Будко М. В.

Мелітопольський державний педагогічний університет імені Богдана Хмельницького, Україна

Часова організація роману-епопеї Ірини Вільде «Сестри Річинські»

Творчість Ірини Вільде сьогодні сприймається як самобутнє явище української літератури. Вона «ніби починає писати з того місця, де крапку поставила Ольга Кобилянська. Ті ж класові й національні антагонізми, вишукані й незабутні жіночі пити, глибини життя й душі, але все це – з іншої перспективи, з позиції людини, що значно далі відійшла од своїх героїв, побачила новий світ і тому майже весело виносить смертний вирок старому світу» [6, с. 17]. Так писав про неї Дмитро Павличко.

Найбільшим творчим досягненням письменниці дослідники заслужено вважають роман-епопею «Сестри Річинські». О. Дудар слушно зазначає, що «Ірина Вільде вміла проникливо описувати переливи буття, точно фіксувати його мудрість і драматизм. Вона чітко простежувала зміни, що відбувались у душах людей, їхніх взаєминах з іншими, вчинках у зв’язку із перебудовою соціуму» [5, с. 63]. Літературознавці різнобічно підійшли до вивчення творчості Ірини Вільде. А. Бойко, Н. Мафтин, Л. Різник вивчали особливості малої прози письменниці та публіцистику. О. Карабльова присвятила свої праці аналізу особливостей моделювання жіночих образів у романі «Сестри Річинські» та сюжетній моделі досвіду материнства в малій прозі. О. Дудар та Г. Фіненко звертають увагу на часопросторові особливості роману «Сестри Річинські». Не зважаючи на окремі літературознавчі розвідки, й на сьогодні залишається багато нерозв’язаних питань. Наше дослідження – це спроба аналізу часових координат згаданого твору. Мета дослідження – простежити вплив часових модифікацій хронотопу, на архітектоніку тексту, розгортання сюжету, формування характерів персонажів.

Уведена у літературознавство М. Бахтіним категорія «хронотоп» на позначення суттєвого взаємозв’язку часових і просторових відношень не заперечує можливості аналізу окремо художнього часу та художнього простору. Дослідник наголошував на зображувальній функції хронотопу: «хронотоп як переважна матеріалізація часу в просторі є центром образотворчої конкретизації, втілення для роману… Всі абстрактні елементи роману тяжіють до хронотопу, і долучаються до художньої образності» [1, с. 358].

При написанні твору автор підпорядковує хронотоп своєму творчому задумові, через це часопростір набуває суб’єктивних ознак. Спостерігається тенденція «гри» автора з часом та простором при створенні художнього тексту. У романі «Сестри Річинські» події відбуваються наприкінці 30-х рр. ХХ ст. на Східній Галичині. Час подій є визначальним, оскільки описана доба є учасником подій, зображених у творі. Вона впливає на світогляд персонажів, їхні вчинки, оцінку подій та психологічний стан: «З острахом, який отець Річинський старанно маскував перед своєю дружиною, він очікував приходу російської армії» [2, с. 13].

Оскільки роман має традиційну форму хроніки, у ньому часто закцентовано увагу на часі реальної дійсності, що визначено точним датуванням: «Сьомого грудня тридцять шостого року Катерині минало двадцять три роки» [2, с. 30], або ж виступає у зв’язку з визначними історичними подіями того часу: «Четвертій з черги дитині, Нелі, сповнився рочок, коли армія Будьонного підступила під Львів» [2, с. 24]. Така авторська увага до конкретизації часу має на меті підкреслити індивідуальний характер подій.

Поряд із подіями, що мають точне датування, співіснує хроносистема суб’єктивного сприйняття часу персонажами: «…десь там, у минулому, яке, дивним чином перенесене в часі, згодом опинилося попереду Олени і вже існувало в майбутньому, там був він, Орест Білинський» [2, с. 6], «…оті довгі двадцять п'ять років, були самою тимчасовістю, самим очікуванням» [2, с. 5]. Прийом суб’єктивізації часу надає можливість глибше зрозуміти внутрішній світ персонажів, побачити реальність їхніми очима.

У романі «Сестри Річинські» Ірина Вільде поєднала незалежні, паралельні та взаємопереплетені хроносистеми з власними вимірами часу. Так для сім'ї Річинських відлік часу починається від смерті Аркадія Річинського: «…скільки минуло від смерті татка? Всього двадцять п'ять днів!» [2, с. 167], « …і не минуло й три місяці, а вже штани по покійнім продають» [2, с. 213], «…що скаже на це довколишнє священство, якщо дізнається, що ти за три місяці по смерті татка стала під вінець» [2, с. 282]. Для доктора Безбородька час іде за зворотнім відліком до одруження: «…Безбородько за три тижні від цієї неділі бере шлюб» [2, с. 267], «Згідно з рецептом Сулімана, повинен за три тижні взяти шлюб з Катериною» [2, с. 268].

Динаміка розповіді регулюється авторкою залежно від творчого задуму. В особливо напружені моменти оповіді час втрачає свою природну плинність і набуває ознак фрагментарності: «Тільки в першу мить знахідка осліпила її до того, що Катерина забулась і піддалася оманливим надіям. Хвилину пізніше її вже осіли сумніви. За тих кілька годин, що минули від смерті, Катерина зовсім знемоглася в боротьбі з ними. І ось кінець» [2, с. 103].

Із метою охоплення великих часових пластів у творі використано неконкретний фрагментарний час, що передає лише найважливіші події з метою динамізації оповіді: «По кількох місяцях мала досить тієї забави» [2, с. 11], «За кілька днів Неля взагалі перестала для себе будь-що вимагати» [3, c. 115], «Реставрація цього Мазовецького палацу тривала кілька років» [2, c. 62].

Часові модифікації у творі часто постають у вигляді спогадів: «…Ілакович і незчувся, як закинуло його в гімназійні часи, і він, уявивши себе на мить в гімназійному мундирку…» [4, с. 8], «Пригадує собі ксьондз, як у сьомому, а може, в шостому класі я не вмів зробити вправи на турніку, а Сидорко Ілакович виконував її блискуче? А учитель гімнастики ще підлив оливи до вогню: “Бери приклад, учись в Ілаковича”» [4, с. 15]. Автор дає нам змогу ознайомитися з життям персонажів, що існувало поза часовими межами твору, проте має велике значення у розумінні їхніх теперішніх характерів.

Часто спогади є виразниками прокурсивного часу, тобто, коли персонажі аналізують минуле з позицій сучасності крізь призму отриманого досвіду: «Олена починає вірити, що бог знав, що робить, не давши їй за мужа Ореста Білинського» [3, с. 122], «— Так, — погодилася по надумі, — коли б я двадцять вісім років тому не поїхала з своїми опікунами на те весілля у Зеленку, то не була б познайомилася з Аркадієм Річинським» [4, с. 274].

Отже, проаналізувавши художню майстерність Ірини Вільде, можна сказати, що час є головним засобом розкриття сюжетних ліній та образів персонажів. Час у творі є не лише тлом розповіді, а й учасником подій, оскільки поведінка персонажів та їхні світовідчуття детерміновані реальними історичними подіями. Для цього твору характерною є різноплинність часу.

Художній час для кожного відгалуження сюжету є різним, часто суб’єктивним, що сприяє поглибленню психологізму. Часові межі роману подекуди штучно поширюються за рахунок прокурсивного часу та ретроспекцій, що найчастіше проявляють себе у вигляді спогадів персонажів.

ЛІТЕРАТУРА

1. Бахтин М. Формы времени и хронотопа в романе. Очерки по исторической поэтике / М. М. Бахтин // Вопросы литературы и эстетики. – М. : Худож. лит., 1975. – С. 234 – 407.

2. Вільде І.  Твори : в 5 т. Т. 1 : Сестри Річинські : роман. Кн. 1 / І. Вільде ; передм. Р. Іваничука. – К. : Дніпро, 1986. – 640 с.

3. Вільде, І. Твори : в 5 т. Т. 2 : Сестри Річинські : роман. Кн. 2. Ч. 1 / І. Вільде. – К. : Дніпро, 1987. – 424 с.

4. Вільде І. Твори : в 5 т. Т. 3 : Сестри Річинські : роман. Кн. 2. Ч. 2 / І. Вільде. – К. : Дніпро, 1968. – 468 с.

5. Дудар О. Жанрова семантика романів "Сестри Річинські” Ірини Вільде та "Оплот” Теодора Драйзера / О. Дудар // Мандрівець. – 2014. – № 6. – С. 62-65. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/Mandriv_2014_6_13.pdf

6. Качкан В.А. Ірина Вільде: нарис життя і творчості. – К. : Дніпро, 1991. -159 с.