К.пед.н. Зімакова Л.В.,к.філол.н. Тупиця О.Ю.
Полтавський національний педагогічний університет
імені В.Г. Короленка, Україна
Шляхи становлення соціального самовизначення майбутніх педагогів:
мистецько-педагогічний пошук
Сучасна
молодь України живе в умовах підвищеної політичної, соціально-економічної
напруги та психологічного дискомфорту. Наслідком таких явищ є низький рівень
соціального розвитку молоді та її соціального самовизначення. Водночас, як
зазначає Н.Й. Черниш, революційні зміни в сучасному суспільстві
особливо позначилися на молоді: вона прокинулася, підвела голову і почала
діяти. І виявилося, що суспільство не чекало такої сильної і могутньої ходи
молодого покоління, строкатості, суперечливості й непередбачуваності його
мислення і поведінки. У короткий час з'ясувалося, що молодь – одна з найбільш соціально
занедбаних і найменш соціально захищених спільнот нашої країни,
що молодіжне середовище роздирається різнополюсними проблемами, що питома вага
цих проблем, існування яких часто-густо ігнорувалося, вже давно перевищила
критичну масу і загрожує соціальними вибухами [6]. Молодіжна імпульсивність,
їхня природна незадоволеність умовами життя часто використовується різними
політичними організаціями та неправовими угрупуваннями у власних цілях.
Питання
самовизначення молоді вивчалося в різних контекстах. Як проблема молодіжної
політики вона досліджувалася М.Ф. Головатим, В.С. Цибульник,
А.С. Матвієнко; як стратегія життєвого шляху, вибору життєвої позиції особистості
вивчалася В.М. Бебик,
І.Д. Звєрєвою,
І.Д. Коном, В.А. Ребкало
та іншими. Питання соціалізації
молоді досліджували такі українські вчені, як В.І. Волович,
І.М. Гавриленко, Є.В. Лазоренко, М.П. Лукашевич,
В.В. Москаленко, М.І. Михальченко, С.Б. Савченко, А.К. Тащенко
та інші автори. Різні аспекти професійної соціалізації знайшли своє
висвітлення у публікаціях вітчизняних науковців: І.А. Воробйової, А.Й. Капська, Р.К. Серьожникової, Н.Й. Черниша, Л.С. Яковицької та ін.
На
сучасному етапі актуальності набувають дослідження соціології молоді.
Соціологія молоді в науковій літературі визначається як галузь соціології, що
досліджує специфічну соціально-демографічну спільноту, котра перебуває у процесі переходу
від дитинства до світу дорослих і переживає важливий етап сімейної та
позасімейної соціалізації та адаптації, інтеріоризації норм і цінностей,
творення соціальних і професійних очікувань, соціальних ролей і статусу [6].
На
нашу думку, однією з провідних проблем у соціології молоді є проблема дослідження
молодіжного соціального самовизначення, з'ясування суті, змісту
та шляхів становлення цього процесу.
Метою статті є з’ясувати шляхи
підвищення соціального самовизначення майбутніх педагогів, що за нашою
гіпотезою позитивно вплине на рівень професійного самовизначення. Професійне
самовизначення молоді, на жаль, не гарантує її успішність у соціальному
саморозвитку. Особливо гостро це стосується гуманітарних професій, де важливою
умовою їх здобуття є любов до людей, усвідомлення цінності людського життя,
повага до особистості, довіра до неї, прийняття її особистісних цілей, запитів
та інтересів, уміння створювати максимально сприятливі умови для її існування,
саморозвитку тощо. У цьому плані викладачам педагогічних навчальних закладів
необхідно приділяти увагу соціальному зростанню майбутніх педагогів, зокрема
соціальному самовизначенню.
Сучасний
шлях до соціального самовизначення майбутніх педагогів – це подальше
реформування вищої освіти у напряму діалогічного навчання, упровадження
інноваційних форм та методів навчання, залучення додаткових засобів та
ресурсів.
З’ясуємо
зміст поняття «соціальне самовизначення» з енциклопедії освіти (2008 р):
«Соціальне самовизначення – свідоме знаходження особистістю власної, досить
незалежної позиції в системі соціальних зв’язків та відносин з іншими людьми
(емоційних, інформаційних, професійних), в різних сферах життєдіяльності» [1,
с. 849]. На думку Ж.В. Петрочко, соціальне самовизначення – це процес і
результат: 1) вибору особистістю своєї позиції, цілей і засобів самоздійснення
в конкретних обставинах життя; основний механізм здобуття і вияву людиною
свободи; 2) формування соціальної самосвідомості особистості (усвідомлення
людиною своєї соціальної природи, свого місця у суспільстві), що виражається у
сукупності філософських, політичних, правових, етичних і естетичних ідей і
уявлень, обумовлених даним історичним етапом розвитку суспільства й
відображених у більш-менш систематизованій формі ставлення особистості до
соціальної дійсності; 3) засвоєння людиною різних соціальних ролей [1, с. 849].
Як
справедливо зазначає Ж.В. Петрочко, повною мірою соціальне самовизначення
здійснюється в старшому підлітковому та юнацькому віці, коли стає можливим
самоствердження, і вимагає певної зрілості мотиваційної сфери особистості.
Н.Й. Черниш вважає, що процес соціального самовизначення безперервний і
триває усе життя. Що ж стосується соціально-професійного самовизначення, то в
умовах сучасних українських реалій воно має неоднозначний характер, оскільки
вітчизняне суспільство перебуває у загальному кризовому стані вже декілька
десятків років. Це унеможливлює існування нових, ефективних та відносно
безболісних форм соціалізації молоді. Крім того, більшість молоді неготова до
особистої відповідальності при самостійному виборі життєвого шляху, до
відповідальності при виконанні соціально-професійних ролей. Гонитва за
матеріальними статками, наявність різних джерел
одержання матеріальних благ і заробітку (іноді навіть із аморальних джерел),
нових джерел інформації, самодіяльних про- і антисоціальних, антисуспільних
молодіжних угруповань формує у молодої людини такі риси як непостійність, нетерпимість,
легковажність, корисливість тощо. Таке явище як «студентський підробіток» рідко
носить професійну спрямованість. До отримання диплома освітньо-кваліфікаційного
рівня бакалавра майбутні педагоги обирають підробіток офіціанта у кафе,
вантажника, оператора зв’язку у службі «Таксі», майстра манікюру, охоронця та
ін. Рідко, коли вибір падає на роль няні та гувернера у сім’ї, аніматора та
репетитора у центрі розвитку, помічника вихователя у ДНЗ тощо. Подібні
соціально-професійні самовизначення говорять з одного боку про
соціально-професійну мобільність молодої людини, що обов’язково нами
схвалюється як позитивне явище, а з іншого боку – про нестійкість життєвої
позиції, небажання удосконалюватися в своїй професії тощо.
Отже,
на сучасному етапі шляхами формування соціального самовизначення для майбутніх
педагогів є інтенсифікація освітньо-професійного змісту соціалізуючим
матеріалом, щоб студент уже з перших днів навчання у виші краще усвідомлював
свою освітянську, гуманістичну місію, соціально-педагогічну спрямованість свого
подальшого життя. Для цього ми пропонуємо використовувати
соціально-педагогічний потенціал мистецтва.
Ми
вважаємо, що соціалізацію, а разом з нею із соціальне самовизначення, можна
співвідносити з мистецтвом за такими положеннями: мистецтво як засіб
соціального пізнання; мистецтво як оволодіння певними навичками практичної
діяльності (включаючи як предметний світ, так і сферу соціальної діяльності);
мистецтво як засіб інтерналізації певних норм, позицій і ролей; мистецтво як
вироблення ціннісних орієнтацій, установок; мистецтво як засіб включення в
активну творчу діяльність, як засіб самореалізації.
Сучасне
мистецтво особливо гостро відбиває різні соціальні явища, проблеми, вибухи,
катаклізми тощо. Велика кількість творів має педагогічний зміст, розкриває
певну педагогічну проблему. Головне навчитися її бачити, розуміти, трактувати і
вирішувати. Так, зокрема, це стосується відомої картини Ф.П. Решетникова
«Знову двійка» (1952), на якій ми бачимо поруч із невдачею школяра розчаровану
та з сумним поглядом маму, старшу сестру, яка поглядає з презирством, веселого
та єхидного брата. Лише пес сприймає хлопчика таким, яким він є, лише його
ставлення до нього не залежить від його успіхів у школі. Соціальна проблема
штампів «двієчника», «невдахи», а значить перебільшена роль оцінки як
педагогічного засобу – болісно вдаряє по особистості дитини, її самооцінці та
подальшій соціалізації.
Подібні
мистецько-педагогічні пошуки необхідно організовувати на заняттях із дисциплін
професійної спрямованості – вступ до спеціальності, загальна педагогіка,
дидактика, теорія та методика виховання, педагогічна творчість та майстерність
тощо. Педагогічні завдання мистецько-соціалізуючого змісту викликають дискусії,
розвивають мислення, емоції, мотивують навчання тощо. Робота над творами
природно відповідає рівням формування соціальної свідомості, про які зазначає Н.Й. Черниш,
а саме: «Когнітивний рівень включає в
себе систематизовані наукові погляди і знання, які служать основою для
формування наукового світогляду й твердих переконань, сукупності моральних норм
і принципів, що визначають духовне багатство та поведінку молодої людини,
здатність об'єктивно й адекватно оцінювати дійсність. Емоційний
рівень становить взаємодія емоцій, духовних станів, почуттів
особистості в їх єдності й цілісності. Він має бути тісно взаємопов'язаним зі
змістом когнітивного рівня і перебувати у певній залежності від нього, інакше
головна особливість молодіжної свідомості – надмірна емоційність – загрожує
перетворитися в її ваду. Конативний рівень містить у собі соціальні установки,
а також волю, прагнення і вміння здійснювати свою діяльність якісно» [6].
Серед
творів сучасного мистецтва ми пропонуємо відеоролик на твір М. Димова
«Діти пишуть листа Богу», авангардний балет Євгенія Панфілова «Клітка для
папуг», фотопрект Анни Радченко «Зворотний бік материнської любові», книга
Анатолія Некрасова «Материнська любов»; роботи фотохудожників Адама Барона,
Едріана Соммелінга тощо.
При
подачі теоретичного матеріалу з педагогічних дисциплін, щоб студентам було
легше зрозуміти думки, почуття, бажання сучасних дітей, на одному із занять
можна влаштувати перегляд короткометражного відеоролику на твір М. Димова
«Діти пишуть листа Богу», а для самостійного прочитання відвести книгу Дж. Грея
«Діти з небес». Студенти повинні під враженням відеоряду, музики, слова
емоційно відчути душу дитини, проникнути в її світ. Серце студента не може
залишатися байдужою до слів дитини, яка пережила трагедію розлучення батьків:
«Я люблю дні народження і Новий рік, бо саме в ці дні до мене приходить тато».
Теоретико-методологічні
аспекти шкільної адаптації можна підсилити переглядом та обговоренням твору
сучасного хореографічного мистецтва та авангардного балету Євгенія Панфілова
«Клітка для папуг» [3]. Це досить сміливий і глибокий твір, який ми
рекомендуємо для перегляду старшокурсникам, які вже мають певний життєвий
досвід, професійні знання та мистецькі уподобання. Перед практичним заняттям
потрібно запропонувати студентам самостійно переглянути виставу в мережі
Інтернет та передбачити проблемні питання такого типу: «Чи пов’язана дана
вистава з педагогікою та з адаптацією зокрема?», «Чи можна спроектувати
проблеми, висвітлені в даній постановці, на соціальну адаптацію школярів?»
тощо. Самостійний перегляд дозволить майбутнім педагогам сформувати свої власні
враження та думки, якими вони поділяться на практичному занятті. А власне для
роботи та обговорення проблеми балетної постановки до заняття викладач підготує
найяскравіші моменти для повторного перегляду та кращого сприймання. Ефективним
у цьому випадку буде прийом «стоп кадру». Під час обговорення можна підводити
студентів до транспонування панфіловської «клітки для папуг» на «шкільний
простір та освітянську систему», його «вільних птахів» та «папуг» на
дітей-дошкільників та дітей-школярів. Обов’язково зупинитися на потенціалі
«папуг» – з одного боку, сильні, красиві, вольові, але обмежені у діях, виборі
у межах клітки, з іншого – слабкі, боязкі, невпевнені вони стають поза стінами
«клітки». У процесі обговорення з’ясовується: так яка ж повинна бути школа,
яким повинно бути життя школяра ці всі 9-11 шкільних років. Також студентам
можна запропонувати написати твір-роздум, в якому вони висловлять свої
враження, висновки та роздуми, стимульовані балетною виставою. У творі вони
можуть поділитися з викладачем своїм сокровенним – болем, переживаннями,
спогадами, які не наважилися озвучити на занятті.
Для засвоєння теми «Сімейне виховання як чинник успішної
адаптації дитини» можна продемонструвати фотопроект Анни Радченко «Зворотній
бік материнської любові» [4], який відбиває негативи надмірної материнської
любові. Є матері, які, так би мовити, вирішили жити заради дітей, але про
дітей, їх потреби та бажання не йде й мова. В деяких сім’ях, діти повинні
заслужити любов матері – відповідати її стандартам, виконувати її умови, бути
«не гірше за інших» тощо. Турботлива мати – це
дресирувальник «хороших хлопчиків та дівчаток», яка й не може уявити собі
скільки страждань це приносить дитині, а головне їй самій. Її життя сповнено
догм, стереотипів, комплексів, що позбавляють життєвої свободи, радості перш за
все саму себе.
Звичайно,
перегляд фото проекту А. Радченко варто сумістити з прочитанням книги
Анатолія Некрасова «Материнська любов» [2]. Майбутні педагоги
повинні усвідомлювати проблему материнської любові, яка приносить багато
страждань, болю і батькам, і дітям, і в цілому суспільству.
Соціально-педагогічне осмислення змісту цих мистецьких творів розкриє
глобальний характер проблеми та роль учителя в подібних ситуаціях.
Дитинство наповнено
дивами та відкриттями, які трапляються майже на кожному кроці. Але
перевантажившись теоретичними знаннями з педагогіки, учителі забувають про це.
Саме тому необхідно пропонувати студентам переглядати якомога частіше роботи
фотохудожників, на яких зображений дитячий світ. Так, зокрема можна звернути
увагу на роботи англійського фотографа Адама Барона, серію робіт голландського
фотографа Едріана Соммелінга (Adrian Sommeling), які відтворюють світ таким,
яким він може здаватися нам у 6 років [5]. Студенти розглядають
фотографії і дають відповіді на запитання: розгляньте фотографії і подумайте
над тим, яку соціальну модель отримують діти, до якого соціуму готуються, як
будуть розвиватися їх долі? Які
почуття викликають у вас ці фотографії? Яких першокласників ви очікуєте
побачити в своєму класі?
Отже, шляхами
становлення соціального самовизначення майбутніх педагогів є інтенсифікація
змісту професійної освіти мистецькими творами соціалізуючої дії,
проблемно-пошукове викладання теоретичного матеріалу у взаємозв’язку з
мистецькими творами, діалогічні технології навчання студентів педагогічних
вишів. Це дозволить здійснити професійну підготовку майбутніх учителів на
когнітивному, емоційному і конативному рівнях.
Література
1. Енциклопедія освіти /
Акад. пед. наук України; головний ред. В.Г. Кремень. – К. : Юрінком Інтер,
2008. – 1040 с.
2. Некрасов А. Материнская любовь : [Електронний
ресурс] /
А. Некрасов. – Режим доступу: // http://www.e-reading.club/book.php?book=103766
3. [Електронный ресурс] / Е. Панфилов. –
Режим доступу: // http://gelz.net/video/1120177/
4.
Радченко А. Обратная сторона материнской любви. Фотопроект :
[Електронный ресурс] / А. Радченко. –
Режим доступу: // http://bigpicture.ru/?p=352802
5.
Соммелінг
Едріан Моменти дитинства. Фотопроект : [Електронный ресурс] / Едріан Соммелінг. – Режим доступу: // http://www.bugaga.ru/pictures/1146737751-momenty-detstva-v-fotografiyah-edriana-sommelinga.html#ixzz35GpsCn1v
6. Черниш Н.Й. Соціологія. Підручник. –
[Електронный ресурс] / Н.Й. Черниш. – Режим доступу: // http://pidruchniki.com/1510082758139/ sotsiologiya/osnovni_ponyattya_kategoriyi_sotsiologiyi_molodi