Аспірант Сало А. В.

Кіровоградський національний технічний університет, Україна

Актуальні проблеми вищої освіти в регіонах

Першочерговою умовою успішного переходу країни до інноваційної моделі економіки є інтелектуалізація її населення. Цілеспрямоване привернення уваги до проблем вищої освіти України має бути поштовхом до реформації та модернізації освітянського сектору. Парадоксальним, але безперечним є той факт, що для глобальних реформ системи вищої освіти України, починати діяти треба на регіональному рівні.

Україна має потужний освітній потенціал, але через занедбаність освітнього сектору протягом багатьох років швидко втрачає свою привабливість навіть для власних громадян, не кажучи вже про іноземних студентів. Навіть поверхневий аналіз основних показників освітніх установ по регіонах надасть можливість виокремити актуальні проблеми вищої освіти.

Актуальні проблеми освіти в регіональному розрізі полягають в площині матеріально - технічної бази, викладацького складу та способів модернізації навчального процесу. Останні три роки діяльності ВНЗ були відзначені як різким злетом (з 501 закладу у 2011-12 н.р. до 823 у 2012-13 н.р.), так і спадом (з 823 ВНЗ 2012-13 н.р. до 478 одиниць у 2013-14 н.р.), при цьому тенденція до спаду буде мати продовження. Така державна політика спрямована на очищення освітянського сектору від «неякісних закладів», до якості підготовки спеціалістів в яких є сумніви. За останній рік, кількість університетів в Україні зменшилась на 345 закладів. Найбільше «постраждали» такі області як: Київська – 81, Харківська – 37, Дніпропетровська та Донецька 24, Львівська та Одеська – 22. Варто відмітити, що саме в цих областях спостерігалась найбільша концентрація ВНЗ, в порівнянні з іншими регіонами. Найменшого втручання зазнали Чернівецька та Чернігівська області, в яких всього 4 університети залишились без ліцензії. З одного боку закриття такої кількості навчальних закладів мало б перенаправити потік студентів в інші ВНЗ області чи країни. Але єдиними областями, в яких спостерігалось хоча б незначне збільшення кількості студентів, стали Миколаївська (418 осіб), Харківська (119 осіб) та Волинська (63 особи). Для пояснення даного явища, потрібно звернутись до демографічних показників 1998-1999-го років, так як саме народжені в ці роки діти зараз вступають до університетів. В період з 1990 по 2000 роки показники народжуваності постійно падають, що пояснює приведений вище парадокс. Попри скорочення кількості ВНЗ чисельність набору абітурієнтів щороку зменшується. Закриття такої кількості ВНЗ має бути практично обґрунтованим. Для підтвердження чи спростування доречності даних освітніх реформ, необхідно надати оцінку якості підготовки спеціалістів в ВНЗ. Зважаючи на те, що оцінка якісних показників є дуже об’ємним та складним процесом, за основу для дослідження були взяті показники кількості направлень на роботу випускників, після закінчення університету. Проаналізувавши дані, було виявлено наступну тенденцію: не дивлячись на збільшення частки студентів, кількість отриманих випускниками направлень на роботу зменшувалась. Загалом, станом на 2013/14 н. р. в порівнянні з 2011/12 н. р. кількість направлень на роботу зменшилась на 13812 чол. Найпомітнішою ця тенденція була в Донецькій (2874 ос.), Луганській (1176 ос.), Львівській 1067 ос.), Київській (2081 ос.) та Полтавській (1217 ос.) областях. Як бачимо саме в цих областях спостерігалось найбільше скорочення ВНЗ.

Ще одним важливим елементом привабливості а також економічної стійкості вищого навчального закладу є забезпеченість площами. Більшу частину наявних площ складають навчальні корпуси та гуртожитки. Також, в разі необхідності ВНЗ має право здавати невикористовувані площі в оренду, для отримання додаткової фінансово вигоди.

За останні три роки загальна площа ВНЗ І-ІІ рівнів акредитації зменшилась на 226990 (з 5087940 м. кв. в 2011/12 н. р. до 4860950 м. кв. в 2013/14 н. р.), незважаючи на те, що університети семи з 24-х областей України навпаки, збільшили обсяги площ. Серед них Миколаївська - 12492 м. кв., Чернівецька – 4388 м. кв., Тернопільська – 1971м. кв., Хмельницька – 1907 м. кв., Львівська – 1173 м. кв., Сумська – 866 м. кв., Чернігівська – 637 м. кв. Загалом, зменшення обсягів площ в ВНЗ І-ІІ рівнів акредитації можна пояснити відтоком абітурієнтів в ВНЗ вищих рівнів акредитації, в результаті чого частина ВНЗ І-ІІ рівнів змушені були припинити свою діяльність а часина зменшила власні площі з-за причин нерентабельності їх утримання.

Прямо протилежна ситуація спостерігається стосовно вищих навчальних закладів ІІІ-ІV рівнів акредитації – вони збільшили загальний обсяг площ на 435468 кв.м. (з 22628176 м. кв. в 2011/12 н. р. до 23063664 м. кв. в 2013/14 н. р.), в основному за рахунок приєднання технікумів та коледжів, які вже були не в змозі впроваджувати автономну діяльність.

Торкаючись теми матеріального оснащення, неможливо оминути питання забезпеченості бібліотеками та бібліотечними пунктами. Виходячи з результатів статистичних даних це питання викликає серйозне занепокоєння. З кожним роком кількість ВНЗ, що мають на базі бібліотеку чи бібліотечний пункт, дедалі зменшується. Абсолютне відхилення за останні три роки складає 51 ВНЗ. Загальні обсяги книжкового фонду за останні три роки збільшились за рахунок суттєвого поповнення примірниками у семи областях – Волинська (38032 прим.), Дніпропетровська (87501 прим.), Львівська ( 693426 прим.), Миколаївська ( 20021 прим.), Рівненська (31910 прим.), Сумська ( 84236 прим.), Тернопільська (36360 прим.). Паралельно з цим погіршується ситуація з кількістю студентів, які відвідують бібліотеки. Низький рівень зацікавленості читачів в відвідуванні бібліотек пов'язаний насамперед з прогресуючими технологіями інтернету, який виключає необхідність походу до бібліотеки чи бібліотечного пункту. Станом на 2013/14 н.р. загальна кількість читачів становила 3065977 осіб, тоді як в 2011/12 н.р. цей показник був на позначці в 3256896 осіб, тобто на 190919 чоловік більше. Найбільш «кризовими» в цьому питанні є Запорізька ( - 21303 особи) та Львівська ( - 28848 осіб) області.

Одним з найчесніших індикаторів якості надаваної освіти в вищому навчальному закладі є показники професорсько-викладацького складу. В Україні серйозною проблемою є маленька частка молодих науковців в викладацькому штаті. Серед причин небажання продовжувати кар’єру найчастіше виділяють низький рівень заробітної плати, погані умови праці, відсутність мотивації. В Україні на 2013/14 н. р. в ВНЗ І-ІІ рівнів акредитації було зареєстровано 36254 штатних працівника, а в ВНЗ ІІІ-ІV рівнів акредитації цей показник складав 158521 чоловік. Загальний стан чисельності викладацького складу характеризується помітним зменшенням як на рівні І-ІІ так і ІІІ-ІV рівнів акредитації. Найбільше число звільнень припало на Донецьку ( 817 чол.), Закарпатська (456 чол.), Кіровоградська ( 337 чол.). Та якість освіти залежить не стільки від кількості викладачів, скільки від співвідношення студентів на одного викладача. Саме тому, з метою приведення української вищої освіти до європейських стандартів, в ВНЗ України запроваджений нормативний показник кількості студентів на одного викладача 1/18[4]. В Україні, починаючи з 2000 року, показник кількості студентів на одного викладача поступово зменшувався, зайнявши в 2014 н.р. відмітку на рівні 1:10. Першочерговою причиною цьому є суттєве зменшення контингенту студентів.

Вищенаведений аналіз дає нам змогу виділити наступні проблеми регіонального розвитку вищої освіти:

По-перше, закриття вищих навчальних закладів зменшить кількість «низькопробних» закладів, але не вирішить проблему якості підготовки кадрів. Питання підвищення якості підготовки в ВНЗ має вирішуватись за рахунок перегляду, з метою модернізації, навчальних планів та підвищення кваліфікації викладачів;

По-друге, проблема матеріально-технічного забезпечення ВНЗ постає не вперше і носить вкрай загрозливий характер. Застарілі фонди, майже повне припинення оновлення асортименту бібліотек та брак коштів на ремонт будівель не тільки знижують якість підготовки майбутніх спеціалістів але й формують негативне враження про організацію освітнього процесу на регіональному та державному рівні;

По-третє, брак молодих викладачів. На сьогодні викладацький склад в університетах має вагому частку працівників пенсійного та пост пенсійного віку. Не варто нагадувати, що молодь, краще ніж будь хто знаходить спільну мову з молоддю, може зацікавити в навчанні, піднести матеріал доступним та простим способом. Відсутність мотивації у праці в українських ВНЗ з боку молодих спеціалістів завдає набагато більших втрат, ніж це здається на перший погляд.

Література

1. Статистичний бюлетень за 2012 рік. Основні показники діяльності вищих навчальних закладів України на початок 2011/12 навчального року. – К.: Держ. Служба статистики України,2012.- 212 с.

2. Статистичний бюлетень за 2013 рік. Основні показники діяльності вищих навчальних закладів України на початок 2012/13 навчального року. – К.: Держ. Служба статистики України,2013.- 188 с.

3. Статистичний бюлетень за 2014 рік. Основні показники діяльності вищих навчальних закладів України на початок 2013/14 навчального року. – К.: Держ. Служба статистики України,2014.- 161 с.

4. Наказ МОН від 29.03.2013р. № 390, Додаток 1. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.mon.gov.ua/img/zstored/files

САЛО АНАСТАСІЯ ВАСИЛІВНА

Актуальні проблеми вищої освіти в регіональному аспекті

Стаття присвячена розгляду проблем вищої освіти в розрізі регіонів України. Автор досліджує актуальні тенденції освітянського сектору, зокрема в напрямках матеріально-технічного забезпечення, професорсько-викладацького складу та державної політики. В роботі привернуто увагу до швидких темпів скорочення кількості ВНЗ в Україні, браку молодих кадрів в ВНЗ та питання якості підготовки спеціалістів.

В ході роботи проведений комплексний аналіз найбільш вагомих показників функціонування освітянського сектору. В аналіз включено кількісні та якісні показники роботи українських ВНЗ.

На основі досліджень, проведених в статті, запропоновано пріоритетні напрями дій, покликані покращити стан вищої освіти, виходячи з вимог сьогодення.

САЛО АНАСТАСИЯ ВАСИЛЬЕВНА

Актуальные проблемы высшего образования в региональном аспекте

Статья посвящена рассмотрению проблем высшего образования в разрезе регионов Украины. Автор исследует актуальные тенденции образовательного сектора, в частности в направлениях материально-технического обеспечения, профессорско-преподавательского состава и государственной политики. В работе привлечено внимание к темпам сокращения количества ВУЗОВ в Украине, нехватки молодых кадров в ВУЗАХ и вопросам качества подготовки специалистов.

В ходе работы проведен комплексный анализ наиболее значимых показателей функционирования образовательного сектора. В анализ включены количественные и качественные показатели работы украинских ВУЗОВ.

На основе исследований, проведенных в статье, предложены приоритетные направления действий, призванные улучшить состояние высшего образования, исходя из требований современности.

SALO ANASTASIIA

Actual problems of higher education in regional aspect

The article is devoted to problems of higher education in terms of regions of Ukraine. The author explores current trends in the education sector, in particular in the areas of logistics, faculty and public policy. The work brings attention to the rate of decline in the number of universities in Ukraine, the lack of young researchers in universities and the quality of training.

In the course of work carried out a comprehensive analysis of the most significant indicators of the functioning of the educational sector. The analysis included quantitative and qualitative indicators of work of Ukrainian universities.

On the basis of research conducted in the article, has been proposed priorities for action to improve the state of higher education, based on the requirements of modernity.