Хринюк О.Р.

студентка Національного університету

біоресурсів та природокористування

України (Київ, Україна)

КОЗЯТИНЩИНА У РОКИ ВЕЛИКОЇ ВІТЧИЗНЯНОЇ ВІЙНИ

Україна переживає важкі часи - війна на сході країни, розхитування політичної нестабільності всередині держави, економічна криза та зміцнення громадянської позиції українців, вияв патріотизму та віра у світле майбуття. Саме зараз час повернути свій погляд у минуле і зрозуміти, що українці завжди прагнули незалежності, самовираження, боронили свою землю.

Метою статті є дослідження сторінок історії міста під час німецької окупації у роки Великої Вітчизняної війни.

Не можливо спокійно осягнути лихоліття Великої Вітчизняної війни, все те, що довелось пережити нашим громадянам, мешканцям Козятинщини, що на Вінниччині. Історією міста, участю містян у подіях різних літ займалась директор краєзнавчого музею Лілія Макаревич та завідуюча архівом Зоя Вільчинська. Саме їх дослідження і були використані автором під час написанням цієї статті.

Залізнична станція Козятин вже в перший тиждень війни виявилась у прифронтовій смузі. Виключний героїзм проявили паровозні бригади, які водили поїзди до лінії фронту і вивозили цінні вантажі й людей у глиб країни. Саме з цієї причини місто з перших днів війни потрапило під обстріл фашистської авіації. Сміливо боролися, відстоювали і обороняли від ворога наші землі підрозділи 6-ї Армії під командуванням генерала-лейтенанта І.М. Музиченка Районний центр в червні 1941 року обороняли командири і бійці 16-го механізованого корпусу генерала О.Д. Соколова В нерівних, кровопролитних боях навічно полягли сотні бійців і командирів, які прибули на захист міста Козятина з західних кордонів Батьківщини. 15 липня 1941 року в районний центр Козятин вдерлися окупаційні передові частини 16-ої танкової дивізії генерала-майора Хубе. Близько 3000 бійців і командирів Червоної Армії потрапили до табору військовополонених, котрий фашисти розмістили на території сучасних організацій НГЧ-2, СМП-648, міського району ПРБ. Близько половини з них до весни 1942 року загинули від виснажливої праці, голоду і холоду. Інші були перевезені до міста Бердичева.

З перших днів окупації патріотично налаштоване населення Козятина та сучасної території району намагалися робити все можливе, щоб звільнитися з під фашизму. На території регіону організовувались під керівництвом досвідчених командирів Червоної Армії, що вийшли з ворожого оточення, підпільні антифашистські організації, угрупування, осередки, до яких вступали, іноді не знаючи одне одного, сотні патріотів Козятинщини.

В місті Козятині з жовтня 1941 року по грудень 1943 року активно функціонувала у взаємодії з вінницькими підпільними антифашистськими організаціями «Україна» і «Серго», налагоджуючи зв’язок з сільськими та районними організаціями Самгородка, Махнівки (тепер Комсомольське) – антифашистська підпільна організація «Залізничник» під керівництвом Попова Івана М’ячеславовича (підпільне прізвище – Доля Анатолій Іванович). До її основного складу входило 26 залізничників і 36 активістів. Підпільникам вдавалося запобігати вивезенню молоді до Німеччини, худоби і зібраного з багатих чорноземів Козятинщини врожаю.

Патріоти організували визволення з ешелонів військовополонених, лікували і переховували їх з подальшим працевлаштуванням, здобували розвідувальні дані, організовували диверсії на залізниці і в селах району та за його межами.

Завдяки діяльності організації «Залізничник» виникли осередки в селах Кашперівці, Білопіллі, Селищі, Комсомольському, Сестринівці. Особливо активно діяли підпільники при цукрових заводах – Махаринецькому, Юзефо-Миколаївському та Бродецькому. Антифашистська діяльність на території району і міста багатьом з них коштувала життя. Не зустріли день визволення рідної землі від окупантів закатовані і страчені фашистами І. Сербін, Г.Кондрацький, А.Грогуль, В. Іванов, М. Седлецький, А. Слободяник, Острожинський, Квашун, І. Кошаківський, І.Вашко, В.Кузьменко, С.Марчук, С.Бурмись, О.Погребняк, В.Казаков, О. Ткачук та чимало інших.

Під час окупації гинули в нерівній і жорстокій боротьбі не лише воїни і патріоти, а й звичайні мирні жителі. 20 липня 1941 року в місті були створені єврейські гето. 3 червня 1942 року о 15 год. на околиці Козятина, на Талимонівці, в районі Табенки, фашистами і поліцаями було знищено близько 350 євреїв, 270 циган та 100 полонених військових. У 1950 році на місці страти встановлено обеліск. Аналогічні знищення мирного населення відбулися під районним центром Самгородком – 300 чоловік, біля с. Білопілля – до 250 чоловік.

Близько 15000 наших земляків, призваних з Козятинщини на фронти Великої Вітчизняної наближали своїми геройськими подвигами день визволення від фашистських окупантів.

Визволений Козятин був лише у грудні 1943 року 8-м гвардійським танковим корпусом та піхотинцями 1-го Українського фронту.

Отже, незважаючи на те, що з одного боку війна – це велика розруха, гігантські збитки, численні людські жертви, з іншого – народ України всьому світу продемонстрував безпрецедентний приклад звитяги і жертовності, волелюбності та любові до своєї землі, зростання у людей свідомості та віри у свої сили.

Вивчення подій, що відбувалися на Козятинщині залишається одним із актуальних напрямків роботи істориків-краєзнавців. Їх основною метою є збір матеріалів, їх аналіз та популяризація з метою виховання патріотизму підростаючого покоління та молоді.

Література:

1. То коли ж звільнили Козятин? / З. Вільчинська // Вісн. Козятинщини. — 2009. — 26 берез. — С. 6.

2. Сторінка історії міста — визволення Козятина / З. Вільчинська // RІА Козятин. — 2009. — 24 груд. — С. 13.

3. Козятинщина у 1941 році: екскурс в семидесятилітню історію / З. Вільчинська // Вісн. Козятинщини. — 2011. — 28 лип. — С. 6.

4. Трагедія Козятинського «Бабиного яру» у спогадах очевидців та архівних документах / З. Вільчинська // RIA Козятин. — 2011. — 28 лип. — С. 7.

5. Серце поранене війною /Л. Макаревич // Вісн. Козятинщини. – 2014. – 15 груд. – С. 6.