аспірант Гашеєва А.О.

Дніпропетровський державний аграрно-економічний університет

Органічні та агротехнічні аспекти підвищення конкурентоспроможності виробництва зернових у Степовій зоні

Ринкові відносин та євроінтеграція зумовили необхідність підвищення конкурентоспроможності сільськогосподарського виробництва, основою якого є підвищення культури землеробства. На сьогоднішній день вже розорано більш як 81% ґрунтів. Кількість ріллі у розрахунку на 1 людину перевищує межі екологічно припустимого рівня. Зважаючи на це напрямком збільшення об'ємів виробництва продовольчого та фуражного зерна є підвищення продуктивності ґрунтів, які вже використовуються у аграрному виробництві.

Основним фактором підвищення продуктивності аграрного виробництва є додержання обґрунтованої структури посівних площ, яка досягається максимальним насиченням сівозмін окремими культурами згідно спеціалізації господарства. Параметри такої структури розробляються з урахуванням ґрунтово-кліматичних умов і особливостей спеціалізації виробництва в кожній кліматичній зоні України [1].

Як свідчать результати досліджень, стабілізація виробництва зерна озимої пшениці у Степовій зоні неможлива без ефективного залучення комплексу організаційно – технологічних факторів. При цьому найважливішими елементами технології вирощування та надійним фактором підвищення врожайності і конкурентоспроможності зерна озимої пшениці є підбір найкращих попередників, застосування раціональної системи добрив та ефективної з агротехнологічної та економічної точки зору системи обробітку ґрунту.

Спеціалізація землеробства в зоні Степу – вирощування зерна та олійних культур. Основними зерновими культурами є озима пшениця, кукурудза, ячмінь, серед технічних олійних переважає соняшник, проте в останні роки розширюються посіви таких культур, як ріпак і соя.

В Степу України на сьогоднішній день реально існує наступна структура посівних площ: під зернові культури відведено 58,3% від всієї посівної площі (озимою пшеницею зайнято 27,1%, ярим ячменем – 9,9%, кукурудзою – 8,1%), під технічні – 32,4%, кормові – 4,7%, картоплю та овоче-баштанні – 4,7%.

Згідно рекомендацій Інститут сільського господарства степової зони структура посівних площ для господарств різної спеціалізації, що розташовані у південному та північному Степу має певні особливості. Враховуючи біологічні особливості провідних культур і спеціалізацію господарства, в структурі посівних площ зернові культури можуть займати від 40 до 80%. Озимі зернові культури традиційно складають значну частину зернового клину степової зони. Оптимальне співвідношення між озимими та ярими у структурі посівів зернових культур повинно наближатись до 1:1. Таким чином, озима пшениця повинна займати не менше 50-55% площі зернового клину і забезпечувати 55-58% валового виробництва від загального обсягу зерна[2].

Для розвитку аграрних культур вагомим фактором є наявність продуктивної вологи в кореневмісному шарі ґрунту. Тому всі агротехнічні заходи, зокрема, і побудова сівозмін, повинні бути направлені на збереження і раціональне використання рослинами доступної вологи.

Правильне чергування культур в сівозмінах є необхідною умовою раціонального використання землі. При цьому створюється об'єднаність всіх факторів, які сприяють одержанню високих врожаїв, максимальному виходу рослинницької продукції з одиниці площі при найменших витратах праці та матеріальних ресурсів. Тому зернові і олійні культури в сівозмінах визначають її агрономічну спеціалізацію, обов'язково слід розміщувати після кращих попередників[1].

За результатами наших досліджень було встановлено, що правильний підбір попередників досить істотно впливає на продуктивність та ефективність виробництва зерна озимої пшениці.

Таким чином, наші дослідження підтвердили той факт, що в посушливих умовах південного Степу України найкращим попередником озимої пшениці можна вважати чорний та зайнятий пар, а також зернобобові культури. Кукурудзу на силос як попередник можна застосовувати лише в сприятливі за умовами зволоження роки. Серед систем добрив в умовах південного Степу України економічна доцільність їх застосування в основному залежить від стану продуктивності гектара землі та якості продукції. Як правило, з підвищенням урожайності та якості зерна забезпечується і 67 найвища окупність затрат від застосування добрив. Крім того, встановлено , що найбільш доцільним з економічної та агротехнологічної точки зору для умов цієї зони є безполицевий обробіток ґрунту , переваги якого полягають в економії витрат в розрахунку на гектар посіву та одиницю продукції , а також в забезпеченні належних умов для збереження вологи та родючості ґрунту

Література

1. Економіка виробництва зерна (з основами організації і технології виробництва): монографія / В.І. Бойко, Є.М. Лебідь, В.С. Рибка [та ін.]; за ред. В.І. Бойка.– К.: ННЦ ІАЕ, 2008. – 400 с.

2. Сівба озимих культур – основа високого врожаю (рекомендації з впровадження інноваційних агротехнологій в зоні Степу в 2014р.)/ І.О. Швайка, Я.М. Гадзало [та ін.]. – ДУ Інститут сільськогоосподарства степової зони НААН України, 2014