Економічні науки / 12. Економіка сільського господарства

К.е.н. Величко Т.Г.

Одеський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України, Україна

ОСОБЛИВОСТІ ТА НАПРЯМИ ФОРМУВАННЯ ДЕРЖАВНИХ ПРОГРАМ СТАЛОГО РОЗВИТКУ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА

Сільське господарство та розвиток села є важливими інтегральними компонентами сталого розвитку. Стале сільське господарство як господарська система включає в собі основні три складові – економічну, соціальну та екологічну. Ми не можемо розглядати сільські господарства як поодинокі системи, діяльність котрих націлена на збільшення виробітку сільськогосподарської продукції, а також збереження природної ресурсної бази. На практиці концепції “сталий розвиток”, “стале сільське господарство” та “забезпечення продовольством” є взаємозумовленими [2, с. 13]. Забезпечення продовольством та сталий розвиток у сільському господарстві мають спільні цілі.

Інструментом забезпечення сталого розвитку сільського господарства є реалізація його багатофункціональної ролі в суспільстві. За визначенням ОЕСР, концепція багатофункціональності базується на визнанні сільського господарства діяльністю, яка забезпечує різні результати: створює не тільки продукцію (продукти харчування, корми, волокно, і біопаливо), але й плоди нетоварного характеру, такі як продовольча безпека, агроландшафт, збереження пам’яток культурної спадщини, які класифікуються як суспільні блага. Завдяки цьому сільське господарство є унікальним інструментом сталого суспільного розвитку, оскільки воно сприяє цьому розвитку як вид економічної діяльності, як джерело доходів і як постачальник екологічних послуг.

Перехід на засади сталого розвитку людської цивілізації, націй, держав, окремих сфер діяльності визнано світовою спільнотою домінантою на 21 століття. Деякі країни вже підводять підсумки щодо руху по цьому шляху. Україна ж практично знаходиться на його початку, необхідні конкретні стратегії й дії. Тому, поряд з розглядом теоретико-методологічних положень щодо сталого розвитку агросфери, а саме сутності та еволюції концепції сталого розвитку; цілей і ознак агровиробництва й сільських територій, за якими вони становлять систему – агроекосистему; загальновизнаних світових орієнтирів щодо моделі такого розвитку, особливу увагу приділено обґрунтуванню основ економічного механізму сталого розвитку національної аграрної сфери, насамперед щодо її екологізації й соціалізації в інтересах суспільства.

Для досягнення сталого розвитку сільськогосподарського сектору України, при управлінні ресурсами необхідно покращувати, а не руйнувати взаємозв’язки між екосистемами. Результатом таких дій буде збільшення кількісних та якісних потоків продукції і послуг від ресурсної бази сільського  господарства. Іншими словами, йдеться про взаємовигідне використання ресурсів природним світом та людиною [1]. Крім того, збереження та відновлювання агроресурсів можливо досягти за рахунок впровадження та моніторингу ефективного використання (споживання) відновлюваних та не відновлюваних ресурсів, сприяння розвитку біорізноманіття, оптимального використання земельних угідь та поширення систем виробництва замкнутих циклів.

Іншим важливим аспектом є розвиток економічних відносин. Для його сприяння державні програми повинні фокусуватись на усунені торгових бар'єрів, економічного обґрунтованого використання агроресурсів, заміщати процеси деградації та підтримувати діяльність, що спрямована на досягнення сталого розвитку. До того ж, досягнення сталого розвитку зумовлене розумінням суспільства екологічної вартості як ресурсів, так і послуг, які забезпечуються екосистемами. З цією метою державні програми повинні бути націленими на просування знань щодо пов’язаних з виробництвом сільськогосподарської продукції екологічних вартостей.

Стрімкий ріст продуктивності сільськогосподарського виробництва досягнуто внаслідок розвитку та впровадження технологічних інновацій. Наслідком такого розвитку є збільшення екологічних проблем довкілля та місцевих громад, а також зниження якісних характеристик основних ресурсів агросектору. Відсутність на сільськогосподарських підприємствах обліку вартості екологічних складників господарювання та ресурсів сприяє підвищенню екстернального впливу на місцеві сільські громади [3, с. 11]. Слід зауважити, що ціллю впровадження інноваційних технологій у виробництво є підвищення продуктивності та отримання більшого доходу підприємств. Тому при впровадженні інноваційних технологій необхідно проводити оцінку впливу цих технологій на навколишнє середовище та запроваджувати механізми управління ресурсами загального споживання, такими як вода, повітря, простір. Досягнення сталого розвитку зумовлене запобіганню збільшення виробничого впливу на ресурси. В свою чергу, необхідною умовою зменшення впливу є трансфер дружніх до довкілля технологій та впровадження на аграрних підприємствах управління виробничими відходами.

Соціальний аспект є невід'ємною складовою сталого розвитку та державних програм його забезпечення. Зростання добробуту держави обумовлене здоров'ям населення. Сільське господарство пов’язане з рядом впливів на здоров'я людини, тому існує потреба забезпечення поширення знань серед сільських громад та громадян України в цілому щодо впливу традиційного виробництва на здоров’я. Здоров'я населення залежить від якості та безпечності продуктів харчування. Тому сільськогосподарські підприємства повинні займатись виробництвом тільки безпечної для здоров'я людини продовольчої продукції.

Література:

1. Колісник Б.Д. Державна підтримка сільського господарства та форми в Україні / Б.Д. Колісник, А.В. Круць [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://derzhavna-pidtrimka-silskogo.html

2. Данько Ю. Методологія інтегрального маркетингового рейтингу конкурентоспроможності сільськогосподарських підприємств / Ю. Данько // Наука молода. – 2008 р. – №9. – С. 12-14.

3. Юшкевич О.О. Сталий розвиток сільськогосподарських підприємств: екологічний аспект / О.О. Юшкевич // Экономика Крыма. – 2011. №2 (35) – С. 11.