Филологические науки/ 3.Теоретические и методологические проблемы исследования языка

К.філол.н. Одинцова Г.С.

Тернопільський національний педагогічний університет ім. В.Гнатюка,Україна

СТРУКТУРНО-СЕМАНТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ

ЛІНГВІСТИЧНИХ АФОРИЗМІВ

У сучасній лінгвістиці помітно активізувалося дослідження афористичного масиву як окремого паремійного корпусу мови. «Якщо в давніх і взагалі в “досучасних” літературах афоризм жив, входячи переважно у сюжетну та іншу архітектуру текстів, то кілька століть тому, на порозі так званого Нового часу, він у багатьох авторських випадках ніби виокремився з традиційної “архітектури”, жанрово емансипувався і зажив цілком самостійним літературним життям» [1, с.3].

Незважаючи на велику зацікавленість дослідників цими мовними одиницями ( В. Калашник, Н. Шарманова, Т. Манякіна, В. Жайворонок, М. Пазяк, Д. Мальцева, В. Мокієнко, Ю. Прохоров, О. Наконечна, А. Смерчко, В. Феліцина та ін.), досі немає єдиного підходу до трактування їхньої лінгвістичної суті, структурно-семантичних, функціональних і комунікативних особливостей.

Афоризм, як відомо, «передає узагальнену закінчену думку повчального

або пізнавального змісту в лаконічній увиразненій формі» [2, с.48].

Концептуалізація світу зумовила семантичну багатоплановість афоризмів.

З-поміж величезного їх розмаїття чільне місце належить лінгвістичним

афоризмам, які у сконденсованій формі репрезентують мовні поняття та

явища. Авторами таких висловлювань є письменники («Синтаксис — душа

мови» Максим Рильський), науковці («Правопис — це одяг писемної форми

вироблюваної віками літературної мови. У всі часи він має бути зручним

і ошатним» Віталій Русанівський), філософи («З’ясовуйте значення слів, і ви

позбавите людство половини помилок» Рене Декарт), а також спорадично трапляються афоризми іншого походження («Звук смертний, літера безсмертна» античний вислів; «Без граматики не вивчити й математики», «Скільки я знаю мов, стільки разів я людина» народна мудрість).

Семантичне поле лінгвістичних афоризмів охоплює поняття всіх розділів мовознавства, однак найбільше уваги приділено концептам «мова» і «слово». За ступенем вираження смислової домінанти ( тут і далі дотримуємося класифікації Н. Шарманової [3]) висловлювання, які об’єктивують мовні поняття, бувають логічними, які подають судження про певні мовні реалії («Мова — втілення думки. Що багатша думка, то багатша мова» Максим Рильський; «Словник – це мовний кодекс, мовний закон, обов’язковий для всіх, хто користується мовою в суспільно-державних сферах» Іван Світличний)

та образними, які наділені емотивно-оцінною характеристикою («Слово — це діамант: то сяє й сміється, то обернеться мутною сльозою, то виблискує яскраво-гнівно або ласкаво, спокійніше з добротою, то спалахне, мов зірка провідна, яка народжує надії, мрії, сподівання, або веселкою заграє і так бадьоро запалає, неначе вабить, і кличе, і навіть надихає» Григорій Косинка).

Оскільки лінгвістичні афоризми є одиницями наукового дискурсу, то стилістичними засобами їх творення здебільшого виступають порівняння («Граматичні помилки при гарному почерку як воші в нейлоновій сорочці» Василь Шукшин; «Без кореня, як риба без води, слово не може існувати»

Іван Вихованець; «Розділові знаки — це як нотний знак. Вони твердо тримають текст і не дають йому розсипатись» Костянтин Паустовський)

та метафори («Мовлення — ріка, а мова — її джерело» Григорій Сковорода; «Слова — це кольорові камінці. Мало їх назбирати — треба ще навчитися з них узори викладати» Ірина Вільде; «Новотвори — і свідомі, й несвідомі, аби щасливі — це фермент у мові, запорука її розвитку, цвіту й буяння» Максим Рильський).

За структурою і синтаксичним оформленням лінгвістичні афоризми можна поділити на такі різновиди:

1) афоризми, еквівалентні простим реченням: Слово — одяг усіх фактів, усіх думок ( Максим Рильський); Звук — це щось надзвичайно своєрідне у мові, її жива плоть і кров (Антоніна Матвієнко);

2) афоризми, еквівалентні складним реченням: Акцент — це душа мови, він надає їй не лише почуття, але й достовірності (Жан- Жак Руссо ); Словники — музеї слів, у них місце і для старого, і для нового знайдеться ( Степан Пушик);

3) афоризми, еквівалентні надфразним єдностям: Слова в мові не існують

ізольовано одне від одного. Вони, як і люди, об’єднуються в родини (Ніна

Клименко); Тупа ораторія, недорікувата поезія, неґрунтовна філософія,

неприємна історія, сумнівна юриспруденція без граматики. І хоча вона від

спільного вживання мови походить, проте правилами показує шлях самому

вживанню (Михайло Ломоносов).

Отже, лінгвістичні афоризми є яскравим засобом вербалізації мовних

концептів, яким притаманні узагальнююча семантика, дидактична

спрямованість і образні асоціації.

Література

1. Скуратівський В. Л. Афоризм – колись і сьогодні / В. Л. Скуратівський // Українська афористика X–XX ст. / [під заг. ред. Івана Драча та Володимира Черняка]. – К. : Просвіта, 2001. – С. 3–14.

2. Українська мова. Енциклопедія/ Русанівський В.М., Тараненко О.О., Зяблюк М. П. та ін. – К.: Укр. енциклопедія, 2000. – 752 с.: іл.

3. Шарманова Н. М. Українська афористика: структурно-семантичний та функціональний аспекти : автореф. дис. канд. філол. наук: 10.02.01 / Н.М. Шарманова ; Харк. нац. ун-т ім. В. Н. Каразіна. — Х., 2005. — 19 с.