Васильченко Ю. С., Воронкова О. С., Вінніков А. І.

Дніпропетровський національний університет ім. Олеся Гончара,

м. Дніпро, Україна

Біологічні властивості мікроорганізмів, виділених при дисбатеріозі у дітей

yulekvasilek@ukr.net

 

Вступ

Мікрофлора кишківника є важливим чинником, що сприяє нормальному розвитку і функціонуванню організму дитини [1, 5]. Порушення якісного і кількісного складу мікрофлори кишківника можуть привести до розвитку дисбіоза [2, 9]. У сучасних умовах, на фоні погіршення екологічної ситуації, питання формування, збереження та відновлення нормального мікробіоценозу кишківника дітей, які особливо страждають на захворювання шлунково-кишкового тракту, набувають особливої актуальності [3, 4].

Метою роботи було вивчення якісного і кількісного складу мікрофлори шлунково-кишкового тракту дітей першого року життя.

Матеріали та методи досліджень

Об’єктом дослідження був біологічний матеріал взятий у 56 пацієнтів пологового та дитячого відділення. Дослідження мікробіоценозу шлунково-кишкового тракту дітей віком до одного року та ідентифікацію виділених мікроорганізмів проводили згідно з Наказом № 535 «Об унификации микробиологических (бактериологических) методов исследования...» [10]. Для виявлення мікроорганізмів використовували бактеріологічний та бактеріоскопічний методи [12].

Чутливість до антибіотиків визначали диск-дифузійним методом відповідно до рекомендацій Наказу № 167 МОЗ України «Про затвердження методичних вказівок «Визначення чутливості мікроорганізмів до антибактеріальних засобів» [11]. Тестували чисті культури умовно-патогенних мікроорганізмів, виділені з матеріалу від осіб з дисбіозами.

Результати досліджень та їх обговорення

При досліджені всі обстежені діти 1 року життя були поділені на 4 групи: 1 група – діти віком від 0 до 3 місяців, 2 група – 4 - 6 місяців, 3 група – 7 - 9 місяців та 4 група – діти віком від 10 до 12 місяців. У першій групі у 61,5% дітей було виявлено дисбактеріоз І ступеню, у 23,1% – ІІІ ступінь дисбіозу, у 15,4% дітей визначено дисбактеріоз ІІ ступеню. Серед дітей другої групи у 47% визначено І ступінь дисбактеріозу, у 41,2% – ІІ ступінь дисбіозу, у 11,8% дітей спостерігали ІІІ ступінь дисбактеріозу. У третій групі дітей більшість обстежених мали дисбактеріоз І ступеня, що становило 50% випадків, на другому місці – дисбіотичні явища ІІ ступеню – 41,7%, у 8,3% дітей спостерігали дисбактеріоз ІІІ ступеню. Серед дітей четвертої групи визначали дисбіоз І та ІІ ступеня – по 50%. Дисбатеріоз ІV ступеня не виявлено в жодній з чотирьох групп обстежених дітей.

Дослідження видового спектру умовно-патогенних мікроорганізмів – чинників дисбіозу показало, що 14 з виділених штамів належали до виду S. aureus, 7 штамів були ідентифіковані як E. coli (гемолітичні), 16 штамів – E. coli (лактозонегативні), 8 штамів – Klebsiella та 5 штамів – Proteus.

Відношення до антибіотиків визначали для всіх виділених з біологічного матеріалу бактеріальних ізолятів. Визначено, що найбільшу стійкість Klebsiella проявила до антибіотику аміноглікозидного ряду нетилміцину – 50%. S. aureus найбільш стійким був до гентаміцину – 50 %, E. coli (лактозонегативна) проявила низьку чутливість до неоміцину – 25%, Proteus виявляв найбільшу антибіотикорезистентність до гентаміцину та нетилміцину – 60%.

При дослідженні антибіотикорезистентності до препаратів фторхінолонового ряду слід відмітити, що вони мають широкий спектр дії. S. aureus проявив чутливість до офлоксацину – 21% ізолятів. Антибіотикорезистентність до гатіфлоксацину визначено для Klebsiella – 50%. Найбільшу чутливість Proteus виявив до ципрофлоксацину – 80% штамів чутливі. Отже, препарати показали високу активність по відношенню до мікроорганізмів, виявлених в мікрофлорі шлунково-кишкового тракту дітей першого року життя.

Пеніциліни є ефективними та відносно безпечними засобами сучасної антибіотикотерапії [6, 7]. Так, E. coli (гемолітичні) проявили резистентність до амоксициліну у 57% випадків, а високу чутливість до антибіотиків цього ряду проявив S. aureus – 36% стійкі.

Цефалоспорини належать до одного з найбільш великих класів антимікробних препаратів [8]. Найбільш стійким до цефтріаксону виявився Proteus – 60% ізолятів стійкі, з ізолятів Klebsiella до цефепіму стійкі 50%. Найменшу антибіотикорезистентність до цефтріаксону проявив S. aureus – 29% стійких ізолятів.

Висновки

1. При досліджені мікрофлори шлунково-кишкового тракту дітей 1-го року життя показано, що з 56 дітей віком до одного року тільки у 12 (21%) пацієнтів не було виявлено порушень складу мікрофлори, у 79% визначено дисбіоз різного ступеня, що характеризувалися високими титрами (105 – 108) умовно-патогених мікрорганізмів: лактозонегативних та гемолітичних E. coli, Proteus, Klebsiella, S. aureus.

2. Дисбіоз І ступіню спостерігали у 41% дітей, ІІ ступіню – у 27% дітей, ІІІ ступіню – у 11% дітей. Дисбактеріоз ІV ступеню не визначали.

3. Показано, що виділені штами умовно-патогених бактерій були стійкими до нетилміцину (50-67%), гатіфлоксацину (42–50%), цефепіму (40–50%); чутливими – до неоміцину (45–50%), ципрофлоксацину (65–70%) та цефтріаксону (67–70%).

Література:

1.                     Ардацкая М.А. Дисбактеріоз кишечника: Сучасні аспекти вивчення проблеми, принципи діагностики та лікування / М.А. Ардацкая, A.B. Дубінин. – К.: Києво-Могилян. акад., 2001. – С. 67 – 72.

2.                     Бабак О.Я. Современная диагностика и лечение нарушения микробиоценозов кишечника / О.Я. Бабак, И.Э. Кушнир // Провизор. – 2000. – №15-16. – С. 91.

3.                     Барышников Н.В. Cиндромы избыточного бактериального роста (дисбиоза) в тонкой кишке и дисбиоза толстой кишки / Н.В.Барышников, Е.И.Ткаченко, Ю.П.Успенский // Вестник Клуба панкреатологов. – 2009. – №1(2). – С. 86-90.   

4.                     Бондаренко В.М. Дисбактериоз кишечника как клинико-лабораторный синдром: современное состояние проблемы / В.М. Бондаренко, Т.В. Мацулевич. – М.: ГЭОТАР-Медиа, 2007. – 304 с.

5.                     Бондаренко В.М. Роль условно-патогенных бактерий кишечника в полиорганной патологии человека / В.М. Бондаренко. – М.: Тверь, 2007. – 64 с.

6.                     Борисов Л.Б. Медицинська мікробіологія, вірусологія, іммунологія / Л.Б.Борисов. – М.: Медицина, 2001. –507 с.

7.                     Вершигора А.Е. Общая микробиология / А.Е. Вершигора. – K.: Вища школа, 1991. – 343 с.

8.                     Гаврилова Н. Н. Антагонистическая активность молочнокислых бактерий в отношении возбудителей заболеваний, связанных с желудочно-кишечным трактом / Н. Н. Гаврилова, И. А. Ратникова, Т. А. Грушина // Антибиотики и химиотерапия. – 2003. – т. 48. – № 2. – С. 13 – 15.

9.                     Лебедева М.Н. Современные аспекты нормы и патологии кишечной микрофлоры / М.Н. Лебедева // Журн. микробиологии, эпидемиологии и иммунологии. – 2004. – №9. – С.41-52.  

10.   Об унификации микробиологических (бактериологических) методов исследования, применяемых в клинико-диагностических лабораториях лечебно-профилактических учреждений: приказ № 535. – [чинний від 22.04.1985р.]. – М.: МОЗ СССР, 1985. – 65с.

11.   Про затвердження методичних вказівок щодо визначення чутливості мікроорганізмів до антибактеріальних препаратів: наказ № 167 – [чинний від 05.04.2007 р.]. – К.: МОЗ України, 2007. – 63 с.

12.   Про затвердження протоколів діагностики та лікування захворювань органів травлення у дітей: наказ № 438. – [чинний від 26.05.2010 р.]. – К.: МОЗ України, 2010.