Економічні науки /2. Економіка підприємства

Кичак Т. О.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ, Україна

Теоретичні аспекти формування стратегії диверсифікації діяльності торговельного підприємства

У вітчизняній і зарубіжній науковій літературі є досить велика кількість праць, присвячених окремим питанням диверсифікації. Методологічну і теоретичну основи досліджень в галузі диверсифікації склали праці і дослідження закордонних науковців А. Аакера, I. Ансоффа, П. Варадараджана, П. Друкера, Дж. Б. Куїнна, Р. Лемана, А. Маршалла, Г. Мінцберга, А.М. Паск’є, М. Портера, В. Рамануджама, Л. Ріглі, А. Чендлера. Значний внесок у системне розуміння диверсифікації діяльності підприємств окремих галузей виробництва з позиції конкурентоспроможності та ресурсної ефективності, вивчення форм диверсифікації, закономірностей і протиріч розвитку зробили російські вчені І. С. Басков, Р. О. Білоусов, О. В. Бухвалов, О. М. Войтехович, А. Р. Гаріфуллін, О. В. Карпенко, В. С. Катькало, М. А. Керашев, Ю. С. Колес- ников, С. А. Кузнецова, В. І. Кушлін, Д. С. Львов, І. В. Ліп- сиць, А. В. Макаров, В. Д. Маркова, Н. І. Многолетова, М. Ніколаєв, Г. І. Немченко, Е. Г. Новицький, Р. М. Нурєєв, Ю. М. Осипов, А. Н. Петров, О. Л. Поліді, О. А.Прищенко, В. К. Сенчагов, В. Супрун, О. С. Сухарев, Н. Ю. Сухіна, A. О. Тріфілова, А. Хасанова, М. А. Хрустальов, М. В. Чеби- кіна, В. В. Щербина. Серед українських науковців, праці яких присвяче- ні питанням дослідження диверсифікаційних процесів на прикладі підприємств окремих галузей і регіонів, можна відзначити таких: М. О. Багорка, І. А. Білоткач, І. З. До- лжанський, О. А. Ковтун, М. Д. Корінько, О. І. Куцеру- бов, В. М. Лозюк, Г. О. Пересадько, М. М. Скоробогатов, С. О. Ткаченко.

Сутність економічної категорії «диверсифікації» різними науковцями трактується по-різному, що обумовлено процесом еволюції економічної думки, специфікою економічних умов США, Західної та Східної Європи, особливостями функціонування підприємств різних економічних галузей тощо. Однак, нашу увагу привернула складність та багатогранність цього означення, поданого у науковій та фаховій літературі. Теоретичні основи диверсифікації та аспекти функціонування диверсифікованих підприємств розглянуті багатьма зарубіжними (Д.Аакером, І.Ансоффом, К.Бері, А.Бузом, Г.Бузом, М.Горт, Є.Новицьким, Р.Пітсом, Н.Рудик, Г.Хопкінсом тощо) та вітчизняними науковцями (В.Г. Андрійчук, Т.О. Зінчук, О.В. Зоренко М.Д. Корінько, С.М. Попова,Н.І. Степаненко, М.Й. Хорунжий, А.А. Чухно, О.О. Цогла та інші).

Проведене дослідження дає можливість зробити висновок, що об’єктом диверсифікації можуть бути ринки та галузі діяльності підприємства, номенклатура та асортимент продукції, інвестиційний портфель компанії, способи виробництва продукції, інструменти фінансового управління тощо.

Однак, на нашу думку, дещо не достатньо аргументованими є останні дві характеристики диверсифікації як процесу. Апріорі передбачено, що будь-який аспект управління підприємством здійснюється в межах діючого законодавства. Щодо безперервності процесу диверсифікації, то, на нашу думку, це доцільно з позицій TQM. Оптимізовувати, удосконалювати бізнес-процеси підприємства дійсно доцільно безперервно, але чи доцільно економічно їх систематично диверсифікувати? Чи завжди це вигідно для підприємства?

Аналіз показав, що переважну більшість публікацій присвячено диверсифікації діяльності промислових підприємств, тоді як розгляду особливостей і специфіки диверсифікації діяльності підприємницьких мереж у торгівлі, мотивів організації та ризиків від її здійснення не приділяється належної уваги. В той же час сьогодні на ринку роздрібної торгівлі провідних країн світу представлено потужні торговельні мережі, які за фінансовими показниками та масштабами діяльності співставні з крупними виробничими корпораціями. У першу чергу, йдеться про мережеві структури з рейтингу 250 най- більших роздрібних торговців світу Global Powers of Retailing, який щорічно складається дослідницькою компанією Deloitte. Досить активного розвитку, починаючи з кінця 1990-х рр., набули підприємницькі мережі і в роздрібній торгівлі України. Постановка завдання. Вищевикладене обумовлює мету дослідження – розглянути сутність диверсифікації діяльності підприємницьких мереж у торгівлі, особливості та специфіку її організації такими структурами, а також мотиви та ризики здійснення. Сучасний період розвитку економіки України характеризується глибокими структурними та інституціональними перетвореннями. Не є винятком і роздрібна торгівля. В умовах глобалізації економіки на фоні динамізму ринкового середовища підґрунтям успішного функціонування підприємства є вибір стратегії розвитку. На сьогодні досить часто перевага надається стратегії розвитку, заснованій на диверсифікації діяльності господарюючої структури. Сучасну методологічну основу дослідження теорії корпоративної диверсифікації становить ресурсна концепція. Саме ідеї ресурсного підходу до теорії фірми забезпечили методологічну і частково інструментальну основу для дослідження стратегій диверсифікації. Як зазначають О. В. Бухвалов і В. С. Катькало, «вже на початковій стадії розробки ресурсного підходу в 1980-ті рр. його піонери Б. Вернерфельт, Д. Тіс, Р. Рамелт, С. Монтгомері та ін., розвиваючи ідеї Е. Пенроуз про обумовленість стратегій росту фірми її ресурсним багажем, сформулювали основи нової теорії диверсифікації» [1, c. 58]. Відповідно до ресурсної концепції, «фірми зростають через диверсифікацію за допомогою використання наявних у них потенціалів росту, які набувають форми організаційних компетенцій або успадкованих управлінських ресурсів» [1, c. 59]. Особливе значення при цьому мають так звані ресурси широкого застосування, наявність яких дозволяє фірмам використовувати свої управлінські навички і репутацію в інших видах бізнесу. Погоджуємося з думкою О. В. Бухвалова та В. С. Катькало, що «ці активи мають різну цінність не тільки у різних галузях, але навіть у межах однієї галузі. Більше того, ступінь узгодженості, що очікується між частинами однієї і тієї ж організації у конкретний момент часу, залежить від взаємозв’язку між особливостями організаційного навчання, траєкторії минулого розвитку, доступними їй технологічними можливостями з одного боку та наявними у фірми комплементарними активами – з іншого. Виходячи з цього, зовні однакові з точки зору основних продуктів фірми можуть реалізовувати зовсім різні стратегії диверсифікації» [1, c. 59]. Слід зазначити, що на сьогодні теоретична основа концепції диверсифікації є досить неоднорідною і не має універсальності, що ускладнює її застосування на практиці. В першу чергу, йдеться про методологічне підґрунтя дослідження диверсифікації діяльності підприємницьких мереж у торгівлі. На думку автора, підприємницькі мережі – це складна форма організації взаємодії між суб’єктами господарювання, яка передбачає об’єднання їх ресурсів і ділової активності на корпоративних, договірних або добровільних (партнерських) засадах з метою створення додаткових конкурентних переваг на ринку. Результатом такої взаємодії стають централізована розробка і втілення управлінських рішень з основних напрямків діяльності учасників, реалізація певних проектів та ініціатив.

Література:

1. Диверсифікація діяльності підприємств в умовах трансформаційної економіки : Автореф. дис. канд. екон. наук: 08.0.04 / С.М. Попова ; Харк. нац. екон. ун-т. – Х., –2012. – 20 с.

2. Диверсифікація інновацій у харчовій промисловості: Автореф. дис. канд. екон. наук: 08.00.03 [Електронний ресурс] / К.В. Білецька; Нац. наук. Центр «Ін-т аграр. Еконо- міки» УААН. – К., –2010. – 19 с.

3. Економічна енциклопедія: У 3 т, / Ред. кол.: С. В. Мочерний (відп. ред) та ін. – К.: ВЦ –Академія. 2000–2002. – с. 952.

4. Цогла О.О, Становлення диверсифікаційних процесів у діяльності підприємств / О.О, Цогла // Актуальні проблеми економіки – 2011. – №7. – с. 147–151.