Филологические науки/1. Методика  преподавания языка и литературы

Опанасенко Ю. В.

Східноєвропейський університет економіки і менеджменту, Черкаси, Україна

ДЕТЕКТИВНИЙ НАРАТИВ У КОНТЕКСТІ

ФОРМУЛЬНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Вивчення детективної літератури, особливостей її стилю, композиції та поетики зумовлюють необхідність чіткого визначення поняттєвих меж цього жанру. Слід відзначити, що всі дослідники детективного наративу розглядають його як явище, пов’язане переважно з белетристикою (масовою, популярною або формульною літературою).

Одним із перших, хто заговорив про формульну літературу був Дж. Кавелті, який присвятив солідну за обсягом монографію таким жанрам як мелодрама, вестерн, детектив. Літературною формулою він називає певні сюжетні блоки, які відносяться до однакових архетипів (наприклад, «історія кохання»). Їх існування не обмежується тією чи іншою культурною епохою. Таким чином, однією з особливостей формульної літератури є її стандартність. Усю літературу Дж. Кавелті поділяє на міметичну та формульну. Розкриваючи суть цієї дихотомії, дослідник зазначає, що міметичний елемент у літературі показує нам світ таким, яким ми його знаємо, в той час як формульний елемент сприяє конструюванню ідеального світу, в якому відсутній безлад, невизначеність, тобто все те, що притаманне реальному життю. Ще однією особливістю формульної літератури, її головною функцією дослідник називає втечу від реальності та спосіб розважитися (escape and relaxation) [1, p. 5, 13].

Якщо звернутися до проблеми детективної форми, то, на думку О. Фрімена, в сюжеті детективного твору можна виділити чотири компоненти, які свідчать на користь стандартності цього жанру: постановка проблеми; поява даних, необхідних для її розв’язання («докази»); виявлення істини, тобто завершення розслідування детективом, і оприлюднення висновку; пояснення, яким чином детектив дійшов такого висновку, його логічне обґрунтування [2, с. 34].

Для детективного наративу як різновиду формульної літератури характерна гіпердетермінованість. Сюжет детективу, як правило, будується на стереотипних схемах, які дещо видозмінюючись, переходять з одного твору в інший. Так, беручи до рук книгу, читач напевно знає, що добро переможе зло, й злочинець неодмінно буде викритий та покараний. Стереотипність значною мірою стосується й характерологічного контексту твору. В детективній літературі здебільшого змальовуються три групи персонажів: слідчі та їхнє оточення, злочинці й мікросередовище, в якому вони сформувалися, діяли й діють, а також представники найрізноманітніших професій, соціальних верств [3, с. 119].

Герой класичного детективного твору – це, як правило, приватний детектив зі стандартним способом життя, вчинками, ставленням до світу та людей, які його оточують, зокрема й до поліції, за незначними винятками, – негативним. Як правило, поліція не здатна розкрити злочин і своїми діями лише заважає героєві [4, с. 225]. Хоча приватний детектив і допомагає поліції, але тільки він – єдина гарантія розкриття злочину. Герой детективного твору має знаходитися, так би мовити, поза сюжетом: його завдання полягає в неупередженому зборі інформації, необхідної для розкриття таємниці; він має ставитися до своєї роботи так само відсторонено, з такою ж відсутністю особистого інтересу до проблеми, з якою до неї підходить сам читач.

Стереотипним є і місце, в межах якого розгортається дія. Варто зазначити, що детектив, його психологічна й моральна атмосфера пов’язані переважно з урбаністичністю як ознакою нової епохи. Без комфортабельної квартири Шерлока Холмса на Бейкер-стріт у Лондоні твори Конан Дойла багато в чому втратили б свою неповторність.

Щодо ще однієї характерної риси формульної літератури, яку Дж. Кавелті визначив як escape and relaxation, то ще англійська письменниця Дороті Сейерс влучно зауважила, що детективну белетристику можна віднести до літератури, яка допомагає втекти від реальності. У XIX столітті вона допомагала втекти від міцної прозаїчної реальності у світ захопливих пригод, у XX столітті – від складної тривожної дійсності в безпечний світ [5]. Саме це сприяло надзвичайній популярності детективного жанру серед читачів.

Отже, як різновид формульної літератури, детективний наратив відзначається стандартною композицією, гіпердетермінованістю та стереотипністю сюжету й характерів головних персонажів, своєю розважальною функцією, а тому творчим потенціалом цього жанру може слугувати порушення його традиційної структури.

Література:

1. Cawelti J. Adventure, Mystery and Romance: Formula Stories as Art and Popular Culture / John Cawelti. – Chicago; L. : The University of Chicago Press, 1976. – 337 p.

2. Фримен Р. О. Искусство детектива / Р. О. Фримен // Как сделать детектив. – М. : Радуга, 1990. – С. 28–37.

3. Славинський М. Рівняння з багатьма невідомими / М. Славинський // Подорож без кінця : [літ.-критич. статті]. – К. : Радянський письменник, 1986. – С. 90–122.

4. Симонс Дж. Из книги «Кровавое убийство» / Дж. Симонс // Как сделать детектив. – М. : Радуга, 1990. – С. 225–226.

5. Сэйерс Д. Английский детективный роман [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://rulit.org/read/38