Економічні науки /10.Економіка підприємства

К.е.н., доцент Жилінська Л.О.

Класичний приватний університет, Україна

РОЗВИТОК ТЕОРІЇ ТА ПРАКТИКИ УПРАВЛІННЯ З ПОЗИЦІЇ НАУКОВИХ ШКІЛ

Передумовою становлення планування та управління, як окремих галузей наукових досліджень можна назвати, з одного боку – стрімкий розвиток великого бізнесу, з іншого – спробу скористатися новітніми ефективними технологіями та методами.

Умовами для забезпечення ефективного розвитку системи планування та управління на підприємстві є дотримання основних принципів та методів аналізу, оптимізації та прогнозування процесів, застосування інноваційних та існуючих ефективних наукових підходів.

Виділяють чотири основні наукові підходи, які зробили свій внесок у розвиток теорії та практики управління і планування: системний, процесний, ситуаційний та підхід до управління з позиції наукових шкіл.

До формування в середині XX століття системного підходу до управління призвели наступні фактори: посилення взаємозв'язку виробничої, фінансової, маркетингової, соціальної та екологічної сторін діяльності; ускладнення та інтенсифікація внутрішніх і зовнішніх відносин організації.

Процесний підхід засновано на взаємозв’язку та взаємодії всіх функцій менеджменту (планування, мотивація, організація, контроль, регулювання), які виконуються у певній послідовності для досягнення стратегічних цілей організації та максимального ефекту від прийняття управлінських рішень.

Анрі Файоль вважається представником першої класичної школи менеджменту, який сформулював основні принципи адміністративного управління: невіддільність влади від відповідальності; спеціалізація праці для ефективного управління; єдиноначальність; дотримання дисципліни; узгодженість корпоративних та індивідуальних інтересів; справедливості винагороди; спеціалізація; мінімізація плинності персоналу; підвищення креативності та ініціативності працівників; корпоративний дух організації [1].

Дослідницькі роботи таких вчених як Т. Бернс і Р. Сталкер вважають першими в області ситуаційного підходу. Після аналізу роботи значної кількості підприємств, вони зробили висновок, що для кожного типу умов, що склалися, характерна своя організаційна структура управління: «для стабільних умов – «механічна» структура (заснована на глибокому поділі праці і широкому застосуванні регламентуючих документів), а для зміни умов – «органічна» структура (зміна цілей, завдань та іншого залежно від зміни ситуації)» [2].

Наряду з основними науковими підходами існують ще й такі сучасні, як:

1. Відтворювально-еволюційний підхід базується на порівнянні прогнозних планових показників підприємства з кращими світовими об’єктами, з урахуванням інтегральної якості праці та закону економії часу.

2. Нормативний підхід засновано на використанні нормативів і норм витрат ресурсів по всім важливим елементам підсистем менеджменту і має за мету забезпечення ресурсозбереження.

3. Інтеграційний підхід базується на основі дослідження ринку та аналізу якості продукції, витрат і встановленні по вертикалі та горизонталі інтеграційних зв’язків між компонентами системи. Цей підхід надає можливість забезпечити оперативність управління, ефективне використання ресурсів підприємства та підвищити ефективність планування.

4. Динамічний підхід включає у себе розгляд об’єкту планування з боку діалектичного розвитку, проведення ретроспективного аналізу на довгострокову перспективу задля побудови прогнозної моделі розвитку підприємства.

5. Процесний підхід базується на взаємозв’язку усіх функцій планування та управління, які впливають на процес діяльності та сприяють досягненню поставлених цілей організації.

6. Оптимізаційний підхід спирається на використання математичних, бальних та статистичних розрахунків для формування планових кількісних показників.

7. Ситуаційний підхід до планування має за мету сформувати планові показники розвитку підприємства за декількома варіантами з урахуванням динамічності факторів середовища і базується на виборі конкретного методу в залежності від стратегічної або тактичної ситуації, що склалася.

8. Маркетинговий підхід орієнтований на задоволення потреб споживачів за рахунок економії ресурсного потенціалу, підвищення якості продукції та послуг, інтенсифікації виробництва та за рахунок ефективного менеджменту.

9. Функціональний підхід базується на виборі об’єктів для виконання встановленої сукупності функцій, які задовольняють потреби підприємства, що дає змогу вибрати об’єкт з мінімальними сукупними витратами за його життєвий цикл.

10. Кількісний підхід полягає у перетворенні якісні показників у кількісні за допомогою математично-статистичних методів, бальних оцінок та експертних.

11. Адміністративний підхід ґрунтується на тому, що основні функції, нормативи якості, права, обов’язки, затрати елементів систем управління регламентуються правовими та нормативними актами та законами.

12. Програмно-цільовий підхід базується на поетапній розробці програми дій для досягнення стратегічних цілей підприємства, які необхідно зв’язати з ресурсним потенціалом підприємства та оцінити основні отримані результати.

13. Комплексний підхід включає у себе урахування усіх зовнішніх (економічних, політичних, екологічних та інших), внутрішніх (виробництво, організація, фінанси та інші) факторів для розробки та прийняття управлінських рішень. Комплексний підхід може бути орієнтованим на стратегічну перспективу, як зі збереженням тенденцій розвитку, так і з переорієнтацією системи з існуючого у майбутній стан [3].

Отже, на цей час існує достатньо наукових підходів до категорії розвитку суспільних систем планування та управління промисловими підприємствами. В результаті дослідження нами виокремлено три основних підходи (системний, процесний, ситуаційний) та підходи з позиції наукових шкіл. Разом з класичними підходами, можна назвати ряд сучасних, які націлені на розвиток системи планування та управління.

На нашу думку, саме комплексний підхід є найрезультативнішим, він направлений на стратегічну перспективу та дозволяє розглядати підприємство з різних боків, там самим охоплюючи усі позитивні та негативні фактори впливу на всі елементи діяльності.

Література

1. Файоль А. Общее и промышленное управление / А. Файоль. М., 1991. -298с.

2. Burns Т., Stalker G. The management of innovation. Front Cover. Tom Burns, George M. Stalker. Tavistock Publ., 1977 - Business & Economics - 269 pages.

3. Тейлор Ф.У. Принципы научного менеджмента /Ф.У. Тейлор. 1991. -237 с.