення у ст.62 Конституції України,а саме: «Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь»[5].

Проте зміст цих положень поширюється на сферу застосування кримінального права та процесу. Натомість сфера адміністративного примусу, по суті, залишається без конституційного визнання презумпції невинуватості.

Таке становище не є виправданим. Притягнення до адміністративної відповідальності має для особи певні негативні наслідки. Ось чому вважаємо за необхідне поширення презумпції невинуватості на адміністративно-юрисдикційну сферу.

Хоча деякі ознаки презумпції невинуватості закріплюються ст.7 Кодексу України про Адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), згідно з якою «ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв’язку із адміністративним правопорушенням, інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом»[6].

Істотною ознакою презумпції невинуватості є те, що ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні протиправного діяння. З цього випливає, що обов'язок доводити вину особи покладається на обвинувача, тобто на органи та посадових осіб, які встановили факт скоєння протиправного вчинку і порушили провадження в справі.

Проте не можна не брати до уваги бажання громадянина, залученого до адміністративного процесу як особа, притягувана до відповідальності, самостійно брати участь у процесі встановлення об'єктивної істини в справі. Так ст.268 КУпАП передбачає можливість самостійно подавати докази, заявляти клопотання. Тому активна позиція громадянина, котрий виступає в процесі як особа, притягувана до відповідальності, є своєрідним каталізатором процесу.

Доказами у справі про адміністративне правопорушення відповідно до ст. 251 КУпАП є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність або відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи у його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, що притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, протоколом про вилучення речей та документів, а також іншими документами[6].

Особливістю доказів є те, що вони мають бути одержані в установленому

законом порядку, в іншому разі вони не будуть мати доказової сили.

Таким чином, презумпцію невинуватості особи слід розглядати як основоположний принцип адміністративного права та процесу; як головний серед способів захисту прав та законних інтересів людини і громадянина; а також як найдемократичніший та найгуманніший принцип адміністративно- юрисдикційної діяльності, що є вищим проявом поваги до честі та гідності людини і громадянина.

Література:

1. Скопненко О.І. Сучасний словник іншомовних слів: Близько 20 тисяч слів і словосполучень / О.І. Скопненко, Т.В. Цимбалюк, Г. П. Півторак. − К.: Довіра, 2006. − 790с.

2. Прохоров А.М. Большой Российский энциклопедический словарь / А.М. Прохоров, А.П. Горкин, В.И. Бородулин, В.М. Карев − М.: Большая Российская энциклопедия, 2005. − 1888 с.

3. Загальна Декларація прав людини від 10 грудня 1948 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/995_015.

4. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права від 19 жовтня 1973 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/995_043.

5. Конституція України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80.

6. Кодекс України про адміністративні правопорушення від 07 грудня 1984 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/80731-10.