Економічні науки /2. Економіка підприємства

Бодапростова В. П.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ, Україна

Розробка системи моніторингу формування та розподілу прибутків на торговельному підприємстві

Прибуток є одним з основних фінансових показників оцінки господарської діяльності і займає центральне місце в загальній системі вартісних інструментів та важелів управління економікою. Прибуток підприємства – це й одна з найскладніших економічних категорій, адже протягом тисячоліть досліджувалась сутність цього поняття та висувались різні теоретичні підходи до підґрунтя його формування і змістового наповнення. Ще у IV-III ст. до н.е. (Китай) в трактаті «Гуань-Цзи» було здійснено одну з перших спроб трактувати прибуток як частину грошей (золота), що утворюється внаслідок нерівноцінного обміну, тобто золото відіграє роль грошей та оголошується товаром, якщо ним вимірюються ресурси держави [1, c. 18]. Цікавим в праці Каутільї «Артхашастра» є зауваження, що «конкуруючий продавець збільшує ціну на товар, роблячи її вищою від дійсної вартості». Тобто, прибуток визначається як різниця між вартістю товару та його ринковою (реалізаційною) ціною. Автор зазначає, що ціна товару на ринку складається не тільки з витрат на виробництво, а й з торговельних витрат, тобто варто визначати частку прибутку торговця в ціні місцевих товарів за нижчою ставкою, а привізних – за вищою [1, c. 19]. В свою чергу, Арістотель (384-322 рр. до н.е.) в своїх працях «Нікомахова етика» та «Політика» вказував, що всі види господарської діяльності людей належать або до природної сфери – економіки, або до неприродної – хремастики (мистецтво наживати багатство за допомогою великих торговельних угод для перепродажу і лихварських угод). При цьому «ніколи не буває границь у досягненні мети, тому що нею є досягнення необмеженого багатства і володіння грішми... Всі, хто причетний до грошового обігу, намагається збільшити свої капітали до безмежності» [2, c. 75]. Тобто, обмін може розцінюватися як акт задоволення потреб і дозволяє визначити споживну вартість товару категорію сфери економіки, та символізує акт наживи, а мінова вартість вважається категорією сфери хремастики [1, c. 24]. У XIII-XIV ст. Фома Аквінський у трактаті «Сума телеології» дотримувався думки, що прибутки мають бути не самоціллю, а заслуженою платою і нагородою за те, що у торгівлі і позикових операціях присутні праця, транспортні та інші матеріальні витрати і навіть ризик [1, c. 32]. Однак, більшість вчених вважає початком науково-економічного формування поглядів на сутність прибутку часи меркантилізму. Зокрема, в теорії меркантилістів прибуток виникає у зовнішній торгівлі в результаті продажу товарів за межами країни за вищими цінами, ніж ті, за якими товар придбали в її межах. Представники даної школи Т. Манн, Д. Юм, Ж. Кольберг, А. Серра, Т. Мен, А. Монкрет’єн основним джерелом формування прибутку вважали зовнішньоторгівельну діяльність, і насамперед розглядали сферу обігу. Тобто, прибуток – різниця між продажною та покупною ціною товару (обмін). Головною їх помилкою вважається ігнорування прибутку у сфері мануфактурного виробництва. Фізіократи Ф. Кене, Ж. Тюрго, М. Рів’єра (XVII–XVIII ст.), які прийшли на зміну меркантилістам, перенесли проблему походження прибутку зі сфери обігу в сферу виробництва. Основним джерелом формування прибутку вважали землеробське виробництво, оскільки за їх спостереженнями вплив сил природи призводить до зростання споживних вартостей понад витрати виробництва. Недоліком судження цих вчених є те, що додана вартість створюється наче сама по собі без залучення будь-якої людської праці. Вагомі дослідження стосовно визначення сутності прибутку зробили представники класичної політекономії А. Сміт і Д. Рікардо (XVIII–XIX ст.), які розглядали прибуток як результат зміни людської праці капіталом та здійснення ним такої роботи, яка не може бути виконана людською працею. Відповідно, погляди відомих класиків на сутність та природу прибутку, дають підстави зробити висновок, що основним здобутком цієї концепції було формування теорії додаткової вартості в галузі матеріального виробництва та виокремлення прибутку як результату відрахування із вартості створеного продукту праці робітника на користь капіталіста. Однак, А. Сміт не зміг узгодити суперечливі погляди щодо першоджерел прибутку, об’єднати їх у цілісну концепцію. Цей синтез полягає в тому, що джерелом прибутку є праця найманих робітників, а також праця підприємця. Засоби праці самі по собі прибуток не створюють, але у процесі їх поєднання з найманою працею виникає нова продуктивна сила, так званий синергічний ефект. Цікавою є позиція теорії трудової вартості створена У. Петті у XVII столітті, та обґрунтована К. Марксом та Ф. Енгельсом [3]. Згідно неї, джерело прибутку – додаткова вартість, яка є породженням всього авансованого капіталу, а джерелом виступає праця найманих робітників. Вчені розглядали прибуток як незароблений дохід капіталіста. Відмітимо, що недоліком даної теорії є те, що поза увагою залишилась праця підприємців. Представник французької політекономії Ф. Бастіа (середина XIX ст.) [4, с. 103-105] в теорії «економічної гармонії» стверджував, що поняття прибутку не існує, тому замінив прибуток поняттям «дохід», який ототожнював з відсотком на капітал, тобто формою доходу капіталістів та землевласників, з чим важко погодитись, оскільки капіталісти й землевласники можуть отримувати як прибутки, так і збитки. У другій половині XIX ст. французький учений П.Ж. Прудон [2, с. 109-115], ототожнюючи капітал з грошима, тим самим трактував прибуток як заробітну плату капіталістів. Виходячи з цього, наявність збитків свідчить про затримку плати капіталістові за ведення бізнесу. Пізніше англійський вчений А. Маршалл [1, с. 30] почав визначати прибуток як плату за спостереження і управління виробництвом, вважаючи прибуток різновидом заробітної плати та трудового доходу. За А. Маршаллом, прибуток – це перевищення доходів підприємства над його витратами. З таких позицій збитки можна розглядати як неналежне управління виробництвом. На початку ХХ століття з’являється принципово новий підхід щодо сутності прибутку. Засновниками нової течії були американські економісти Й. Шумпетер [1] і Ф. Найт [2], які стверджували, що прибуток – це не лише винагорода за діяльність підприємця, він може існувати лише у динамічній економіці. На думку Й. Шумпетера прибуток – це не володіння капіталом, а застосування і впровадження нових факторів виробництва. За концепцію Ф. Найта саме невизначеність є джерелом виникнення чистого прибутку або збитку. Вчені-економісти України ХІХ–поч.ХХ ст. подавали трактування прибутку, що формувався під впливом боротьби народу проти кріпосного права. Так, А. М. Радіщев розрізняв «істинну ціну», тобто витрати виробництва і «додану ціну» – перевищення ціни над витратами, тобто прибуток. Він не осуджував отримання прибутку, підкреслюючи, що торгувати без доходу – марне заняття [4, с. 276]. Чернишевський М. Г. характеризував прибуток, як залишок продукту після вирахування вартості праці, вважаючи останню товаром [1, с. 289]. Загалом, до ХХ ст. у західній економічній думці була відсутня самостійна теорія прибутку, а її виникнення вони пов’язують з обґрунтуванням кола чинників, під впливом яких формується прибуток. Так, саме представниками політекономії було доведено, що прибуток є винагородою підприємцям за «продуктивну послугу», так само як заробітна плата – винагородою за працю.

Література:

1. Іщенко Є.П. Прибуток як критерій ефективності функціонування підприємства // Є.П. Іщенко // Економіст, серпень. – 2015. – № 8. – С. 12-14.

2. Покропивний С.Ф. Економіка підприємства : навч.-метод. посібн. [для самост. вивч. дисц.] / Г.О. Швиданенко, С.Ф. Покропивний, С.М. Клименко та ін. – К. : Вид-во КНЕУ, 2010. – 248 с.

3. Турило А.М. Фінансово-економічні аспекти оцінки результатів і ефективності діяль- ності підприємства / А.М. Турило, О.А. Зінченко // Фінанси України : журнал. – 2009. – № 8. – С. 35-45.

4. Шило В.П. Аналіз фінансового стану виробничої та комерційної діяльності під- приємства : навч. посібн. / В.П. Шило, Н.І. Верхоблядова, С.Б. Ільїна та ін. – К. : Вид-во "Кон- дор", 2015. – 240 с.