Физическая культура и спорт:3.Спортивная медицина и реабилитация

Дудник Ю. І., Жержерунов А. О., Ремешевський А.В., Луценко С.Г.

Запорізький національний технічний університет, Україна

ПРАКТИКА ДОВІЛЬНОГО КЕРУВАННЯ ПОДИХОМ

Сучасні досягнення фізіології подиху відкривають широкі перспективи подальшого розвитку теорії й практики довільного керування подихом, що з успіхом можна застосовувати для адаптації й оптимізації розумової й фізичної працездатності студентів з відхиленнями в стані здоров'я.

При рішенні завдань лікувальної фізичної культури на заняттях зі студентами спеціального медичного відділення необхідно створити сприятливі умови для кардіореспіраторної системи. Із цією метою нами використовується комплекс дихальних вправ.

Довільні дихальні вправи ще мало застосовуються як засіб оптимізації розумової й фізичної працездатності, для тренування уваги, самовиховання, зміцнення здоров'я, ліквідації кисневої заборгованості й відпочинку. На заняттях з фізичного виховання необхідно передбачити формування навичок й умінь довільного керування подихом, що мають важливе гігієнічне, профілактичне й оздоровче значення для здоров'я й працездатності студентів.

Після оволодіння повним диханням у стані спокою студентів навчають довільно управляти диханням під час ходьби й бігу. При цьому варто враховувати, що ритм дихання рефлекторно впливає на темп рухів. Особливо чітко виражене поєднання дихання й рухів під час ходьби.

Перехід довільного повного дихання в мимовільне - показник міцно сформованих навичок. Це створює основу для формування нових дихальних стереотипів. Після того, як студенти опанують навики дихання й навчаться координувати дихальні рухи передньої стінки живота й грудної клітки в момент вдиху й видиху, їх необхідно навчити довільно управляти диханням при виконанні фізичних вправ на місці й у русі.

Під час фізичних навантажень поєднаних з комплексом дихальних вправ споживання кисню значно збільшується. Це пред'являє підвищенні вимоги до функції серцево-судинної й дихальної систем. Тому кардіореспіраторна система при м'язовій роботі піддається змінам, які залежати від інтенсивності фізичних навантажень.

Дихальні вправи під час руху сприяють розкриттю капілярів, котрі забирають у своє русло частину циркулюючої крові, тим допомогають розвантажити центральний кровообіг, тобто робота серця виконується в більш ощадливому режимі.

Під впливом дихальних вправ не функціонуючі в спокої альвеоли розправляються й готові до прийому більшої кількості кисню, необхідного для працюючих м'язів. Крім того, додатково розкриваються капіляри в легенях, що полегшує перехід крові з венозної мережі в артеріальну.

Зручніше за все задавати ритм дихання кроками неквапливої ходьби. Нами, на заняттях з оздоровчої ходьби, ми пропонуємо виконувати повний вдих за чотири кроки, потім зробити затримку дихання, що за тривалістю має дорівнювати половині повного вдиху (два кроки). Повний видих необхідно закінчити за чотири-шістьох кроків, не забуваючи про послідовність звільнення легень від повітря (утягування живота, опускання грудної клітки плечей і ключиці). Щоб уникнути надлишкової вентиляції на видиху, рекомендується також затримка дихання з такою самою тривалістю, що й на вдиху.

Для дослідження реакції кардіореспіраторної системи на вплив, запропонованого нами, комплексу дихальних вправ двом групам студенток спеціального медичного відділення були запропоновані заняття, спрямовані на розвиток загальної витривалості в ходьбі на три кілометри

Розходження між групами полягало в тім, що студентки 1-ї групи (n = 26) в основної частині заняття, при ходьбі, виконували комплекс дихальних вправ, студентки 2-ї групи (n = 24) при ходьбі не виконували спеціальних дихальних вправ.

Студентки обох груп виконували ходьбу в темпі 100-110 кроків у хвилину. З навантаженням 65% від максимального, що сприяло підвищенню фізичної працездатності на 25-40 %. Заняття проводилися два рази на тиждень, у плині трьох місяців-вересень, жовтень, листопад.

Час та організація підготовчої та заключної частини занять в обох групах був однаковим.

Аналіз результатів лікарсько-педагогічних спостережень у процесі занять показав, що підготовка дихальної й периферичної кровоносної системи має істотне значення, як для періоду впрацювання, так і для функціонування серцево-судинної системи в основній частині заняття, а також впливає на тривалість відбудовного періоду.

Так, у студенток 1-ї групи в підготовчій частині заняття ЧСС зростала з 86,4 ± 5,2 уд/хв, до 153,7±9,8 уд/хв. В 2-й групі в підготовчій частині ЧСС зростала з 86,9 ± 6,9 до 158,5±8,6 уд/хв.

При тому самому обсязі фізичного навантаження в студенток 1-ї групи ЧСС в основній частині заняття при максимальному навантаженні була в середньому 156,9 ± 8,6 уд/хв, а в студенток 2-ї групи — 170,3±10,2 уд/хв, що вказує на менш ощадливу роботу серця в останніх. До кінця заключної частини в 1-й групи ЧСС знизилася до 104,9 ± 6,1 уд/хв, а в 2-й — до 110,3 ± 5,7 уд/хв. У відбудовному періоді в студенток 1-ї групи ЧСС досягла вихідного рівня на 5-й хвилині після закінчення заняття, а в частини з них стала потім нижче його, що вказує на стійкість регулювання функцій. «Негативна фаза», або фаза екзальтації, виникає після періоду відновлення й свідчить про подальше вдосконалювання структури й функцій організму. У студенток 2-ї групи ЧСС не відновлювалася протягом 10 хв після закінчення заняття й дорівнювала 93,4 ± 5,7 уд/хв, що свідчить про неадекватну реакцію організму на запропоноване навантаження.

В студенток 1-ї групи систолічний артеріальний тиск (САТ) піднявся, після максимального фізичного навантаження в основній частині заняття, з 132,7 ± 10,2 до 156,2 ± 8,3 мм рт. ст., а в 2-й групі - з 135,1±9,1 до 156,9±10,7 мм рт. ст. Діастолічний тиск (ДАТ) у студенток 1-ї групи після максимального навантаження понизився з 76,8±4,8 до 72,2 ± 4,3 мм рт. ст., а в студенток 2-ї групи піднявся з 77,1 ± 4,3 до 80,3 ± 3,7 мм рт. ст.

Аналіз отриманих результатів показав, що в студенток 1-ї групи після максимального навантаження пульсовий артеріальний тиск (ПАТ) піднявся на 28,1 мм рт. ст., а ЧСС - на 52 уд/хв, що склало 67 % від вихідного. Ці дані свідчать про ефективне кровопостачання працюючих м'язів в основному в результаті збільшення сістолічного обсягу крові, на що побічно вказує ріст ПАТ на тлі зниження ДАТ. У студенток 2-ї групи після максимального навантаження САТ піднявся на 21,8 мм рт. ст., ДАТ - на 3,1 мм рт ст., ПАТ - на 18,6 мм рт. ст., а ЧСС - на 60 уд/хв, що склало 64,7 % від вихідного. Отже, у студенток 2-ї групи серцевий викид збільшується більшою мірою за рахунок ЧСС, а не за рахунок сили серцевого м'яза, що говорить про менш ощадливий тип гемодинамики .

Розрахувавши по формулі Старра сістолічний обсяг(СО) крові, ми отримали підтвердження своїм припущенням: так, у студенток 1-ї групи СО зріс із 63,7 до 83,0 мл, а в студенток 2-ї групи - з 68,0 до 75,9 мл.

Хвилинний обсяг кровообігу (ХОК) у студенток 1-ї групи до заняття був 5,9 л/хв, в основній його частині - 12,1 л/хв. У студенток 2-ї групи до заняття був- 6,1 л/хв, а в основній частині - 11,2 л/хв. Виходячи з того, що між величиною ХОК при навантаженні й потужністю виконуваної роботи є лінійна взаємозалежність, можна зробити висновок, що студентки 2-ї групи виконували запропоноване навантаження з меншою інтенсивністю через функціональну недостатність кардіореспіраторної системи. У студенток знизилася загальна працездатність, що й викликало зменшення інтенсивності роботи.

Досліджуючи фізичний стан студенток обох груп до занять і три місяці через, ми отримали значно більш високі показники фізичної підготовленості і працездатності в 1-ї групи студенток .

Використання комплексу довільних дихальних вправ при циклічній фізичній роботі підтримує в альвеолах відповідний рівень порционального тиску кисню й вуглекислого газу, необхідного для нормального протікання газообміну між альвеолярним повітрям і кров'ю капілярів легенів.

Аналіз результатів проведеного експерименту показав, що використання запропонованого нами комплексу дихальних вправ на заняттях по розвитку загальної витривалості сприяє функціонуванню серцево-судинної системи в процесі всього заняття в більше ощадливому режимі. Це дозволяє студенткам спеціального медичного відділення при найменшій витраті енергії проробляти більшу роботу, що скорочує строки підвищення їхньої фізичної підготовленості.