Психология / 11. Психофизиология

Почтовюк А.Б., Рубан В.В.

Кременчуцький національний університет імені Михайла Остроградського

Психофізіологічні основи управління персоналом

Управління людською діяльністю існує стільки, скільки люди живуть і працюють разом, а завдяки А. Файолю управління стали вважати особливою діяльністю. Так у 20-х роках ХХ ст. виникла прикладна міждисциплінарна наука «психологія управління», актуальність якої з кожним роком становиться все більшою.

Дослідженням питань психології управління займались такі науковці, як А. Гастєв, В. Добринін, Б. Вендров, Л. Уманський, Б. Ломов, І. Волков, Ю. Ємельянов, А. Журавльов, Б. Кузьмін, Б. Шорохова, В. Зігерт, Л. Ланге, П. Дракер та інші.

На думку В. Лозниці, розгляд психології менеджменту як міждисциплінарного напряму дещо звужує її значення і сферу впливу, а саме керуючи персоналом, менеджер повинен стимулювати його роботу, розкривати творчі можливості працівників, дбати про психологічну сумісність і на цій основі кооперувати працю персоналу, піклуватися про імідж організації, товару і свій власний, вміти побудувати психологічну службу тощо [1]. І тому постає необхідність у вивчені психофізіологічних основ управління.

Психофізіологічні основи управління являють собою комплекс знань та засобів впливу на підлеглих через основні «закони» фізіології людини. А. Б. Леонова підкреслює, що поняття функціонального стану вводиться для характеристики діяльності або поведінки людини, що приносить позитивний результат [2]. В.І.Медведєв запропонував наступне визначення функціональних станів: «функціональний стан людини являє собою інтегральний комплекс наявних характеристик тих функцій і якостей людини, які прямо або опосередковано обумовлюють виконання певної діяльності» [3].

Рис. 1 – Функціональні стани людини під час діяльності

Традиційною галуззю вивчення функціональних станів (рис. 1) у психології є дослідження динаміки працездатності і стомлення.

Стомлення – це природна реакція, пов'язана з наростанням напруги при тривалій роботі [1]. По мірі зростання втоми спостерігаються значні зміни в протіканні різних психічних процесів, адже для цього стану характерні помітне зниження чутливості різних органів почуттів разом із зростанням інерційності цих процесів. Відповідно до розвитку стомлення відбувається трансформація мотивів діяльності. Якщо на ранніх стадіях зберігається «ділова» мотивація, то потім переважаючими стають мотиви припинення діяльності або відходу від неї. При продовженні роботи у стані стомлення це призводить до формування негативних емоційних реакцій.

Серед обов'язкових умов, що забезпечують працездатність людини, важливе місце займає правильне чергування праці та відпочинку. Психофізіологами встановлено, що психологічна бадьорість починається з 6 годин ранку і утримується протягом 7 годин без особливих коливань. Подальша працездатність вимагає підвищеної вольового зусилля. До 18-ї години психологічна бадьорість поступово зменшується, а до 19 години відбуваються специфічні зміни в поведінці, а саме – з’являється схильність до нервозності, а у деяких людей починаються головні болі, тому цей час психологи називають «критичною точкою». До 20 години знову активізується психіка, скорочується час реакцій, людина швидше реагує на сигнали. Такий стан триває і далі: до 21 години особливо загострюється пам'ять, вона стає здатною відобразити багато з того, що не вдалося вдень. Далі відбувається падіння працездатності: до 23 години організм готується до відпочинку.

В післяобідній час є два найкритичніші періоди: перший – близько 19 годин, другий – близько 22 годин. Для співробітників, що працюють в цей час, потрібне особливе вольове напруження і посилення уваги. Найбільш небезпечний період – 4 години ранку, коли всі фізичні і психічні можливості організму близькі до нуля. Працездатність і коливається протягом тижня. Добре відомі витрати продуктивності праці в перший, а іноді і в другий день робочого тижня. Працездатність зазнає також сезонні зміни, пов'язані з порами року (навесні вона погіршується).

Щоб уникнути шкідливого перевтоми та для відновлення сил, працівникам необхідний відпочинок. Для попередження перевтоми працівників доцільні так звані «мікроперерви», тобто короткочасні (5 – 10 хв.) перерви під час роботи, при чому чим одноманітніше праця, тим частіше повинні бути перерви. При розробці режиму праці і відпочинку менеджеру слід прагнути до заміни невеликого числа тривалих перерв більш короткими, але частими.

Література:

1. Лозниця В.С. Психологія менеджменту: навч. посібник / В. С. Лозниця – Київ : КНЕУ, 1997 . – 245 с.

2. Леонова А. Стресс-менеджмент: технология управления стрессом в профессиональной деятельности // Леонова А., Качина А. / "Управление персоналом" – 2007 , 26с.

3. Зинченко В. П. Введение в эргономику. / Под ред. Зинченко В. П. – Москва, 1974. – 94с.