Психология и социология/12. Социальная психология

Слухач магістратури Селіванова О.І.

Харківський національний університет внутрішніх справ, Україна

Теоретичний аналіз психологічних підходів до розуміння «Я»-концепції

У сфері вивчення психології гостро стоїть питання, пов'язане з дослідженням концепції «Я». Як варто відзначити, в даний час значимо виріс обсяг робіт, присвячених проблемам «Я» і вони все більш глибоко розкривають змістовний смисл цього досить складного феномена і одночасно виходять на нові проблеми та диференціюють питання, пов'язані з ним.

В психологічних дослідженнях різних авторів увявлення про «Я» - концепцію досить різноманітні і неоднорідні. Якщо одні дослідники намагаються приділити більше уваги вивченню «Я» - образу, то інші ж дослідники зупиняються на вивченні проблеми самоставлення і його будови, розглядається будова самосвідомості, досліджується структура «Я» -концепції.

Саме таке розмаїття теоретичних підходів обумовлює необхідність проведення аналізу даної проблематики.

Актуальність даної проблеми полягає в тому, що феномен «Я» - концепції остаточно не вивчений донині і вимагає більш глибинного розгляду. Також варто відзначити, погляди різних вчених, їх підходи до вивчення «Я» - концепції не співвідносяться один з одним. Це можна пояснити насамперед тим, що різні наукові діячі відштовхувалися у своїх дослідженнях від різних цілей і завдань, і відповідно погляди їх на дану категорію, її структурні та змістовні складові настільки суперечливі. Також багато дослідників ставлять проблему «Я» - концепції вузькоспеціально, в рамках свого конкретно - наукового підходу.

Саме тому, на наш погляд, необхідно, з одного боку, розглядати «Я» - концепцію як закономірний і завжди - унікальний результат психічного розвитку особистості, з іншого, - дослідити феномен «Я» - концепції, виділяючи її сутнісні ознаки, структурні компоненти, характеристики, що відрізняють її від особистості, свідомості і самосвідомості.

Мета даної статті: аналіз теоретичних підходів до розуміння «Я» - концепції та її структури в психологічній науці.

Таким чином, у цій статті ми проведемо аналіз наукової літератури з досліджуваної проблеми та виявимо погляди вітчизняних і зарубіжних авторів на сутність «Я» - концепції.

Хоча зміст і обсяг поняття «Я» - концепції є дискусійним, але якщо узагальнювати основні підходи до її вивчення, то можна виділити найбільш значущі критерії її дослідження в психологічній науці.

Почнемо з того, що основоположником вивчення «Я» - концепції прийнято вважати У. Джемса. У своїй моделі він розділив особистість на дві складові: «Я» - пізнаване і «Я» - познающє. При цьому він підкреслював, що такий поділ досить умовний, адже відокремити «Я» - пізнаване і «Я» - познающє можливо лише у чисто теоретичних побудовах.

В цілому, «Я» - концепцію можна визначити насамперед як сукупність всіх уявлень індивіда про себе, отриманих в результаті критичного погляду на себе, свої вчинки, спосіб життя і т.п. [1, с. 12-17].

При цьому важливо відзначити, що «Я» - концепція, як сукупність всіх уявлень індивіда про себе неодмінно сполучена з їхньою оцінкою. Описова складова «Я» - концепції - образ «Я» або картина «Я»; складова, пов'язана зі ставленням до себе або до окремих своїх якостей, - самооцінка або прийняття себе.

Р. Бернс же казав, що виділення оціночної і описової складових дозволяє розглядати «Я» - концепцію як сукупність установок, спрямованих на самого себе. У визначенні установки підкреслюються три головні елементи: переконання, яке може бути як обгрунтованим, так і необгрунтованим (когнітивна складова установки); емоційне ставлення до цього переконання (емоційно-оцінна складова); відповідна реакція, яка, зокрема, може виражатися в поведінці (поведінкова складова). І таким чином, стосовно до «Я» - концепції ці три елементи установки можна конкретизувати так: образ «Я», тобто уявлення індивіда про самого себе; самооцінка - афективна оцінка цього уявлення, яка може володіти різною інтенсивністю; і, нарешті, потенційна поведінкова реакція, тобто конкретні дії, які можуть бути викликані образом «Я» і самооцінкою [2].

З точки зору І.С. Кона поняття «Я» розкривається як активно-творче, інтегративний початок, що дозволяє індивіду не тільки усвідомлювати себе, а й свідомо спрямовувати й регулювати свою діяльність. Також наголошується двоякість цього поняття: «Я» як суб'єкт мислення, рефлексивне «Я», а також «Я» як об'єкт сприйняття і внутрішнього почуття.

Уже в перших десятиліттях ХХ століття Ч. Кулі і Дж. Мід стали вивчати «Я» - концепцію з позицій соціології. Даний напрямок отримав назву «Соціальний інтеракціонізм». Ч. Кулі і Дж. Мід розвинули теорію «дзеркального Я» і поставили в основу своєї позиції тезу про те, що саме суспільство визначає як розвиток, так і зміст «Я» - концепції.

Д. Сьюпер, Дж. Бугенталь як автори індивідуального підходу зробили протилежний акцент - поставили в основу своєї теорії внутрішні чинники становлення «Я» - концепції.

Вітчизняний дослідник В.А. Ядов розробляє проблему особистості в контексті теорії соціальної установки. На його думку, окремі установки не існують самі по собі, а складаються в певну ієрархічну систему диспозицій. Таким чином, В.А. Ядов, а за ним і І.С. Кон вважають, що розуміння образу «Я» як соціальної установки, настановної системи, дозволяє представити його структуру як деяку систему когнітивних, емоційних і поведінкових ознак. В.А. Ядов вважав, що образ «Я» - одна з найважливіших для особистості соціальних установок»[3].

Зовсім інакше до вивчення «Я» підходили представники психоаналітичної школи. Так Е. Еріксон, спираючись на погляди З. Фрейда, розглядає «Я» - концепцію крізь призму его-ідентичності. Виходячи з його уявлень, характер его-ідентичності нерозривно пов'язаний з особливостями навколишнього індивіда культурного середовища та його можливостями. Е. Еріксон описав вісім стадій розвитку особистості, які безпосередньо пов'язані із змінами его-ідентичності. Також, на відміну від символічного інтеракціонізма, він пише про механізм формування «Я» - концепції як про несвідомому процесі.

Механізм формування его-ідентичності, за Еріксоном, багато в чому схожий з описаним Ч. Кулі дією «генералізованого іншого». Однак Еріксон вважає, що цей процес протікає в основному в сфері несвідомого. Формування ідентичності «Я» - процес, що нагадує скоріше самоактуалізацію по Роджерсу, він характеризується динамізмом уявлень про себе, які служать основою постійного розширення самосвідомості та самопізнання.

К. Роджерса робить же упор на конфлікт між установками особистісного «Я», що виникли під впливом оточуючих і безпосереднім досвідом індивіда. Крім уявлень про себе, в кожен окремий момент часу, людина володіє поточним «Я» - образом, що має сенсорну основу. Коли людина має переконання щодо себе, але відчуває, що вони невірні, його «Я» - концепція неконгруентна життєвому досвіду. Важливо відзначити, що для Роджерса поняття «Я» і «Я» - концепція не теж саме. «Я» розуміється як результат безпосереднього переживання свого реального досвіду. «Я» - концепція складається протягом усього життя під впливом різних соціальних норм, а також реакцій інших людей на поведінку людини.

В дослідженнях ряду вчених, таких, як Р.А. Неймеєр, М.Д. Берзонскій, Р.М. Перкінс, Дж. Адамс-Вебер та ін. простежується вплив «Я» - концепції на різні характеристики когнітивних процесів, таких, як організація пам'яті, когнітивна складність, також на структуру образу іншого і різні особистісні характеристики.

Хоча в структурі «Я» більшість дослідників виділяють безліч образів, найбільша диференціація зустрічається у американського психолога М. Розенберга. Найбільш суттєві серед них - це «справжнє Я», «фактичне Я», «динамічне Я», «можливе чи майбутнє Я», «ідеалізоване Я», також як і ряд «зображуваних Я».

Висновок

1. Таким чином, аналіз наукової літератури показав, що існує безліч підходів у вивченні «Я» - концепції. Вони розглядають проблему з різних теоретичних позицій, взаємозалежних, а часом, і суперечать одна іншій. І саме тому, наявність різних підходів до вивчення цієї теми дозволяє, з одного боку, виявити різні компоненти «Я» - концепції, а з іншого - ускладнює виділення конкретного змісту даного поняття. Також, слід зазначити, що на даний момент в психологічній літературі немає єдиного трактування поняття «Я» - концепція.

2. Зібравши воєдино погляди і представлення різних вчених щодо цієї теми, можна сказати, що «Я» - концепція є результатом особистісного розвитку людини. Це система самосприйняття, розуміння, визначення себе суб'єктом, що складається на основі інтеракцій з навколишнім середовищем. Це відносно стійка система вираження множинних «Я», система установок, спрямованих на самого себе, включає на різних рівнях свого прояву такі механізми, як когнітивний, емоційний, вольовий, поведінковий.

Література:

1. Бодалев А.А. О психологическом понимании Я человека. / А.А. Бодалев // Мир психологии. Научно - методический журнал. – 2002. - №2. – С. 12-17.

2. Бернс Р., Развитие Я - концепции и воспитание / Пер. с англ. под. ред. В.Я. Пилиповского - М.: Прогресс, 1986 – 422с.

3. Ядов В.А. О диспозиционной регуляции социального поведения личности / В.А. Ядов // Методологические проблемы социальной психологии. — М.: Наука, 1975.

4. Кон И. С. Открытие «Я» / И.С. Кон. — М.: Политиздат, 1978. – 367с.

5. Бернс Р. Что такое Я - концепция /Р. Бернс// Психология самосознания: хрест. - 2003.

Режим доступа: http://psyberlink.flogiston.ru/internet/bits/burns0.htm