Економіка. Економічна теорія

Стеблянко І.О.

кандидат економічних наук, доцент

доцент кафедри економіки та управління національним господарством Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара, м. Дніпро, Україна

Теоретико-методологічні засади стратегічного розвитку національної економіки

В основі реалізації тієї чи іншої моделі національної економіки лежить певна теорія, яка обґрунтовує її сутність і пояснює механізми функціонування. Україна переживає системну соціально-економічну та військово-політичну кризу, витоки якої знаходяться у площині інституціональної інерції, залежності від попереднього розвитку. Протягом існування України як незалежної держави повільне просування реформ не дозволило подолати вади адміністративно-командної системи управляння: високий ступінь централізації, нераціональну структуру економіки, експорту та імпорту, високу енергетичну витратність виробництва, корупцію і хабарництво. Економічна історія постає перед нами як послідовність інституціональних виборів траєкторії розвитку, колективно здійснюваних окремими соціальними групами. Підписання угоди про асоціацію з ЄС, необхідність подолання наслідків кризи і забезпечення сталого розвитку національної економіки вимагає пошуку нових стратегічних орієнтирів розвитку.

Класична політична економія XVIII - першої половини XIX століття відводила важливе місце проблемам економічної динаміки. У працях економістів класичної школи (А. Сміт, Д. Рікардо, Дж. Мілль) теорія статики і теорія динаміки займали приблизно рівне місце. Але надалі проблеми динаміки випали з поля зору економістів. З середини XIX століття економічна теорія зосередилася на проблемах економічної статики, причому, саме мікро-статики, яка встановлює закони рівноваги на ринку окремого товару або товарної групи.

Завданням теорії економічної динаміки є дослідження чинників, що детермінують темпи зростання, у її витоків стояли Рой Форбс Харрод, Овсій Домар, Роберт Мертон Солоу. Неокласичні моделі зростання (на відміну від кейнсіанських моделей) будуються відповідно до традиційного підходу, що припускає досягнення рівноваги попиту і пропозиції чинників виробництва в реальній економіці, яка досягається в умовах, коли заробітна плата встановлює рівність граничного тягаря праці його граничній продуктивності. Рівновага на ринку капіталу забезпечується встановленням рівноважної ставки відсотка. Повна зайнятість праці і капіталу забезпечується зміною капіталоємності приросту випуску.

На основі початкового рівняння, що описує залежність між трьома параметрами: темпом зростання, часткою заощаджень у чистому сукупному доході і коефіцієнтом капіталу, Р. Харрод формулює положення про три альтернативні темпи зростання: оптимальному, забезпеченому і реальному, кожен з яких детермінується незалежними один від одного чинниками. З теорії зростання Е. Домара слідує, що існує рівноважний темп зростання, при якому гарантовано повне використання існуючих в кожному періоді виробничих потужностей. Він тим вищий, чим більша рівноважна норма заощаджень і чим менша капіталомісткість продукції. Але динамічна рівновага є нестійкою, що обумовлює необхідність державного регулювання економічного зростання. Модель Р. Солоу дозволяє оцінювати різні варіанти економічної політики держави, її вплив на рівень життя, прогнозувати, яка частина виробленого продукту має споживатися сьогодні, а яка його частина повинна зберігатися для збільшення споживання в майбутньому. Оскільки заощадження дорівнюють інвестиціям, то саме вони визначають обсяг капіталу, який економіка матиме в майбутньому. У моделі показано, як зростання запасів капіталу, робочої сили і поліпшення технології впливають на обсяг виробництва, а отже, на темпи економічного зростання національного доходу в часі [1].

Теорія системної динаміки світового розвитку Джея Форрестера [2], Денніcа Медоуза [3] визначає основні макроекономічні та мегаекономічні пропорції, на яких базується структура світової економіки: населення; капіталовкладення; розподіл природних ресурсів; рівень забруднення навколишнього середовища. Ця теорія може бути спроектована на площину геополітичних змін у світі, які спричинюють потужні трансформаційні перетворення, що приводять до коригування цивілізаційних моделей розвитку. Нині можна констатувати, що має місце перехідний етап цивілізації, коли постбіполярний світ трансформується у нову модель поліполярний світ.

Теорія структурних змін Йозефа Алоіза Шумпетера [4], Миколи Дмитровича Кондратьєва є методологічним підґрунтям для теорії економіки трансформаційного періоду, оскільки в її основу покладено елементи невизначеності та економічного ризику при поясненні функціонування «еволюційної економіки». Загальними рисами такої економіки, які формують специфіку її суперечностей, є: нестабільність умов господарювання; деформованість економічної структури; дефіцит ресурсів та соціальні обмеження структурної перебудови; відсутність механізму саморегуляції економіки; незавершеність процесу приватизації та роздержавлення власності; невизначеність рушійних сил розвитку; система цін, здеформована монополіями та інфляцією; часткова втрата керованості макроекономічними процесами тощо. Чинниками, які детермінують схильність економіки до структурних трансформацій, є: високий рівень заощаджень та нагромадження основного капіталу, наявність активного інноваційного компонента розвитку, модернізована структура виробництва, висока інституціональна активність державного сектору в контексті генерації та реалізації економічних реформ.

Концепція постіндустріального суспільства знайшла відображення у працях Деніела Белла, Мануеля Кастельс та Елвіна Тоффлера [5]. Значну роль у поступальному розвитку суспільства нового формату вчені відводять інтегрованим інформаційно-комунікаційним технологіям, наукоємним галузям промисловості та знанням, які поступово перестають виконувати допоміжну функцію та перетворюються на самостійний ресурс, на підставі якого приймають важливі управлінські рішення. Д. Белл трансформаційні зміни в політичній системі пов’язує з владою «меритократії»; майбутнє суспільство – це планове суспільство, у якому зростає роль держави. Е. Тоффлер висуває концепцію «зсуву влади» та разом з М. Кастельсом підкреслює глобальний характер економіки. Проблемне поле культурно-ціннісної сфери охоплює систему цінностей, взаємовідносини владної еліти та широких мас, глобалізацію, вплив інформаційних технологій, проблему вибору та прийняття соціальної організації нового формату.

Інституціональна теорія структурних трансформацій Дугласа Сесіла Норта [6] пов'язує структурні зміни в економічному розвитку з поступовою перебудовою інституціональної основи національної економіки, з можливістю використовувати кращий світовий досвід інституціональної трансформації, із запровадженням інноваційних змін у системі державного управління. Інституціональний вибір - це така зміна формальних і неформальних правил, а також способів і ефективності примусу до виконання правил і обмежень, коли обирається який-небудь один варіант з декількох потенційно можливих.

Народження нових інститутів і економічних систем може бути відповіддю на виклик зовнішніх факторів, але частіше є результатом саморозвитку самого суспільства і конкуренції раніше існуючих інститутів. Зміни у формальних правилах (чи в механізмах, що забезпечують їх дотримання) зазвичай вимагають значних витрат ресурсів, що обмежує можливості інституціонального вибору. Важливу роль в інституціональних змінах грають організації - група людей, об'єднана прагненням спільно досягти якої-небудь мети. Переслідуючи мету максимізації доходу, організації і їх керівники формують напрям інституціональних змін у рамках двох основних стратегій: одна реалізується у рамках наявного набору обмежень, інша вимагає зміни самих обмежень. Слід підкреслити, що інституціональний вибір не зводиться до метафори «ринок інститутів». Відбір досконаліших інститутів і економічних систем може відбуватися різними способами: як стихійно (несвідомо), так і свідомо; із застосуванням насильства (революція, війна) або мирним шляхом (економічні реформи, експорт-імпорт інститутів, міграція ресурсів). На ранніх фазах історії домінує стихійний і насильницький конкурентний відбір, пізніше починає переважати свідомий і мирний вибір.

Теоретичне значення отриманих результатів полягає в узагальненні змісту положень теорій структурного розвитку економіки: теорія економічної динаміки, теорія системної динаміки світового розвитку, теорія структурних змін, теорія постіндустріального суспільства, інституціональна теорія. На цій підставі пропонується дефініція структурного розвитку національної економіки як: по-перше, внутрішньої категорії – це рух до оптимальної структури національної економіки, критерієм якої є забезпечення динамічної стійкості у рамках наявного набору обмежень економічної системи під впливом зовнішніх і внутрішніх факторів; по-друге, зовнішньої категорії – це зміна факторів стимулювання та/або стримування розвитку системи національної економіки. Внутрішній аспект структурного розвитку національної економіки носить переважно кількісний характер, зовнішній – якісний характер.

Література

1. Lepel C. (2013) The Solow Model, Munich: GRIN Verlag, 40 p.

2. Forrester J. (2013) Industrial Dynamics, Eastford, CT, Martino Fine Books, 482 p.

3. Meadows D. H., Randers J., Meadows D. L. (2004) Limits to Growth: The 30-Year Update, Vermont, Chelsea Green Publishing; 3 ed., 338 p.

4. Schumpeter J. (2012) Economic Doctrine and Method: An Historical Sketch, Eastford, CT, Martino Fine Books, 212 p.

5. Toffler A., Toffler H. (2007) Revolutionary Wealth: How it will be created and how it will change our lives, New York, Crown Business; Reprint edition, 512 p.

6. North D. (2005) Understanding the Process of Economic Change, Princeton, Princeton University Press, 201 p.