Политология/ 1. Современные избирательные технологи

 Пятін В. І.

Хмельницький національний університет

Специфіка виборів до Європейського парламенту

Вибори до Європейського парламенту (ЄП) – це спосіб формування Європейського парламенту для забезпечення представництва в ньому всіх жителів Європи в цілому та національних інтересів країн-членів зокрема [2].

Вибори до Європейського парламенту проводяться кожні 5 років. Європейський парламент є законодавчим органом Європейського союзу (ЄС) і єдиним з семи інститутів Євросоюзу, що обирається громадянами держав – членів Союзу на основі виборчого права через загальне голосування. Разом з Радою Європейського союзу (Представники урядів 27 держав – членів) парламент утворює двопалатну законодавчу гілку влади ЄС, і вважається одним із найвпливовіших законодавчих органів світу [2]. Нині парламент складається з 750 членів і 1 головуючого, які представляють найбільший міжнаціональний демократичний електорат у світі (500 мільйонів виборців). Європарламент активно бере участь у формуванні політики Союзу.

Останні вибори в ЄП відбулись 2014 року. Депутати Європарламенту діляться на партійні фракції, які представляють міжнародні партійні об'єднання. В даний час в парламенті представлено 7 фракцій, а також ряд безпартійних делегатів. У своїх рідних країнах парламентарі є членами близько 160 різних партій, які об'єдналися у фракції на загальноєвропейській політичній арені. Принципи організації та роботи органу викладені в Регламенті Європейського парламенту.

З кожним роком Європарламент отримує все більший обсяг повноважень. Його діяльність відбувається в трьох різних державах. Офіційно він розташований у Страсбурзі, де відбуваються щомісячні пленарні сесії та бюджетна сесія, Генеральний секретаріат знаходиться у Люксембурзі, а офіси депутатів Парламенту – у Брюсселі (Бельгія), де проводяться додаткові пленарні сесії та зустрічі Парламентських Комісій.

У вересні 1976 року Рада Міністрів прийняла Акт «Про обрання Європейської парламентської асамблеї загальними прямими виборами». Він встановлював, що населення держав – членів Союзу обирає своїх представників до Європейського Парламенту шляхом загальних прямих виборів. Одночасно було встановлено квоту на представництво кожної держави в Європейському Парламенті. Рівень представлення залежить не лише від чисельності населення тієї чи іншої держави, а й від її впливу на вирішення спільних проблем. При цьому невеликі держави отримують значно більше мандатів, ніж повинні були б мати за умови пропорційного представництва. Так, диспропорції можна побачити вже на такому прикладі: у Люксембурзі – в одній із країн з найменшим представництвом у Європарламенті (6 мандатів) – кількість населення на одне депутатське місце становить 71517; а в Німеччині, яка має найбільшу кількість представників (96 мандатів), ця цифра становить 829247. Тобто голос одного громадянина Люксембургу прирівнюється до дванадцяти голосів громадян ФРН. Такий відхід від принципів пропорційності здійснюється для забезпечення національних інтересів народів невеликих країн в умовах політичного та економічного диктату великих держав.

Відповідно до Маастрихтського договору, право голосувати і виставляти свою кандидатуру на виборах до Європарламенту, має бути надано громадянам інших держав-членів, які проживають у відповідній країні. Право обирати та бути обраним діє незалежно від місця проживання громадян на території Союзу. Це означає, що громадянин Франції, який проживає на території Італії та має громадянство ЄС, користується правом обирати та бути обраним у рівній мірі як і громадяни країни його проживання.

Громадянин Євросоюзу може голосувати чи балотуватись кандидатом у депутати до Європарламенту лише в одному місці: державі-члені ЄС, де він проживає, але не має громадянства; або в своїй «рідній» державі-члені ЄС (ст. 4 Директиви 93/109). Особа, яку позбавили виборчих прав у «рідній» державі-члені ЄС, в силу кримінально - чи цивільно-правових санкцій, не має права обиратись чи бути обраною в іншій державі-члені ЄС, яка є її місцем постійного проживання (п. 2 ст. 6 Директиви 93/109) [3, С. 48].

Попри намагання запровадити єдину виборчу систему, на сьогодні цього зробити так і не вдалося. У наш час кожна держава - член ЄС проводить вибори на основі власного виборчого законодавства. На рівні Союзу визначаються лише загальні принципи проведення виборів. Згідно з рішенням Ради ЄС від 23 вересня 2002 р., для всіх країн-членів рекомендується застосовувати пропорційну виборчу систему, а також дозволяється встановлювати прохідний бар'єр не більше п'яти відсотків.

Загальноєвропейський характер виборів до Європарламенту є доволі умовним – йдеться мова про існування 28 окремих національних виборів. Передвиборчі кампанії здебільшого обертаються навколо національних проблем, національних політичних партій та національних політичних позицій. Головною метою національних політичних партій країн ЄС є перемога на виборах, яка дає можливість сформувати уряд. Такі вибори є першочерговими. Європейські вибори є другорядними, тому на них спостерігається доволі низька явка виборців [1, С. 14]. Пропорційна система обрання депутатів дещо розширює політичний спектр, даючи можливість для появи та розвитку нових політичних сил, яким доволі важко пробитися до національних парламентів.

Останні виборчі кампанії все ж таки відзначаються активізацією дискусій стосовно загальноєвропейських проблем. Вплив, який чинить ЄС на внутрішню політику, змушує основні політичні сили чітко визначатися стосовно питань функціонування ЄС, перспективи його реформування та подальшої федералізації, економічної стратегії, питань розширення, спільної зовнішньої та безпекової політики, екологічної політики тощо. Частково цьому сприяє і активізація політичних партій, які виступають проти ЄС та подальшої інтеграції.

За результатами останніх виборів (відбулися в країнах ЄС з 22 по 25 травня 2014 року) головною новиною стала зростання популярності так званих "євроскептиків", однак, проєвропейські сили в парламенті збережуть більшість. Так, дві найбільші проєвропейські партії, Європейська народна партія та Прогресивний альянс соціалістів і демократів, отримають відповідно 214 та 189 місць у Європарламенті. Явка виборців була трохи більшою, ніж на минулих виборах, і склала близько 43,1 % в середньому по ЄС [2].

Отже, Європейський союз є співдружністю незалежних демократичних держав, які співпрацюють між собою у різних сферах та охоплені спільною грошовою одиницею. Європарламент представляє інтереси всіх громадян Євросоюзу, однак для депутатів і виборців більш важливі національні проблеми і це створює певне розташування сил за результатами виборів.

Література:

1. Байковський П.Б. Вибори до європейського парламенту: правові підстави та політичні особливості//Міжнародні відносини країн Центрально-Східної Європи в умовах бігравітаційних процесів: зб. матеріалів Всеукр. наук.-практ. конференції (22-23 травня 2014 р.). - Хмельницький: ХНУ, 2014. - С. 14-16.

2. Вибори_до_Європейського_парламенту. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Вибори_до_Європейського_парламенту

3. Довгань В.М. Європарламент. Правовий статус і компетенція в системі органів Європейського Союзу. – К.: КНТ, 2007. – 203 с.