Педагогічні науки 6. Соціальна педагогіка

К.п.н. Авраменко О.О.

Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини

СОЦІАЛІЗАЦІЇ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ ЯК СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНА ПРОБЛЕМА

Розвиток сучасної дошкільної освіти є складовою загальної концепції розвитку українського суспільства, що відображено в Конституції України, державних програмах ,,Освіта” (Україна ХХI століття), ,,Діти України”, концепції ,,Сім’я і родинне виховання”, Законі України ,,Про дошкільну освіту”, Національній доктрині розвитку освіти України у ХХІ столітті, Базовому компоненті дошкільної освіти в Україні. Модернізація системи освіти, зміна освітянської парадигми, масштабність та гострота соціальних, економічних, культурних проблем потребують піднесення пріоритету суспільного дошкільного виховання, формування в суспільстві розуміння ранніх етапів життя людини як найвідповідальнішого періоду становлення особистості. Нова соціокультурна ситуація і вимоги суспільства до особистості доводять, що сучасне покоління дітей поступово зіткнеться з необхідністю оволодіти наукою виживання на основі розвитку соціально-психологічних засобів пристосування до різноманітних, в тому числі й екстремальних ситуацій. Отже, діти мають практикуватися у входженні до соціального середовища, розвивати в собі мобільність, гнучкість поведінки, адаптивні механізми (І. Д. Бех, І.П. Рогальська та ін.).

У сучасній науці процес соціалізації визначається як процес засвоєння соціальних стандартів поведінки, ціннісних орієнтацій, гармонізацію взаємозв'язків із новим соціальним середовищем та активне відтворення набутого соціального досвіду у власній діяльності та спілкуванні. Помітний доробок щодо соціально-педагогічних аспектів проблеми оновлення змісту освіти, створення належних умов для соціалізації дітей і молоді, оптимального їхнього розвитку й виховання належить таким вітчизняним дослідникам, як (Р. Пріма, О. СавченкоМ. Євтух, А. Капська, Ю. Богинська, О. Кононко, С. Курінна, І. Рогальська-Яблонська, С. Семчук, А. Корінна).

У процесі розвитку наук про людину сформувалася сукупність поглядів на соціалізацію, що об’єднує ідеї про нерозривний зв'язок з освітою та вихованням; про зв'язок соціалізації з адаптивними процесами; про соціальні контакти як один із змістовних боків соціалізації; про значення самосвідомості, соціальної орієнтації та розвитку мовлення для успішної соціалізації.

На думку Л. Виготського, соціалізація – це процес засвоєння індивідом суспільного досвіду, культурних надбань суспільства (культурно-історична концепція розвитку людини). Науковець вказує на те, що соціалізація близька до «окультурення», тобто засвоєння соціального досвіду дитини в процесі взаємодії з носієм цього досвіду[1].

Одним із перших послідовних і ґрунтовних теоретиків соціалізації у вітчизняній науці є І. Кон. Досліджуючи проблему соціалізації, він розглядає її філософські, соціологічні, соціально-психологічні, етнографічні й педагогічні аспекти проблеми.

У сучасній науці знайшли своє висвітлення аспекти процесу соціалізації особистості, зокрема:

1) дослідження взаємозв’язків різних соціальних інститутів щодо реалізації виховання, навчання й соціального розвитку дітей (В. Абраменкова, Є. Бондаревська, М. Лукашевич, І. Песоцька, В. Полонський, С. Савченко, С. Харченко та ін.);

2) порівняння результатів соціалізації, зумовлених різними соціальними умовами (йдеться про дітей, які зростають у різному соціокультурному та соціально-економічному середовищі) (С. Курінна, І. Печенко, Р. Пріма, Д. Струннікова та ін.);

3) вивчення віддалених результатів соціалізації, тобто характерного взаємозв’язку між методами виховання та характером дорослої людини (І. Кон, Д. Мід, М. Осоріна, М. Херсковіц, Я. Шепанський та ін.);

4) осмислення процесу соціалізації, зокрема засобів, методів, специфічних способів засвоєння дітьми культурних надбань свого народу (І. Богданова, С. Бутенін, Ю. Васильков, М. Дьомін, Н. Дубінін, І. Зверєва, А. Мудрик, В. Мясищев, Р. Пріма та ін.).

Ці дослідження звертають увагу на необхідність соціально-педагогічної та психологічної підтримки дітей дошкільного віку, починаючи з перших років їх життя, що передбачає врахування та вивчення всієї повноти взаємодії на ранніх етапах онтогенезу з середовищем, з різними структурами макро- та мікросоціуму для забезпечення гармонійного буття особистості як суб’єкта соціокультурного життя, а також освітньо-виховного процесу [3].

Соціальний досвід, до якого залучається дитина, здобувається та проявляється в соціальній культурі. Дитина-дошкільник поступово входить у суспільне середовище, формується як особистість, яка постійно розвивається. Саме перетворення людського індивіда на особистість відбувається в процесі соціалізації. Індивідуальний досвід кожної особистості є унікальним і неповторним, тому не існує однакових процесів соціалізації. Це набуття молодим поколінням ціннісних орієнтацій, потрібних для виконання соціальних ролей; засвоєння дитиною певної системи знань, умінь і навичок, процес становлення її як особистості.

Література:

1. Выготский Л. С. Детская психология: собр. соч.: в 6 т. / Выготский Л. С. / под ред. Д. Б. Эльконина. – М.: Педагогика, 1984. – Т 4. – 432 с.

2. Кон И. С. Социализация // Философская энциклопедия: в 5 т. / Кон И. С. – М., 1970. – Т. 5. – С. 66–67.

3. Мудрик А. В. Социализация и «смутное время» / Мудрик А. В. – М.: Знание, 1991. – 80 с.

4. Рогальська І. П. Соціалізація особистості у дошкільному дитинстві : сутність, специфіка, супровід / І. П. Рогальська. – Монографія. – К.: Міленіум, 2008. – 400 с.