К.е.н. Олексюк В.О.

Дніпропетровський державний аграрно-економічний університет, Україна

Проблеми зберігання і відновлення родючості землі

В процесі здійснення трансформації земельних відносин суспільству не однаково як використовується земля і як зберігається й відновлюється її родючість. Головний інтерес держави можна визначити в двох моментах. По-перше, найбільш повне використання природного потенціалу земельних ресурсів. Від цього залежать продовольча і в значній мірі економічна безпека країни. По-друге, відтворення родючості ґрунтів, рослинних ресурсів. Варто наголосити, що в інтересах суспільства є поєднання високопродуктивного використання землі з одночасним збереженням її родючості, а по можливості й поліпшення. Останнє має вирішальне значення, оскільки земельні ресурси не тільки обмежені, але й їхні площі зменшуються. Тоді як відновлення й підвищення їхньої родючості є базою, основою розширеного відтворення плодотворності земель.

Здійснюючи ринкову трансформацію земельних відносин, очікувалось на позитивні результати щодо землекористування за обома зазначеними вище напрямами. Адже саме в цьому полягає суспільний інтерес проведення реформи, а не в формуванні класу землевласників і одержані ними «нетрудового» доходу. За напрямом продуктивного використання земельна реформа принесла певні позитивні результати.

Виробництво валової продукції сільського господарства все ще не досягло рівня 1990 р. і менше на 11,1%. Зрозуміло, тут слід врахувати, що за 1990-2014 роки відбулося зменшення загальної площі сільгоспугідь з 41,4 млн. га до 36,4 млн. га, або на 12,1% [2, с. 71]. А тому більш повно динаміку продуктивності використання землі характеризує показник виробництва валової продукції сільського господарства в розрахунку на 100 га сільгоспугідь. І за цим показником результат позитивний (відбулося збільшення на 5,5%), підвищилася і урожайність (на 24,5%). До речі, в Україні один із кращих в світі потенціал землеробства. Але по урожайності зернових і зернобобових культур вона поступається багатьом країнам. Так в 2013 р. цей показник становив у США – 72,4 ц/га, Великобританії – 64,8 ц/га, Німеччині – 72,7 ц/га, Франції – 70,0 ц/га [2, с. 368].

Слід відмітити, що в цілому приватизація земель сільгосппризначення призвела до більш продуктивного їх використання у порівнянні з державною власністю на землю в розрахунку на одиницю земельної площі. Результат земельної реформи у цьому контексті – позитивний.

В той же час земельна реформа не дала очікуваного ефекту щодо відновлення родючості землі. Тут від’ємний результат набув руйнівного характеру. Якщо продуктивність земель можна підвищити порівняно швидко, то відновлення їх родючості потребує тривалого часу. Варто відмітити, що ця проблема почала привертати до себе увагу вітчизняних науковців і практиків. «Земельні ресурси настільки виснажені, що без серйозної роботи над відновленням їхньої родючості важко розраховувати на конкурентоспроможність галузей» [1, с. 3-4]. Тому охорона та відтворення родючості ґрунтів, захист від деградації та забруднення – один із позачергових напрямів аграрної політики держави. У сучасних складних умовах господарювання питання збереження та підвищення родючості ґрунтів є дуже непростим, але вкрай важливим.

Отже, відносно збереження й підвищення родючості ґрунтів і поліпшення агрокультури, як основи національного багатства України і пріоритетного виробничого процесу в землеробстві, то практично загальновизнаним є факт їхнього зниження. Відповідно земельний ресурс втрачає продуктивність, якість продукції знижується, а собівартість зростає.

За роки державної незалежності істотно втрачена родючість ґрунту і здатність більшості сільськогосподарських підприємств її відтворювати, не кажучи вже про поліпшення. Ґрунтовий покрив значно деградований та продовжує деградувати. Нині в абсолютній більшості агроструктур питання відтворення родючості ґрунту вирішується за залишковим принципом.

Таким чином можна стверджувати, що реформи в аграрному секторі України негативно позначилися на родючості ґрунтів. Чільне місце серед причин є те, що не втілена в життя первісна мета земельної реформи – наблизити «власність на землю безпосередньо до виробника». У секторі сільгосппідприємств практично повністю має місце уособлення процесів землеволодіння і землекористування, земля належить одним, а використовують її інші суб’єкти.

Безумовно, що головною причиною зниження родючості ґрунтів в більшості сільгосппідприємств є їхній фінансовий стан, низька прибутковість. У 2014 р. – 15,3% від усіх підприємств галузі одержали чистий збиток (у Дніпропетровській області цей показник становив 14,4%). Звідси, якщо і виділяються кошти на відновлення родючості ґрунту, то по залишковому принципу. Про це у певній мірі свідчить істотне зменшення внесення мінеральних добрив під сільськогосподарські культури. Так у 1990 р. сільськогосподарськими підприємствами України на 1 га посівної площі під всі посіви було внесені 141 кг поживної речовини, а в 2012 р. – 72 кг, тобто майже в два рази менше [2, с. 52; 109]. Замість10-12 тонн органічних добрив на 1 га останнім часом вносять максимум 1 тонну.

З цих позицій не втратило актуальності первісне гасло земельної реформи «земля належить тим хто, її обробляє». Його реалізація неможлива без введення повноцінного цивілізаційного ринку земельних паїв, створення земельного банку і відповідного законодавства.

Література:

1. Зубець М.В. Інноваційно-випереджувальна модель якісно нового розвитку агропромислового виробництва / М.В. Зубець, П.Т. Саблук, С.О. Тивончук // Економіка АПК. – 2008. – №12. – С. 3-8.

2. Статистичний збірник» «Сільське господарство України»: за 2014 рік. / Державний комітет статистики України. – К., 2015. – 400 с.