Педагогические науки/ 2 Проблемы подготовки специалистов
Національний університет біоресурсів і
природокористування України
Роль освітнього середовища у формуванні
гуманістичного світогляду студентів
Оцінюючи
стан української вищої освіти, слід акцентувати увагу на потребі створення умов для розвитку особистості, що вимагає
гуманізації освітнього середовища того чи іншого навчального закладу, мікросоціум
якого має виключно великий вплив на формування
ціннісних установок студентів.
В сучасній педагогіці усталеним є положення про те, що крім спадковості
і виховання, значним чинником розвитку особистості є середовище [4].
Не
можна не вказати на той факт, що середовище, у якому знаходиться людина,
безпосередньо чи опосередковано впливає на її розвиток, наповнює змістом все
те, що її оточує, починаючи від сім’ї, родини, кола ровесників і до навчального
та трудового колективів.
Як справедливо зазначає
В. Ягупов, середовище є “джерелом поповнення особистого досвіду, знань, є тим
об’єктивним фактором, що визначає його життєві настанови, особистісну
спрямованість, характер потреб, інтересів, зацікавлень, ціннісних орієнтацій,
реальну поведінку, процес самовизначення і самореалізації”[4, с. 526].
Відомі
психологи Л. Виготський, С. Рубінштейн, О. Леонтьєв стверджували, що розвиток
людини проходить в умовах взаємовідносин із соціальним оточенням і середовищем.
Ідеї цих учених про можливості зміни середовища щодо потреб діяльності людини,
актуалізують проблему організації морально-позитивного середовища як дієвого
чинника гуманістичного виховання майбутніх фахівців поряд зі змістовним
компонентом професійної підготовки.
Аналіз психологічної, педагогічної та філософської
свідчить про зростаючий інтерес до проблеми, пов’язаної з формуванням,
розвитком і становленням сприятливого освітнього середовища.
Особливо значущими є праці вчених і
педагогів-практиків у галузі вивчення соціального середовища, зокрема:
гуманізації середовища Ш. Амонашвілі, Я. Буєвої, Я. Корчака, І. Песталоцці, В.
Семенова, Л. Толстого, впливи соціального середовища на розвиток особистості Н.
Іорданського, С. Моложавого, В. Шульгина; створення цілісного виховного процесу
в середовищі Р. Фахрутдінової; конструювання середовища, що розвиває
обдарованість особистості, Н. Гафурової; інтеграції методів дослідження
середовища В. Лісицької.
Серед сучасних науковців,
котрі вивчають проблеми створення гуманістичного освітнього середовища, Ш.
Амонашвілі, А. Мудрик, П. Підкасистий, Є. Шиянова.
Аналіз теоретичних досліджень дав змогу виявити два головних напрями
вивчення середовища в педагогічній науці. У першому напрямі головну увагу
приділяють вивченню середовища як виховного чинника – розкриття виховних
потенціалів середовища (С. Шацький, Л. Новікова, В. Семенов та ін.). У другому
– вивченню середовища як чинника освіти та розвитку людини в умовах
функціонування гуманістичноорієнтованої педагогічної системи (В. Воронцова, М.
Корнєва, М. Катунова). Провідні тенденції розгляду поняття “середовище” в
70–90-ті роки в межах відкритих педагогічних систем ще більше посилюються в
90-ті роки, коли формуються головні принципи державної політики в галузі
освіти: гуманістичний характер освіти, пріоритет суспільних цінностей, життя,
здоров’я, волі, розвитку особистості. Адже демократичне суспільство не тільки
дає можливість освіті реалізувати свій гуманістичний потенціал, але й створює
умови для збагачення особистості в процесі освіти, ставлячи на перший план її
розвивальну “людиноутворюючу” функцію, не скасовуючи, а якісно змінюючи адаптивну
функцію [3]. Важливою для нас
є думка В. Никитенко, Г. Гущиної, що фактом утворення освітнього середовища є
педагогічне спілкування, що дає змогу розвивати різні риси особистості та
визначати її взаємини з іншими людьми. З’ясовано, що людина, взаємодіючи із
середовищем, не тільки пристосовується (адаптується) до нього, але й у міру
своїх сил змінює, організує середовище (виявляє активність, що адаптує). Отже,
вивчивши середовище, необхідно так його організувати, щоб створити сприятливі
умови для компенсації негативних впливів і підтримки позитивних [3].
Якщо попередні дослідження середовища розглядали
його як складову виховної системи, тобто в межах адаптивної функції освіти
(готувати людину до виконання різних ролей у суспільстві), то сучасні підходи
до середовища в педагогіці спрямовані у руслі розвивальної функції освіти
(розвивати здатності, змінювати самого себе, своє буття).
Гуманістичне освітнє середовище визначають:
• як
простір (у широкому розумінні), адекватний сучасним потребам особистості та відповідної
тенденцій розвитку сучасної культури;
• як спеціально побудоване середовище (у вузькому
розумінні), яке охоплює сукупність умов для збагачення особистості в процесі
освіти, ставлячи на перший план її гуманістичну складову;
• це простір гуманістичного спілкування (діалогу),
що залучає суб’єкта освіти в процеси освоєння, споживання, обміну та поширення
гуманістичних цінностей, які актуалізуються у подальшому в його поведінці як
соціально значимі.
Е. Бабошиною введено
термін „гуманістичне освітнє середовище”, яке розглядається як „сукупність умов
цілеспрямованого формування особистості на основі принципу гуманізму як головної загальнолюдської
цінності” [1, с. 22].
Відповідно до конкретного навчального предмета,
гуманістичне освітнє середовище – це особистісно орієнтований навчальний
процес, що реалізовує гуманістичний потенціал відповідної дисципліни, через
включення спеціальним чином організованих особистісно значущих для студента
знань при використанні відповідних форм і методів. При цьому значно посилений
рівень спрямованості навчально-виховного процесу на розвиток і саморозвиток
особистості студента.
Створення гуманістичного освітнього середовища сприяє
вияву суб’єктної позиції студента і вільного вибору викладачем форм, змісту,
методів формування гуманістичного світогляду майбутніх учителів [2].
Отже, основою реалізації гуманістичного освітнього
середовища виступає: зміна позиції викладача щодо студента, при цьому викладач
виступає як помічник у професійній підготовці особистості студента; утвердження
позиції активної взаємодії і співпраці викладача і студента; зміна функції
знань, засвоєння яких перестає носити характер рутинного заучування,
репродукції і організовується в різноманітних формах пошукової діяльності.
Основні напрямки
формування гуманістичного освітнього середовища
у ВНЗ:
·гуманізація взаємовідносин між самими викладачами,
наявність
ділового,
доброзичливого мікроклімату;
·гуманізація взаємовідносин між викладачами та
студентами (тут
важливе значення
має інститут кураторства, наявність телефону довіри,
можливість
вирішення проблемних питань у деканаті чи під час консультації викладачів,
гласність в оцінюванні знань та вмінь студентів тощо);
·гуманізація взаємовідносин між самими студентами;
·поліпшення взаємин між педагогічним ВНЗ та школами,
де студенти проходять педагогічну практику;
·введення у традицію проведення дискусій, по
обговоренню як своїх актуальних проблем, так і тих, про які студенти дізнаються
із газетних статей, телевізійних передач, Інтернету;
·створення
доступної для студентів підборки матеріалів із використанням наявних
культурно-освітніх закладів (музеїв, картинних галерей, тематичних виставок,
архівів);
·залучення студентів до роботи в студентській
психологічній службі, до волонтерської роботи, до благодійних акцій тощо.
Отже, гуманістичне освітнє
середовище – це не механічна сума елементів, а єдине ціле – весь комплекс
засобів, форм і методів, технологій, що сприяє процесу формування
гуманістичного світогляду майбутніх фахівців.
Це
завдання освітньої галузі набагато складніше і, мабуть відповідальніше, ніж
надання знань, умінь, навичок.
На жаль, належна робота в цьому напрямі в навчальних закладах не має чіткої цілеспрямованості і послідовності, а то й зовсім відсутня. Традиційна система навчання, що відрізняється стійкістю і консерватизмом, не сприяє динамічній різномаїтості навчальної діяльності та формуванню особистісних якостей студента.
Серед несприятливих умов, що впливають на якість
гуманістичного навчання і виховання, ми відзначили байдуже ставлення до
студентів з боку викладачів та керівництва ВНЗ, нездоровий моральний клімат у
навчальному колективі, необ'єктивна громадська думка про показники групи в
навчанні й ряд інших.
Недооцінка цих умов при
організації гуманістичного навчання, на нашу думку, послаблює позитивний
результат.
Але
головне тут – відсутність належної державної політики в цій сфері. Передусім, з
боку держави бракує чіткого замовлення на особистість, яку має зростити,
виховати вища школа. Така ситуація перешкоджає гуманізації підготовки фахівців.
Зважаючи
на вищевикладене, створення гуманістичного освітнього середовища у вищому навчальному закладі стає особливо актуальною проблемою сьогодення в умовах соціальної й економічної нестабільності,
знищення гуманних людських зв’язків.
1. Бабошина Е. Б. Культурологическая модель
гуманистической образовательной среды / Е. Б. Бабошина // Школа. - 2002. - №
36. - С. 22-27.
2. Бондар Г. О. Проблеми формування гуманістичного
світогляду сучасного молодого спеціаліста / Г. О. Бондар // Теоретико-методичні
проблеми виховання дітей та учнівської молоді : зб. наук. пр. – К. :Видавництво
ЖДУ імені Івана Франка, 2006. – Вип. 9. – С. 301–306.
3. Гущина Г. А. Гуманистическая воспитательная среда как условие адаптации к обучению студентов негосударственного колледжа: Автореф. дис. ... канд. пед. наук. М., 2003.
4.
Ягупов В. В. Педагогіка: навч. посіб. / В.В. Ягупов. – К.: Либідь, 2002. – 560
с.